На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Особливості аккадської міфології

Реферати > Література світова > Особливості аккадської міфології

Загальна структура пантеону, скадання якого належить до часів ІІІ династії Ура, залишається без значних змін впродовж усієї епохи древності. На чолі усього світу офіційно стоїть тіада Ану, Енліль та Ейа, оточені світлом семи або дванадцяти „великих богів” , котрі визначали долі усього на світі. Усі боги вважаються розділеними на дві родові групи- ігітів та ануннаків, боги землі та підземного світу, як правлило належать до останніх, хоча і серед небесних богів є також і боги-ануннаки. У підземному царстві править вже не так Ерешкігаль, як її чоловік, Нергал, що підкорив свою дружину. Це відповідає загальному зменшенню ролі жіночих божеств у вавілонській міфології, що були низведені майже до положення виключно безликих дружин своїх божественних чоловіків. Але кроки у напрямку певної монолатрії, що проявлялася в посиленні культу Мардука, котрий монополізував майже всі сфери божественної діяльності та влади, робляться і надалі. У єдиний образ „владики” -Бела зливаються Енліль та Мардук ( в Ассирії - Енліль та Ашшур ). У І тис. до н.е. у певних центрах Мардука поступово починає витісняти його син, бог писемного мистецтва Нану, який має тенденцію стати загально вавилонським божеством. Властивостями одного бога наділяються інші, і якості одного бога визначаються за допомогою якостей інших богів. Це ще один путь до створення образу єдиного всемогутнього божества чисто абстрактним способом.

Пам’ятки , здебільшого І тисячоліття до н.е., дають можливість реконструювати систему космогонічних міркувань аккадців. Мікрокосм являє собою віддзеркалення макрокосму – „низ” ( земля ) є ніби віддзеркаленням „верху” ( небеса ). Увесь всесвіт ніби плаває у світовому океані, земля уподібнюється до великого перевернутого круглого човна, а небо – до твердого куполу, що накриває світ. Увесь небесний простір ділиться на декілька частин: „верхнє небо Ану”, „середнє небо”, що належало ігітам, у центрі якого знаходиться лазурітова целла Мардука, та „нижнє небо” – із синьої яшми; над цими трьома небесами знаходяться ще чотири. Небо, як будівля, знаходиться на основі, яка прикріплюється до небесного океану кілками та, на зразок земного палацу, захищається від води валом. Найвища частина небосхилу має назву „ середина небес”. Зовнішня сторона куполу ( „внутрішність небес”) випромінює світло; це той простір, де ховається місяць-Син під час своєї трьохденної відсутності і де сонце-Шамаш проводить ніч. На Сході знаходиться „гора Сходу”, на заході –„ гора Заходу”, котрі замкнуті на замок. Кожен ранок Шамаш відкриває „гору Сходу”, відправляється у подорож по небу, а ввечері через „гору Заходу” щезає у „внутрішностях небес”. Зірки на небосхилі – це „образи „ або „письмена”, і за кожною з них закріплено певне тверде місце, щоб жодна „не збилася зі свого шляху”.

Земній географії відповідає географія небесна. Прообрази усього сущого: країн, річок, міст, храмів – існують на небі у вигляді зірок, земні предмети є лише віддзеркаленням небесних, але обидві субстанції мають власні виміри. Так, небесний храм майже вдвічі більше земного. План Неневії від початку був накреслений на небесах та існував з давніх давен. В одному сузір’ї розташований небесний Тигр, а в другому – небесний Євфрат. Кожному місту відповідає певне сузір’я: Сіппару – сузір’я Рака, Вавилону, Ніппуру – інші, назви яких не мають відповідників серед сучасних. На країни поділені і сонце і місяць: на правій стороні місяця Аккад, на лівій –Елам, верхня частина – Амурру ( амореї ), нижня частина – країна Субарту.

Під небосхилом лежить ( як перевернутий човен ) „ кі” – земля, котра також поділена на декілька ярусів. У верхній частині живуть люди , у середній частині знаходяться володіння бога Ейа, у нижній – володіння богів землі, ануннаків, та підземне царство. За іншими міркуваннями, семи небесам відповідають сім земель, але про їх чітке членування та розташування нічого невідомо.

Для того, щоб закріпити землю, її прив’язали до неба мотузками та закріпили кілками. Ці мотузки-дроти – Чумацький шлях. Верхня земля, як відомо, належить богу Енлілю. Його храм Екур ( „дім гори”) та одна з центральних його частин – Дуранкі ( „зв’язок небес та землі”) символізує будову світу.

Таким чином, в релігіозно- міфологічних міркуваннях народів Месопотамії накреслюється відома еволюція. Якщо шумерська релігіозно-міфологічна система може бути визначена як головна у першу чергу на общинних культах, то в аккадській системі простежується чітке устремління до монолатрії і до більш індивідуального спілкування з божеством. Від архаїчних уявлень намічається перехід до розвиненої релігіозно- міфологічної системи, а через неї – до сфери релігіозно-етичних переконань, у якій би зачатковому ступені вони не були виражені.

КОСМОГОНІЧНА ПОЕМА „ЕНУМА ЕЛІШ”

„Енума еліш” ( „ Коли вгорі...”) – космогонічна поема, одна з найвеличніших пам’яток шумерської літератури. Складається з семи клинописних табличок з текстом по 125-165 рядків кожна. Таблички були знайдені в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбанапала. Поема датується ІІ тисячоліттям до нашої ери. Очевидно, вона являла собою богослужебний текст якогось Новорічного свята.

У порівнянні з шумерськими уявленнями про творення світу новим в космогонічній частині поеми є уявлення про послідовні покоління богів, серед яких кожне наступне перевершує попереднє, про теомахію – боротьбу старих та нових богів та уніфікування багатьох божественних образів творців в один.

Поема відводить головну роль у творенні світу Мардуку ( очевидно, від шумерського Амар - Уту(к), „теля Уту”, інколи ім’я етимологізується як Мар-Дук, „син Дука” ), центральному божеству вавілонського пантеону, головному богу міста Вавилон. Мета створення поеми – обґрунтувати та утвердити право Мардука на панування над усіма древніми богами і над всесвітом, довести, що він –прямий та законний нащадок древніх могутніх сил, у тому числі й шумерських божеств. Тому Мардук отримує шумерську генеалогію і стає героєм – переможцем древніх космічних сил. Уже к кінцю ІІ тис. до н.е. він займає головне місце у вавилонському пантеоні, а в кінці старовавилонського періоду отримує загальне визнання і за межами Вавилону.

Але Мардук отримує владу не лише на ґрунті законної спадкоємності, але й по праву сильнішого, тому тема боротьби та насильного скинення древніх сил є основним мотивом поеми.

В ашшурській версії поеми кінця ІІ тис. до н.е. Мардука замінює Ашшур, головний бог міста Ашшур та центральне божество ассирійського пантеону. Це стало проявленням загальної тенденції до уніфікації та монотеїзму, точніше – монолатрії, що виражалася у прагненні виділити основного бога, що мало підґрунтя не тільки в ідеологічній, але й в суспільно-політичній ситуації І тисячоліття до н.е. Ряд космологічних мотивів поми „Енума еліш” дійшов до нас у грецьких переказах вавилонського жреця 4-3 тис. до н.е. Беросу, а також грецького письменника 6 в. н.е. Дамаскія.

Поема написана архаїзованою мовою, чітко витримана за розміром.

Таблиця І починається описом первинного хаосу, коли не існувало ще ні землі, ні неба, тільки прабатьки Апсу та Тіамат, які породжують молоде покоління богів ( Лахму, Лахаму, Аншар, Кішар). Та їх шум порушив спокій прародителів. Особливо роздратованим є Апсу, котрий разом зі своїм візиром Мумму вирушають до Тіамат та просять дозволу згубити неспокійних богів. Тіамат згоди не дає. Тоді Апсу та Мумму вирішують діяти самостійно. Але Ейа, син Ану, дізнається про їхні плани та випереджує ворогів. Він вбиває Апсу, заздалегідь усипивши його, а Мумму бере у полон. Над вбитим Апсу він споруджує собі будівлю, де народжується прекрасне божественне дитя, Мардук. Він перевершує всіх створених до нього богів, у тому числі й батька свого, Ейа.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат