На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Виникнення держави

Реферати > Правознавство > Виникнення держави

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізацїї державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

5. Ознаки держави

а) поняття держави

Беручи до уваги, що держава є не просто масовим об’єднанням громадян, а об’єднанням усіх без винятку громадян, всіх членів суспільства, які знаходяться в політико-правовому зв’язку з державою, незалежно від класової, вікової, професійної та інших ознак, наголосимо, що держава є виразником спільних інтересів і світосприйняття громадського суспільства. З діяльністю держави пов’язані реальні і широкі можливості для усіх членів громадянського суспільства.

Держава – це організація політичної влади соціально неоднорідного суспільства. Отже, в соціально неоднорідному суспільстві виникає і таке нове явище, як політика. Під політикою, насамперед, розуміють відносини між різними частинами суспільства. Тому держава, яка регулює ці відносини, є організацією політичною, її влада – це влада політична.

Узагальнимо: “держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов’язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок.”

За В.В.Копєйчиковим: “держава – особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з однієї сторони, правлячої партії, а з другого – інших ланок цієї системи.”

Можливості різних частин суспільства впливати на політику держави неоднакові. Тому і держава, виконуючи об’єднуючу, інтегруючу, стабілізуючу місію у суспільстві, робить це в інтересах домінуючої частини населення, у розпорядженні якої перебувають відповідні економічні, збройні, духовно-ідеологічні засоби.

Отже, держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

б) ознаки і особливості держави

Поняття держави конкретизується при розкритті ознак, які відрізняють його як від родового устрою, так і від недержавних організацій суспільства. Іншими словами, аналіз ознак держави поглиблює знання про неї, підкреслює її унікальність у якості нічим незамінної форми організації суспільства і важливого суспільно-політичного інституту.

Отже, перш за все держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

всеохоплююча – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах.

В додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду зумовлювалась кровною спорідненістю. Причому рід часто не мав строго визначеної території, переміщувався з одного місця в інше. В державно-організованому суспільстві кровно-споріднений принцип організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип його територіальної організації. Держава має строго локалізовану територію, на яку розповсюджується його суверенна влада, а населення, яке на ній проживає перетворюється в підданих чи громадян держави. Виникають таким чином просторові межі держави, в яких проявляється новий правовий інститут – підданство чи громадянство. З територіальною організацією населення поєднано не тільки виникнення держави, але й початок складаня окремих країн. А тому з цих позицій поняття “держави” і “країни” багато в чому співпадають.

Від недержавних організацій держава відрізняється тим, що уособлює все населення країни, розповсюджує на нього свою владу.

Публічна (державна) влада.

Публічною вона називається тому, що не співпадає з суспільством, виступає від його імені, від імені всього народу. Влада існувала і в додержавному суспільстві, але це була безпосередньо суспільна влада, яка виходила від всього роду і користувалась ним для самоуправління. Вона не потребувала ні чиновників, ні будь-якого апарату. Принципова особливість публічної влади є те, що вона втілюється саме в чиновниках, тобто в професійному розряді управителів, із яких комплектуються органи управління і примусу (державний апарат). Без цього фізичного втілення державна влада представляє собою лише тінь, пусту абстракцію.

Уособленна у державних органах і установах, публічна влада стала державною владою, тобто тою реальною силою, яка забезпечує державний примус, насильство. Вирішальна роль в організації примусу належить загонам озброєних людей і спеціальним установам.

Офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами.

Універсальна, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя.

Верховна організація – є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй.

Централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур вищим, і особливо загальнодержавним.

Державний суверенітет

Поняття “державного суверенітету” з’явилося в кінці середніх віків, коли стало потрібним відділити державну владу від церковної і надати їй виняткове, монопольне значення. Нині суверенітет – обов’язкова ознака держави. Держава, яка його не має – це колонія або доміон.

Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенсті, самостійності і незалежності.

Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ілеологічно впливати на суспільні відносини.

Верховенство державної влади всередині країни означає:

Універсальність її владної сили, яка розповсюджується на все населення, всі партії і суспільні організації даної країни;

Її прерогативи (державна влада може визнати нікчемним будь-який прояв іншої суспільної влади, якщо остання порушує закон);

Наявність у неї таких засобів впливу, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (армія, поліція і т.д.)

Самостійність і незалежність державної влади від всякої іншої влади внутрі країни і зовні її виражається в її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи.

Нерозривний зв’язок держави і права.

Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить її легітимними, тобто законними. Держава здійснює свої функції в правових формах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамках законності, підкоряє їх конкретному правовому режиму. При такій підлеглості держави праву і формується демократична правова держава.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат