Приазовські озера та лимани

На берегах Азовського моря знаходиться багато солоних озер. Основні лимани і лагуни, в тому числі і з лікувальними грязями, зосереджені в береговій зоні Азовського моря, в західній частині (Сиваш), на Таманському півострові (Ахтанизовський, Курчанський), на східному узбережжі (Приморсько-Ахтарська група лиманів та ін.) і в Північному Приазов'ї (Молочний лиман, Бердянська затока). Багато лікувальних озер-лиманів поблизу міст Приморська, Бердянська - основного курортного центра на Азовському морі. Грязі використовують для лікування багатьох захворюваннь: опорно-рухової системи, нервової, статтевої. Загальна площа водоймищ лиманного типу близько 4200 км кв., що складає дев'яту частину площі акваторії Азовського моря. В західній частині моря вони мають лагунне походження з-за переміщення донних відкладень, які і сприяли відокремленню деяких заток з подальшим їх перетворенням у закриті водойми.

Найбільшим таким утворенням можна вважати Сиваш або "Гниле море", який є західною частиною Азовського моря. Це мілководна водойма лагунного типу з солоністю води від 11 до 200 проміле, яка взимку замерзає. Влітку температура води коливається від 20 до 32 градусів. Розміри його з заходу на схід 160 км, а з півночі на південь - 117 км, загальна площа 2540 кв. км, максимальна глибина 3 метри. Із Азовським морем Сиваш поєднаний Генічеською (Тонкою) протокою шириною 80-120 м, глибиною 2,0-3,5 м та довжиною біля 5 км Чонгарський півострівв розділяє Сиваш на західну та східну частини, поєднані між собою Чонгарською протокою. Ширина протоки змінюється від 200 до 300 м, довжина досягає 1 км, а глибина - 0,5-1 м. Західна частина Сиваша простягається на 30 км від Чонгарського півострова до Перекопського перешийка при його ширині від 7 до 23 км. Східна гілка тягнеться від м. Генічеська до селища Рибацького уздовж коси Арабатська стрілка, яка відокремлює його від східної частини Азовського моря. Довжина Східного Сиваша 117 км, ширина складає від 2 до 35 км.

Береги Сиваша невисокі, розлогі, але берегова лінія надзвичайно порізана, особливо в тих місцях, де вони складені лесоподібними суглинками. Довжина берегової лінії Західного Сиваша складає 1195, Східного - 999 км. Така порізаність берегової лінії сприяє її руйнуванню, інтенсивному надходженню уламкового матеріалу в море, з якого формуються сучасні донні опади у Сиваші. Дно затоки вкрите 10-15 метровим шаром мулу сірого і сіро-зеленого кольору. Сивашська вода - джерело сировини для хімічної промисловості (отримують сполуки магнію, натрію, брому). В місті Красноперекопську працює хімічний комбінат з виробництва сполук титану, який використовує частину Сивашу як відстійник відходів. Для цього споруджені 2 дамби із шлюзами та насосною станцією, тому існує загроза прориву і забруднення всього Сивашу і східної частини моря отруйними сполуками.

Велику небезпеку являють собою дренажні води з рисових полів, які насичені отруйними агрохімікатами, і потрапляють у Сиваш. Щороку в нього потрапляє близько 700 млн. куб. м отруйних стоків. Крім хімічного забруднення спостерігається і опріснення затоки, що сприяє руйнуванню аборигенних біоценозів. Сиваш отримує опріснені води з річки Салгир (найбільша ріка Кримського півострова), Булганівки, Сухої, Мокрого Індолу, Чуруксу.

Між косою Бирючий острів - на сході, Арабатською стрілкою - на заході знаходиться Утлюкський лиман площею 700 кв. км при довжині 60 та ширині до 15 км. Глибина сягає до 6-6,5 метрів, південно-західні береги підвищені, урвисті, а південно-східні - низькі, піщані, місцями заболочені та порослі очеретом. В нього впадають дві річки - Великий Утлюк та Малий Утлюк, які разом з морем підтримують водний баланс лимана, солоність води в якому від 12 до 15 промілє. Тут, як і в Сиваші, водяться бички, кефаль. Водна флора представлена діатомовими, червоними і зеленими водоростями. Його береги є місцем гніздування багатьох видів птахів та рекреаційною зоною.

Північніше від Утлюцького лимана розташоване солоне Генічеське озеро площею 9,2 кв. км при довжині 4,5 та ширині до 2,9 км, глибині 0,5-0,6 метра. Улоговина озера - це колишня затока Сиваша, з яким воно сполучене каналом і живиться його водою. З-за незначної глибини та високої температури води влітку (+28-32о С) її солоність сягає до 150 г/л. Дно озера вкрито шаром темно-сірого мулу, перемішаного з самосадною сіллю, яку тут добувають. У воді поширені червоні, зелені водорості та окремі безхребетні.

В західній частині Утлюцького лимана, відокремлене від нього греблею, розташований лиман Болградський Сивашик. Його довжина 24 км, ширина до 4 км, а площа 14 кв. км, глибина до 3 метрів. Живиться водами Утлюкського лиману і частково - за рахунок поверхневого стоку. Мінералізація води близько 30 г/л із значним вмістом сірководню, що виділяється з донного мулу чорного кольору, який використовують для грязелікування.

На північний захід від коси Бирючий острів знаходиться Ямківський лиман довжиною близько 2 км, шириною понад 1 км, глибині до 2,5 м та площі 2,1 кв. км. Береги низькі, заболочені, порослі очеретом південним. Дно піщане, вкрите шаром мулу. В лимані водяться бички, кефаль, а на його берегах гніздяться дикі качки, гуси. Ямківський лиман, за Рамсарською угодою, має міжнародне значення як водно-болотне угіддя. Біля селища міського типу, між Утлюкським та Молочним лиманами розташоване Кирилівське озеро, площею 0,02 кв. км з солоністю води 40 г/л, яке, як і багато інших прибережних озер, живиться за рахунок фільтрації морської води. Дно озера вкрито шаром грязі, яку використовують для лікування і яка є субстратом для водоростей - червоних, зелених, діатомових.

Великим прибережним водоймищем Приазов'я є Молочний лиман - гідрологічний заказник державного значення з 1974 року. Це озеро розташоване на території двох районів - Якимівському та Приазовському Запорізької області, який займає затоплену морем пригирлову ділянку ріки Молочна. Через піщано-черепашкову пересип воно сполучається з Азовським морем. Довжина 35 км, ширина у південній частині біля 10 км, площа 168 кв. км, глибина коливається від 0,5 до 3 метрів. Західні береги глинясті, високі та урвисті, а східні - низькі та пологі, що підкреслює його річкове походження. Дно вкрите товстим шаром мулу, змішаним з черепашковими відладеннями, який має лікувальні властивості. Живиться Молочний лиман за рахунок водообміну з морем та річкового стоку. Прозорість води залежить від пори року і змінюється від 0,5 до 1,2 метри. Температура води в ньому влітку сягає +30 градусів за Цельсієм , а взимку утворюється льодовий покрив.

В лимані поширена прибережно-водяна рослинність - очерет південний, осоки, водорості, які є місцем гніздування багатьох видів птахів, місцем нересту та нагулу промислових видів прісноводних та морських риб. Тут водяться щука, лящ, судак, короп, 4 види кефалі, атерина, в останні роки - акліматизована дальньосхідна кефаль-піленгас, камбала, бички. Молочний лиман є і господарським об'єктом, в якому ведеться рибальство і рекреаційна діяльність.

Біля міста Приморська знаходиться Цілющий лиман, який відокремлений від моря піщаним пересипом. Довжина лимана 2,2 км, ширина 0,5 км з глибиною біля 1 метра та площею поверхні 1,1 кв. км. Береги піщані, низькі, крім південно-західних, які підвищенні, глинясті. Лиман живиться за рахунок морської води. Температура води +25-27о, іноді сягає +30-35о. Дно вкрито шаром лікувальної грязі чорного та сірого кольору, яку викрористовують для грязелікування.

На території Північного Приазов'я - від Генічеська до гирла Дона налічується від 245 до 253 озер. На ділянці від Генічеська до Бердянська налічується більше 100 солоних водоймищ. Хоча вони на протязі року значно змінюють об'єм, розміри та хімічний склад води, більшість з них ніколи не висихають до дна, бо вони є за генетичним типом лагунними. Утворення їх відбувається на акумулятивних ділянках узбережжя моря, його косах та пересипах за рахунок епізодичного або постійного зв'язку з ним. Епізодично гідрологічний зв'язок обумовлюється прямим нагоном води під час штормів. Постійний звязок відбувається за рахунок фільтрації морської води через піщані пересипи. Влітку вода в таких водоймах мінералізується і перетворюється у ропу, концентрація солей в якій залежить від пори року.

Стійке епейрогенічне опускання узбережжя Азовського моря зумовлює затоплення низовин степових річок та балок. Саме на цих місцях утворилися озера лиманного типу, сягаючи іноді великих розмірів. Серед таких - Молочний, Утлюкський лимани, площа яких сягає сотні квадратних кілометрів.

Озера лиманного типу відкриваються або в сторону моря, або відокремлені від нього косами та пересипами. Сольовий склад таких озер залежить від концентрації хлорида натрія, магнія, сульфату кальція та магнію і гідрокарбонату магнія.У формуванні вод лагунних та лиманних озер приймають участь богаті сульфатами води степових річок та зливові води з поверхні степових угідь. Ранньою весною, коли вода в таких озерах значно опріснена, відбувається підвищення активності життєвих форм.

Серед солоних озер лагунного типу Північного Приазов'я за їх територіальною приналежністю можна виділити три основних групи - Молочанська, Обитічненська та Бердянська. В межах Бердянської коси налічується 23 озера, починаючись від Солодкого лимана - затоплене морем гирло річки Берда. Звідси такі озера простягнулися на відстань 8 км на південь до центрального тіла Бердянської коси. Їх можно розділити на дві групи - північні, опріснені, які можна використовувати для розведення риби та південні - солоні, як резервати лікувальної грязі. Обитічненська група озер розташована на південь від Приморська уздовж морського узбережжя Обитічної коси. На ній розташовано багато безіменних солоних озер, але серед них виділяються два великих - Солоне та Лікувальне, яке розташоване біля підніжжя коси і має довжину більше 3,5 км. Солоне озеро розташоване на південний захід від Лікувального і його відокремлює від моря широка пересип. У зв'язку з цим ропа в ньому більш концентрована і за хімічним складом відрізняється від морської води. Дно цього озера вкрито шаром чорного сульфідного мулу, який однак не використовується з-за складності його доставки до грязелікувальні.

Багато лагунних озер розташовано на обох берегах Молочного лимана. Найбільші з них - Солоний Татир та Катир. Малі озера тут не постійні і можуть влітку випаровуватися до випадіння солі. В деяких з них товща лікувальної сульфідної грязі досягає 3 метрів. За хімічним складом ці грязі не поступаються Бердянським, але поки що їх не використовують, хоча вони можуть конкурувати з кращими Куяльницькими зразками грезей Одеського курортного района. Проблема також в тому, що промисловість Мелітополя частково скидає стоки у Молочний лиман, верхів'я якого вже отруєні. Потерпає від цього і річка Тащенак, Тащенакська депресія з лікувальними грязями.

Майже все узбережжя моря, лиманів, озер особливо в місцях, де впадають ріки, покрито водно-болотною рослинністю, що має особливу екологічну цінність. Це природні біофільтри, місця гніздування птахів і тому такі території, згідно Рамсарської угоди 1971 року, повинні находитися під особливим наглядом та охороною.

Беручи до уваги важливість проблем існування та використання лиманів, їх екологічне значення для підтримки та збереження екосистем моря, а також системи ріка-море, необхідно регулювати еколого-економічні відношення. Лиман є ланкою у специфічній системі море-лиман-ріка, в якій лиман є перехідною зоною між солоноводними та прісноводними організмами. Як правило у лиманах формується перехідна зона з специфічними прикордонними біоценозами, спільноти яких часто являють собою суміш ендемічних видів, існування яких обмежено акваторією лимана. Лиман - це екотон, який легко піддається впливу факторів евтрофікуючого характеру, з-за чого досить швидко, набагато швидше ніж у морі, відбуваються зміни, часто катастрофічні. Скид хімічно забруднених стоків, штучне обмеження водообміну у рибогосподарських цілях завжди веде до масової загибелі флори та фауни.