На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Михайло Грушевський та його внесок до розвитку історії та культури України

Реферати > Історія України > Михайло Грушевський та його внесок до розвитку історії та культури України

Тому-то за весь час існування Центральної Ради жодного разу не виникало питання про можливість заміни М. Грушевського на посту голови, а Всеукраїнський Конгрес (6—8 квітня 1917 р.) з просто-таки тріумфальною одностайністю обрав його на цей високий пост. Михайлові Сергійовичу навіть не дозволили залишити посаду за власним бажанням. Сам він про це писав так: «В серпні по піврічній роботі, дуже я просив мене звільнити з того обов'язку, але ріжні партії настоювали на тім, що моє уступленє збентежить громадянство, яке й так непокоїться трудною сетуацією (саме тоді російський уряд нарушив договір з Ц.Радою в справі України). Я через те зіставсь і вже більше не підіймав сього питання, щоб «не бентежити» людей, хоч був дуже знесилений».

Отож, можна стверджувати, що вплив М, С, Грушевського на Центральну Раду був надзвичайно великий, майже абсолютний. Інша справа, що для цього йому ніколи не доводилося вдаватися до владних засобів, які застосовуються професійними політиками».

Характерною і, очевидно, привабливою особливістю української революції зокрема було те, що на чолі її опинились справді творчі інтелігенти, які здійснювали, так би мовити, «розумовий» вплив на події. І навіть через певний час, у рік свого шістдесятиріччя (1926), доповнюючи свою поперед-ню автобіографію, Михайло Сергійович з природженою скромністю писав:«Чотирнадцять місяців існування Укр. Центральної Ради (березень 1917— квітень 1918), котрої Грушевський був весь час головою, наповнили його час перед усім політичною роботою, але поруч того він писав і на біжучі політичні питання, друкуючи статті (спочатку в час «Нова Рада», потім в «Народній Волі») й окремі брошури («Хто такі украінці й чого вони хотять?», «3відки пішло українство», «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Українська Центральна Рада і її універсал»), друкував також науково-популярні річі (Всесвітня історія, кн. 2 і 3 (цю роботу було розпочато ще в Симбірську і Казані -— В.С.), («Переяславська угода України з Москвою»), та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робив се не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стратив всі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Ц, Раді ніякого доходу не давала».

Можна зрозуміти, чому в 1926 році вже радянський академік, член президії Академії Наук Радянської України, Михайло Сергійович свідомо «приглушував» питання про свою політичну діяльність у 1917—1918 рр., натомість наголошував начебто на науково-публіцистичній роботі. Однак для справи революції, для української справи ця робота була аж ніяк не другорядною.

Згадані брошури, разом в публікаціями в періодиці саме і склали теоретичну основу, сумарно обгрунтували політичну концепцію української революції.

Останнім часом ці публікації стали доступними широким читацьким колам завдякм передруку їх у документальній збірці «Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С Грушевського». (К., «Веселка», 1992). Протягом першого місяця перебування в Україні Михайло Сергійович зосередив увагу на закономірностях українського руху після повалення самодержавства, на аналізі перших його конкретних кроків і документів, на популяризації рішень Всеукраїнського контресу 6—8 квітня 1917 р. на з'ясуванні потреб національної роботи в організаційній, політичній і літературній галузях. Він видрукував цикл статей у газеті «Нова Рада», які невдовзі об'єднав у брошуру «Вільна Україна».

Ці питання, які становили інтерес для широкого загалу самі-собою, несли досить високе смислове, а в той час — і ідейно-політичне навантаження. Саме через ті чи інші відповіді на них зумовлювались підходи до тогочасного стану суспільного розвитку, до формулювання конкретних завдань перед рухом, який, як будь-яке масштабне явище в історії, включав в себе поряд з елементом усвідомленої дії і величезний відсоток стихійності. Її намагались ввести в певне ідейне і організаційне русло, дати їй чітку платформу, програму боротьби.

Досить детально Михайло Сергійович окреслив і основні риси ладу, до якого мають прагнути українці.

У брошурі «3відки пішло українство і до чого воно йде» голова Центральної Ради окремо (і більш грунтовно) зупиняється на історичній аргументації права українців на власну державність і найголовнішому тогочасному домаганні — широкій національно-територіальній автономії у феде-ративній демократичній Російській республіці.

А в наступній праці «Якої ми хочемо автономії і федерації» М.Грушевський зосередився на докладному з'ясуванні питань про характер національно-державного утворення, до якого прагнуть українці, про його параметри і прерогативи, про сутність стосунків з іншими суб'єктами багатонаціональної держави та принципи її розбудови.

М. Грушевський вважав надзвичайно важливим розвивати національну свідомість народу, одним з вирішальних чинників якої була історична пам'ять. І він, не покладаючи рук, працював над тим, щоб випускати нові й нові книги і брошури з популярним викладом і принциповою політичною оцінкою минулого українського народу. Підготовку, видання, перевидання, поширення таких творів Голова Центральної Ради розглядав як політичне завдання першочергової ваги.

У 1917 він випустив книгу «3 політичного життя старої України, Розвідки, статті, промови». До неї ввійшли праці вченого з української історії ХІІ—ХУІІ століть, видруковані свого часу в «3аписках наукового товариства ім. Т.Шевченка» і «Літературно-науковому віснику (1891—1912 рр.). Звертає на себе увагу проблематика відібраних розвідок. Поряд з двома статтями про ранні періоди українства («Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІП віці» і «Галицьке боярство ХП—ХШ в.») автор вмістив у книгу матеріали про ті політичні моменти, які в попередні часи та й в 1917 р. поставали в громадській свідомості як найбільш суперечливі: «Хмельницький і Хмельнищина», «250 літ» (до роковин приєднання України до Московського царства), «Богданові роковини», «Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і «Богданівство».

У грудні 1917 р, друкувалася збірка «3 старого й нового. Статті, промови, замітки», до якої ввійшли матеріали «Байда Вишневецький в поезіі й історії», «Український рух на схід», «Вихрест Олександр», «Барська шляхта», «Капнист в Берліні», «Мазепинець 1820 років», «Про що мріяли наші діти» та ін,

Невдовзі мала вийти в світ книга «Під хмарою стоячою. 3 українського життя».

Тоді ж автор готував до друку ще дві книги. Перша — «3 історії українознавства і національного усвідомлення (Українознавство ХІХ в. Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович, Ол.Лазаревський й ін.)».

Друга -— «Розвідки й причини до української історії» (Вступний виклад з історії України. Звичайна схема «рускої історії». Етнографічні категоріі. Спірні питання староруської етнографії. Нові спроби конструкції початків слов'янського й українського життя. Анти й ин.)". Це була перша частина задуманої публікації.

Спроектував автор і другу частину останнього твору, де мав намір вмістити дослідження «3венигород галицький. Волинська справа 1098—1102. Хронологія галицько-волинської літописи. Чи маємо грамоти кн. Льва й ин.».

Крім того, М. Грушевський у кожній черговій публікації анонсував свої численні історичні твори, які були видруковані в попередні роки і ще пе-ребували у книжкових сховищах.

Нарешті, М.Грушевський планував видати брошуру «Новий лад України», в якій хотів показати «як мае уложитися нове життя України й її відносини до центральних органів Російської республіки».

Невтомний вчений, публікатор, Голова Центральної Ради працював над наболілими проблемами України з велетенським завзяттям.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат