На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Підсудність кримінальних справ в кримінальному процесі

Реферати > Правознавство > Підсудність кримінальних справ в кримінальному процесі

Термін „підсудність” не завжди вживають для позначення одного й того ж самого поняття.

Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (компетенцію) конкретного суду або суді певного рівня щодо розгляду як суду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ. Таке значення вкладають , наприклад, у словосполученні „підсудність місцевого суду”, „підсудність апеляційного суду”.

Частіше йдеться про підсудність справи, під якою розуміють такі якості ( ознаки, особливості) справи, за якими вирішують питання про те , в якому саме суді і в якому складі цього суду має розглядатися справа.

Отже , визначити підсудність означає з’ясувати:

1) той суд, який має розглядати справу;

2) склад суду.

Питання про склад суду , що розглядає справу, не є новим для сучасного крамінального процесу. Після судової реформи 1922-1924 рокі протягом 70 років у судах всіх рівнів для всіх кримінальних справ, що розглядали по першій інстанції, існував стандартний „набір” суддів: один суддя-професіонал і два народні засідателі. Тому питання про склад суду не виникало.

Воно набуло практики застосування після прийняття 17 червня 1992 року Закону України про внесення змін до КП. Цим Законом передбачено можливість розгляду крамінальної справи оноособово суддею, який діє від імені суду.

Питання щодо колегіального чи одноособового розгляду кримінальних справ регламентовано у ст. 17 КПК та ст. 13 Закону України „про судоустрій України” з урахуванням інстанційності судового провадження. Згідно з цими статтями провадження здійснюється:

а) у місцевому ( районному, районному в місті, міському, міськрайонному) суді ( по першій інстанції):

- суддею одноособово, якщо санкція статті кримінального закону , за якою обвинуачують підсудного, передбачає покарання до 10 років позбавлення волі або більш м’яке покарання;

- колегією у складі трьох суддів, якщо санкція передбачає покарання більше 10 років позбавлення волі, за умови, що підсудний заявив клопотання про колегіальний розгляд справи (прао на це йому роз’яснюють під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства);

б) в апеляційному суді ( суді обласного рівня або військовому суді регіону):

- по першій інстанції в складі двох прфесійних суддів і трьох народних засідателів;

- в апеляційному порядку (по другій інстанції) – трьох професійних суддів;

- у виключному порядку – не менше трьох професійних суддів;

в) у касаційному суді ( Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України; Військова судова колегія Верховного Суду України):

- у касаційному порядку ( по другій чи по третій інстанції ) - трьох професійних суддів;

- у виключному порядку – не менше трьох професійних суддів або на спільному засіданні Судової палати в кримінальних справах та Військова судова колегія Верховного Суду України (не менше 2/3 складу кожної з палат);

Трирівнева система кримінальних судів узгоджується із адміністративно-територіальним поділом держави і забезпечує доступність праосуддя для кожного громадянина (ч.3 ст. 3 Закону України „Про судоустрій України”).

Статтею 31 Закону України „Про судоустрій України” передбачено можливість розгляду кримінальних спра судами присяжних, які повинні діяти у загальних апеляційних судах ( крім Апеляційного суду України). Однак правової регламентації здійснення ними правосуддя у процесуальному законі поки ще немає.

Оскільки нині триває жвава дискусія щодо доцільності запровадження судів присяжних в Україні , звернімося до історії виникнення та еволюції.

Суди присяжних ( суди з участю народного елемента) почали формувати в Англії ще в період Середньовіччя. У країнах континентальної Європи діяли переважно чиновницькі суди, що дісталися у спадок від абсолбтизму. Природне бажання покінчити зі „старорежимними” спонукало віднайти нові форми організації суду. Тому звернули увагу на суди присяжних.

Останні було запроваджено вперше у Франції в КПК 1808 року, під впливом політики Наполеону їх сприйняли майже всі країни Єропи. Однак наприкінці дев’ятнадцятого століття інтерес до цих судів слабшав. З’явилися закони, які передбачали, що присяжні, під час розгляду кримінальної справи можуть ( або зобов’язані) вимагати, щоб у нарадчій кімнаті разом з ними перебував і брав участь в ухваленні рішення суддя-прфесіонал (спочатку у Швейцарії, потім у Франції, Австрії).

Цей процес означав реорганізацію судів присяжних у суди з розширеним складом і початок відмови від суду присяжних.

В Україні тільки розпочинається прцес пошуку нових ефективних форм організації суду у кримінальних справах. Запровадження спочатку в Конституції України, а потім і в Законі України „Про судоустрій України” положень щодо суду присяжних є першим кроком на цьому шляху.

Правильне визначення підсудності вважати звичайною юридично-технічною акцією. Воно має істотне процесуальне значення, що полягає в такому:

Запобігання суб’єктивізму посадоих осіб ( прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те , до якого суду необхідно направити справу для її розгляду по суті ( не в будь-який, а тільки в той , що визначений нормами правового інституту підсудності);

Вибір суду де мають розглядати кримінальну справу, і визначення його складу є важливими передумовами для реалізації під час розгляду і вирішення справи принципу повноти, всебічності й об’єктивності дослідження обставин вчинення злочину;

Забезпечується своєчасність винесення кінцевого судового рішення (вироку);

реалізується одне із невід’ємних прав людини – право на розгляд і вирішення кримінальної справи щодо неї компетентним судом, тобто тим, до підсудності якого належить певна справа (ст. 7 Загальної декларації прав людини; ч.1 розділу 2 Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 року);

враховується специфіка окремих категорій злочинів ( наприклад військових).

В юридичній літературі є різні думки щодо видів підсудності, але більшість науковців погоджується з таким переліком:

а) Родова (предметна) підсудність;

б) Спеціальна (персональна) підсудність;

в) Територіальна (місцева) підсудність;

г) Підсудність за зв’язком справ;

д) Альтернативна підсудність;

Принцип - наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають. В українській мові під засадою розуміють основне вихідне положення якої-небудь системи.

Підсудність в кримінальному процесі найчустіше пов’язана з такими принципами, як:

- принципу доступу до правосуддя;

- права обвинуваченого предстати перед судом без зайвої затримки;

- на швидкий і всебічний розгляд справи кваліфікоаним компетентним судом;

- принципу повноти й об’єктивності дослідження обставин вчинення злочину.

Принципи підсудності виходять з принципів кримінального процесу. Оскільки кримінальний процес являє собою систему правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому теж можна виокремити основні вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент цієї системи.

Принципи кримінального процесу - це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі.

Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат