На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Виникнення держави

Реферати > Правознавство > Виникнення держави

Державний устрій означає те саме, що порядок державного управління, яке уособлюється верховною владою в державі, і верховна влада безперечно перебуває в руках або одного, або не багатьох, або більшості. І коли одна людина, або небагато, або більшість правлять, керуючись суспільним благом (користю), природно, що такі види державного устрою є правильними, а такі, за яких маються на увазі вигоди (користь) або однієї особи, або не багатьох, або більшості, є відхиленням. Монархічне правління, яке має на увазі загальну користь, Аристотель називав царською владою; владу не багатьох, але більш ніж одного – аристократією (або тому, що правлять найкращі, або тому, що мається на увазі вище благо держави і тих, хто до неї входить; а коли заради загальної користі править більшість, тоді ми вживаємо означення, спільне для всіх видів устрою. поліття. Поліття – це така форма держави, в якій править більшість в інтересах і поєднує в собі кращі риси олігархії та демократії.

Відхилення від вказаних державних устроїв є: від царської влада – тиранія, від аристократії – олігархія, від поліції – демократія ( охлократія). Тиранія – монархічна влада, яка має н увазі вигоди одного правителя; олігархія дотримується вигод багатьох громадян, демократія – вигоди незаможних. Загальної користі від них зовсім не має. Тиранія є деспотична монархія у сфері політичного спілкування; Олігархія - це той вид, коли верховна рада в державному управлінні належить особам, які мають велику власність; і навпаки, за демократії ця влада концентрується в руках незаможних. Водночас демократія буває саме тоді, коли верховна влада сконцентрована в руках більшості, а не в меншості населення.

Держава створюється не заради того тільки, щоб жити, але переважно для того, щоб жити щасливо. Держава виникає лише тоді, коли виникає спілкування між сім’ями і родами заради щасливого життя, з метою досконалого самодостатнього існування і діяльності на основі дружби між сім’ями і родами тощо. Крім того, Аристотель вважав, що верховною владою має бути правильне законодавство, а посадові особи повинні відіграти вирішальну роль тільки в тих випадках, коли закони не можуть дати точної відповіді. Закони мають бути засновані на соціальній справедливості.

Державний устрій і закони можуть бути поганими або добрими, заснованими і не заснованими на принципах справедливості. Зрозумілим є одне: закони повинні узгоджуватись х тим чи іншим видом державного устрою. А якщо так, то очевидно: закони, які відповідають правильним видам державного устрою, будуть справедливими, закони, які відповідають відхиленням від правильних видів, - будуть несправедливими.

Кінцевою метою всіх наук і мистецтв є благо, в тому числі і політичне (політика – наука про державу). Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі. За загальним уявленням, справедливість є деяка рівність (це питання належить, на думку Аристотеля, до політичної філософії). Водночас справедливість – далеко не завжди рівність. Справедливість є доброчинність, яка необхідна в суспільному житті, а за справедливістю обов’язково підуть і інші доброчинності.

Із трьох видів державного устрою, що їх Аристотель визнавав правильними, найкращим є той, в якому управління сконцентроване в руках найкращих, у якому переважає доброчинність, коли при тому одні будуть у змозі управляти (повелівати), а інші підкоряються – заради більш бажаного існування, незалежно від того, чи буде держава аристократичною, чи монархічною. Аристотель вважав, що політика, або теорія держави чи управління державою, - це мистецтво, як і будь-які інші види мистецтва. Предметом науки такого роду є також дослідження найкращого виду державного устрою: який це вид, які повинні бути його властивості, щоб за відсутності будь-яки зовнішніх ознак, перешкод він був найбільш бажаним; далі: кому який вид найбільше підходить (добрий законодавець і справжній державний діяч не повинні упустити як дійсно найкращий за відповідних обставин тощо; в тому числі необхідно аналізувати і державний устрій найнижчої якості, яким користуються). Варто мати на увазі не лише найкращий вид державного устрою, але й такий, який можливий за даних обставин, і такий, який може бути найлегшим чином реалізований у всіх державах. Поліпшити державний устрій – завдання не менш складне, ніж з самого початку встановлювати його. Щоб удосконалити державний устрій, необхідно знати, який з них найкращий і як вони існують, оскільки є не один вид демократії, а багато видів.

Первісним і справді божественним видом із усіх видів державного устрою є царська влада, якщо вона такою є насправді, і заснована на високих моральних якостях царюючого. Тиранія – найгірший вид державного устрою, до неї безпосередньо близько є олігархія (аристократія аж ніяк не те саме, що олігархія), а найбільш же врівноважений (поміркований) із неправильних видів – демократія.

У понятті античної держави, яку описує Арістотель, можна вирізнити такі основні її ознаки:

1. держава є політична організація або політична система, яка складається з багатьох суб’єктів ( 9 елементів);

2. соціально-політичною основою держави є громадяни, а не інші люди;

3. вона має різні гілки влади: верховна влада (монарх, аристократія, олігархія, політія або демократія), законодавча і судова влада;

4. всіх суб’єктів політичної організації (системи) об’єднують і зв’язують політичні закони (політичне право).

Політичне право, на його думку, частково природне, частково умовне. «Природне право – це те, яке всюди має однакове значення і не залежить від визнання або невизнання його». Умовне право – встановлене людьми. До цього права належать полісні закони, які встановлені спільними рішеннями або угодами. Право уособлює політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. Він підкреслював, що поняття справедливості пов’язане з уявленням про державу, оскільки право служить критерієм справедливості і регулюючою нормою політичного спілкування. В цілому Аристотель застосував до аналізу держави політологічний підхід, хоча він вважав, що застосовував діалектику до розуміння держави. Основною метою держави є задоволення суспільного блага, щоденних потреб, засіб вирішення «загальних справ» і регулювання відносин «народ-держава». Держава – не просто союз людей, які живуть на одній території. Її функції не вичерпуються охороною особистості або надання громадянам зручностей взаємного обліку. Держава є спілкування людей заради якомога кращого існування. Держава обов’язково складається з нерівних. Раби є необхідними для держави, але перебувають поза державним існуванням. Вони не є громадянами держави. Держава – це спільнота лише вільних людей. Держава може існувати лише за наявності достатнього числа землеробів і ремісників, які задовольняють матеріальні потреби суспільства, збройних сил, верстви заможних людей, а також із загалу жерців і суддів, які охороняють права та власність громадян. У держави повинні бути наявними: армія, релігія, суд; різні соціальні групи або класи. Держава – є природною формою співжиття, бо людина за своєю природою більш сусупільна істота, ніж будь-які тварини, що живуть стадами. Прагнення до спілкування з іншими людьми веде, насамперед, до утворення сім’ї, із сімей утворюються поселення, з поселень – держава.

Аристотель одним із перших створив вчення про три елементи державної влади, властиві кожному державному устрою: «перший – законодавчий орган; другий – урядовий, адміністративний і третій – судовий». Найкращим із правильних форм державного устрою він вважав політію (республіку). Величезного значення у формі державного устрою держави він надавав питанням законодавства, наголошуючи: «Там, де відсутня влада закону, немає місця буд-якій формі державного устрою». Так характеризував державу-поліс Аристотель, який політичну свободу громадян проголошував однією з найбільших соціальних цінностей . Поліс згуртовував і виховував усіх своїх громадян у дусі солідарності і відданості державі. Аристотель – один із перших мислителів, який почав розглядати державу «людськими очима», або як реальне історичне явище. Незважаючи на таке досить об’єктивне наукове обґрунтування поняття держави, пізніше, у середні віки і в ХХ ст.., майже вся наука забула або проігнорувала такий підхід до держави. Це було пов’язане із різними причинами і різними підходами до розуміння держави.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат