На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Екномічні дива ХХ ст. Економічне диво Німеччини

Реферати > Економічні теми > Екномічні дива ХХ ст. Економічне диво Німеччини

На вiдмiну вiд зазначених країн, Францiя у повоєннi роки обрала стратегію державної експансії в економіці, керуючись висловом президента Ш.деГолля: "Завдання держави полягає не в тому, щоб начепити залiзний нашийник на нацiю, а в тому, щоб керувати її еволюцiєю". Заходи щодо економічної стабілізації французький уряд здійснював через розширення частки державної власності насамперед у фінансовому секторі, з огляду на значну потребу у фінансових ресурсах. Наприкiнцi 40-хроків було націоналізовано 4 провiдні банки, 34 страховi компанiї [2, с.63], утворено кiлька державних трестiв, що встановили контроль у вугiльнiй, газовiй, електроенергетичнiй промисловостi, на залiзничному транспортi. Обраний шлях виявився ефективним, оскiльки темпи вiдбудови у нацiоналiзованих галузях були вдвiчi вищими, нiж у цiлому по промисловостi [3, с.131].

Слід зазначити, що націоналізація у Франції відбувалася у цивілізованих формах, маючи характер викупу, а конфіскація майна застосовувалася лише до підприємців-колабораціоністів. Це дало можливість уникнути значної соціальної напруженості. Через те, що у зруйнованому війною економічному середовищі багато підприємств втратили прибутковість, деякі бізнесмени вважали викуп порятунком від неминучого банкрутства. Процес націоналізації розпочався з фінансових структур, тому стало можливим підтримувати відносну стабільність грошової системи.

Деголлiвська полiтика "дирижизму", крім націоналізації фінансових установ та підприємств, передбачала значний бюджетний перерозподiл коштiв, створення системи централiзованого планування, участь робiтникiв у справах компанiй, а з 1967р. було запроваджено обов'язкову участь робiтникiв великих компанiй у прибутках. З 1947р. розпочалася розробка п'ятирiчних планiв - національних програм, що визначали прiоритети та стратегiю розвитку економiки. Національні програми 1947-1952рр. та 1953-1957рр. було спрямовано насамперед на відбудову та структурну перебудову народного господарства. Засоби виконання цих програм модифікувалися залежно від стану ринкових регуляторів. У серединi 60-хроків поширилася практика держзамовлень, а у 60-70-х роках - полiтика укладення угод мiж державою та пiдприємствами щодо досягнення планових показникiв пiд надання державою ресурсiв.

Таким чином, у повоєннi десятирiччя Нiмеччинi та Італії поєднанням грошової, промислової та соцiальної полiтик, встановленням реального зв'язку виробництва і споживання, ефективностi та справедливостi вдалося спрямувати активнiсть економічних суб'єктів у позитивне русло i узгодити їхні iнтереси із стратегічною метою - побудовою потужної розвиненої держави. У 50-60-хроках темп зростання ВВП у ФРН становив 7,8%, в Італії - 5,8%, що значно вище, ніж у цілому в Європі [1, с.32]. Слід зазначити, що завдяки наявності чіткої концепції економічної стратегії відбудовчі процеси у Німеччині мали значний успіх, а в Італії через непослідовність у проведенні економічних реформ були менш виразними.

Франція мала такий самий як у цих двох країн рівень повоєнної зруйнованої економіки та поставила аналогічну стратегічну мету. Спираючись на особливості інституційної системи як суб'єкта економічної стратегії, вона визначила дещо інші напрями економічної політики, що також принесли успіх. Темпи зростання ВВП у 50-60-хроках там становили 4,6%, що нижче за показник Німеччини. Однак, якщо в останній у 60-70-хроках зростання ВВП скоротилося до 4,8% на рік, то у Франції воно залишалося сталим - 5,7% [1, с.32]. Потреба корегування стратегічної мети, форм і методів економічної політики держави виникла у наступному десятиріччі.

3. ВІДБУДОВА ЕКОНОМІКИ НІМЕЧЧИНИ

Задушена репараціями союзників Німеччина на початку 20-х років переживала голод і гіперінфляцію. У липні 1923 року долар коштував 4 мільярди марок, платню німцям видавали двічі на день — в обід і ввечері. Після першої видачі платні робили годинну перерву, щоб люди витратили зароблене, — до вечора ціни могли зрости чи не в півтора разу. В цей важкий час Кельн під керівництвом Аденауера мав чи не найкраще правління в Німеччині — місто не просто виживало, а й розвивалося. Обер-бургомістр запроваджував у життя два амбітних проекти: створення зеленого поясу на місці знесених фортифікаційних споруд навколо міста і реконструкція річкового порту, з тим, щоб він міг приймати і морські кораблі.

Наприкінці 20-х життя почало налагоджуватися, але 1929 року почалася Велика криза. Життєвий рівень німців знову впав, і на хвилі соціального невдоволення до влади почали рватися дві тоталітарні партії — комуністи та нацисти. Аденауер украй негативно ставився до обох. Розгорнулася галаслива кампанія проти бургомістра. Його звинувачували в надміру високій платні та представницьких витратах, відпустках у Швейцарії, зв’язках із єврейською громадою. Нацисти почали збирати кошти: «Купи кулю для Аденауера».

17 лютого 1933 року новопризначений рейхсканцлер Адольф Гітлер відвідав Кельн. Аденауер демонстративно послав в аеропорт зустрічати його свого заступника, заборонив вивішувати на вулицях міста нацистські прапори, а два вже вивішених наказав зняти. Гітлер страшенно розгнівався й відмовився ночувати в Кельні. 1 березня як голова прусської Державної ради Аденауер висловив офіційний протест проти «охорони» виборчих дільниць штурмовиками з СС та СА. А 10 березня він з Гуссі змушений був тікати з рідного міста — нацисти розпочали проти нього судовий процес за звинуваченнями у фінансових зловживаннях та сепаратизмі (за «гріхи» 1919 року).

У 57 років Аденауер, здавалося, став повним банкрутом — ні грошей, ні домівки (його будинок в Кельні було конфісковано), ні роботи, ні перспектив. Він переховувався то в Берліні, то у віддалених католицьких монастирях, а жив на гроші, які йому передавав його друг Данні Хейнеман — німецький єврей, що мав американське громадянство і мешкав у Брюсселі. Влітку 1934 року нацистський суд змушений був закрити справу проти Аденауера за браком доказів, і йому було призначено пенсію як екс-бургомістру. Родина Аденауерів придбала будинок на березі Рейну в селі Рендорф неподалік Бонна. В цьому будинку Аденауер прожив 35 років — до самої смерті.

Аденауер ніби впав в анабіоз. Він не підтримував жодних контактів ні з новим режимом, ні з антигітлерівською опозицією, став таким собі патріархальним добрим дідусем, вирощував у садочку квіти та дерева, а ще зайнявся... винахідництвом. Ось назви деяких винаходів, які він намагався запатентувати: «Електрична щітка-граблі для знищення гусені», «Усунення куряви, що її створює автомобіль», «Виведення димоходу не на дах, а в каналізацію». Але насправді ці довгі 12 років нацистської ночі стали для Аденауера роками напруженої внутрішньої роботи. Він розробляв нову модель громадсько-політичного устрою для повоєнної Німеччини. Християнсько-соціальну модель, яка б стала альтернативою як комуно-соціалістичним та нацистським тоталітарним схемам, так і дикому капіталізму часів Веймарської республіки.

Наближався крах «тисячолітнього рейху».

3.1. Соціальна ринкова економіка і Нова Європа

15 вересня 1949 року новообраний бундестаг щойно створеної Федеративної Республіки Німеччини обирав першого канцлера нової держави. Доктор Конрад Аденауер переміг із перевагою в один голос — за нього проголосувало 202 з 402 депутатів. Зайве казати, що той вирішальний голос був його власний — Аденауер проголосував за себе сам. Але до цієї тріумфальної хвилини йому довелося пройти тяжкий звивистий шлях.

1945 року німецьку державність фактично було ліквідовано. Вся повнота влади в країні належала американо-британо-франко-радянській Чотиристоронній комісії, яка поділила країну на чотири зони окупації. Єдності поглядів щодо майбутнього Німеччини не було не тільки між СРСР та Заходом, а й у таборі західних союзників. Чимало хто в Британії та Франції обстоював поділ країни на кілька дрібних держав, які, будучи розділеними, ніколи б не дали змоги відродитися німецькій економічній та військовій потузі. Французи хотіли за будь-яку ціну відірвати від Німеччини лівобережжя Рейну чи хоча б Саарську область.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат