На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Багатство української мови

Реферати > Мовознавство > Багатство української мови

План

Вступ.

Рідна мова.

Мова – це серце нації.

Мова про мову.

Висновок.

Список використаної літератури.


Вступ

Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
Заклятий для сусіднього хижацтва.
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.

(П. Куліш)

Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.

Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імперської політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час.

Поглянути на історію свого краю, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів.

Ще донедавна панувала офіційна й непорушна доктрина про давньоруську народність й спільну для всіх слов’ян мову, внаслідок розпаду яких в епоху феодальної роздрібненості нібито утворилися, не раніше XIVст., три східноднослов,янські народи та їхні мови. На противагу цьому вчені української діаспори дотримувались концепції М. Грушевського щодо витоків української народності безпосередньо з правослов,янського періоду, тобто з середини І тисячоліття н.е.

Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.

На кінець XII ст. українська народність вже сформувалась й мала дві гілки: галицько-волинську та наддніпрянську.

Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови. Проте слід пам’ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, й мови народної, яка досить відмінна в різних діалектах.

Щодо походження сучасної української літературної мови в науці – тут жодних проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував наприкінці XVIII ст. І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко.

Щоб дослідити походження української мови, слід з,ясувати послідовність, час і місце виникнення властивих її фонетичних, граматичних і лексичних рис.

Рубіж ХІ-ХІІ ст. можна умовно визнати часом завершення формування української мови й початком нового етапу її історії.

Формування українського народу та його мови почалося приблизно з середини І тисячоліття н. е. й розтягнулося на кілька століть. Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована пам,ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст. Це широковідоме в науці знамените остромирове Євангеліє 1056-1057 рр. шедевр вітчизняної і світової культури книги, створене у великокняжому скрипторіїї при Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю пам,ятку прийнято вважати початком книжкової справи в Україні.

Після запровадження християнства зростає потреба в богослужбових книгах. При найбільших храмах, при князівських резиденціях формуються бібліотеки і створюються скрипторії. Так, у бібліотеці скрип торію при соборі Св. Софії вже у 1037 році зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й призначення.

У 1969 році український археолог С. Висоцький виявив на штукатурці ХІ ст. південної стіни вівтарної частини Михайлівського притвору Софіївського собору в Києві невідому до того абетку з 27 літер, подібну до кирилиці. Слід згадати також і писемні угоди, укладені київськими князями: Олегом(911р.), Ігорем(944р.), і княжною Ольгою(956р.) з Візантією.

Отже, ми бачимо, що розвиток і збагачення української мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми можемо пишатись багатством нашої мови.


1. Рідна мова.

Рідною мовою належить уважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з поперед – німи поколіннями, їх духовними надбаннями. «До основних кваліфікаційних якостей громадянина входить активне володіння рідною мовою» (У.Аммон).

Нормальним є, коли рідну мову діти засвоюють від батьків. Однак специфічні умови існування нашого народу і породжувані ними фактори страху і холуйства часто руйнують цей природний у цивілізованому суспільстві процес, а тому в історії України звичні випадки, коли до рідної мови значна частина українців повертається лише у зрілому віці – якщо взагалі повертається...

Що ж до двох «рідних мов», ідея яких так інтенсивно донедавна насаджувалась серед неросійських народів, то друга «рідна» мова – явище таке ж природне, як друга голова в чорнобильських телят-мутантів.

Про дві рідні мови можна говорити хіба що стосовно окремих змішаних сімей, однак наукою зафіксовано, що вже в третьому поколінні тут залишаеться одна мова.

Існують нації, складові частини яких користуються різними мовами (наприклад, швейцарці – німецькою, французькою, італійською, рстороманською), є також різні нації, що послуговуються однією мовою (наприклад, іспанською користуються, крім іспанців, чілійці, кубинці, аргентинці, мексиканці та ін.). Однак це не більше, як виняток, що підтверджує правило: назва народу і його мови мають той самий корінь.

Українська мова є мовою українською народу, отже, вона і тільки вона повинна буги рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема» (В.Сосюра).

Історія розпорядилася так, що чимала кількість українців як в Україні, так і поза їі межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мала можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнуги повної денаціоналізації – власної і своїх дітей, – ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями.

Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика це те, як вона про цей світ говорить.

2. Мова – це серце нації.

Мова – це серце нації, а нація – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, в яку народ безперервно вносить свій досвід, всю гаму свого розуму і почуття. Мова – це канва, на якій людина вишиває узори свого життя.

Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу і найлютніших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний із най ганебніших Емський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкувати книги українською мовою.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


загрузка...