На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Державне управління в умовах адміністративної реформи

Реферати > Правознавство > Державне управління в умовах адміністративної реформи

- Існує сильний формальний апарат контролю за діяльністю державних органів, хоча реально ніхто не несе відповідальності за якість рекомендацій щодо політики та за надання послуг. Контроль є суто процедурним: якщо всі процедури виконуються, то продукти і результати вже нікого не цікавлять. Контроль здійснюється багатьма конкурентними структурами, такими як Адміністрація Президента, Міністерство фінансів, Секретаріат Кабінету Міністрів та інші.

По мірі зміни українського суспільства — розвитку (хоч і повільного) приватного сектору та поступового становлення демократичних політичних інституцій — ці особливості системи державного управління стають дедалі більш нестабільними:

Економічна та суспільна ціна непередбачуваного політичного середовища стає дедалі більш очевидною. Громадянське суспільство, що перебуває у процесі становлення, стає каналом, через який громадськість передає своє незадоволення системою державного управління.

Уряд, перебуваючи під все більшим політичним тиском, усвідомлює, що він є заручником своєї низької спроможності розв’язувати проблеми суспільства.

Суспільство пристосовується до функціонування без належної системи державного управління, внаслідок чого зростання тіньової економіки та посилення корупції стають всеосяжними соціально-політичними проблемами.

Основна стратегічна проблема, що постала перед урядом України, полягає в тому, як з малоефективної перехідної системи державного управління створити нову систему. Уряд не має можливості створювати систему державного управління з чистого аркуша. Наявні інституції і спосіб мислення та дій мають дуже глибоке коріння. Їх не можна викорінити, адже інерція старих процесів потрібна для того, щоб система державних послуг не розвалилася під час перехідного періоду. Таким чином, мистецтво та наука змін полягають у тому, щоб виявити ключові інституційні та процедурні механізми, які дозволять системі державного управління перейти від свого сучасного стану до бажаного.

Для виявлення перешкод для успіху, слід зрозуміти, як ці три чинники впливають на кожний державний орган, та визначити фактори, що прискорюють чи сповільнюють зміни. Потім можна буде зробити загальні висновки.

Б)ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Оцінка сучасного стану державного управління була зроблена на підставі опитування проведеного Новозеландським Інститутом Економічних Досліджень. . Метою було розглянути виконавчі органи, які виконують три ключові функції державного сектору:

Вироблення політики: складається з процедур та інституцій, з допомогою яких на різних рівнях влади приймають політичні рішення, та включає надання рекомендацій та аналіз державної політики.

Впровадження політики: процедури та інституції, які забезпечують реалізацію державної політики, наприклад застосування регуляторних принципів у конкретних випадках.

Надання послуг: державні інституції, які створено для надання окремих послуг. Прикладом є Пенсійний Фонд.[4]

РЕЗУЛЬТАТИ ОЦІНКИ

Фіскальний контроль

Опитування показали, що більшість державних органів до цього часу не мають послідовної стратегії пріоритизації обмежених ресурсів, і зв’язок між використанням ресурсів та державними пріоритетами є слабкий. Опитані загалом не були знайомі з підходом “цінність за гроші”. Кілька міністерств, однак, зазначили, що відреагували на скорочення фінансування шляхом концентрації ресурсів на одному або двох проектах або сферах роботи. Така пріоритизація була затверджена їх міністрами, але, як правило, це відбувалося без консультацій з іншими міністрами.

Іншою проблемою є обмежені можливості щодо перерозподілу ресурсів у відповідь на зміну політичних пріоритетів, адже зовнішні структури, такі як Міністерство фінансів, Рахункова палата та Державне казначейство, здійснюють постійний контроль за видатками. Політичні пріоритети кожного міністерства формально не фіксуються, в той час як контрольні органи вимагають відповідності видатків затвердженим бюджетам.

Загалом відповідність використання ресурсів цілям політики залежить від того, наскільки конкретними і добре зрозумілими є ці цілі.

Підзвітність

Хоча механізми формальної підзвітності залишаються слабкими – насамперед, завдяки тому, що вони стосуються виконання бюрократичних процедур, а не якості продуктів та результатів — опитування засвідчили зростання важливості неформальної підзвітності. Неформальна підзвітність — це взаємодія людей, яка може впливати на поведінку організації, але не передбачає ієрархічного контролю.

Формальна підзвітність передбачає подання звітів щодо внеску кожного державного органу до виконання Програми дій уряду. Як правило, звітують про такі показники, як кількість поданих проектів документів тощо. Державні комітети подають звіти відповідним міністерствам в такому ж форматі. Інколи звітів вимагають Адміністрація Президента та Секретаріат Кабінету Міністрів.

Існують два основні канали неформальної підзвітності. По-перше, це звітування та обговорення на колегіях державних органів. Ці обговорення є, як правило, закритими для всіх, крім ключових осіб даного органу влади, і до певної міри є самооцінкою. Окремі органи розробили складні процедури самооцінки. Наприклад, Антимонопольний комітет оцінює ефективність діяльності своїх територіальних органів, використовуючи бальну систему. Список найкращих десяти публікують.

Більш важливою формою неформальної підзвітності є постійні контакти між державними органами та громадянським суспільством – галузевими асоціаціями, соціальними рухами, університетами, тощо. Ця співпраця вимагає від державних службовців обгрунтовувати свої підходи до роботи і має безпосередній вплив на спосіб їх мислення та дій.

Спроможність

Як і очікувалось, не багато державних органів зазначили, що мають ресурси та вміння, потрібні для належного виконання своїх функцій (Фонд державного майна виявився єдиним винятком, оскільки він частково фінансується за рахунок надходжень від приватизації). Більш цікавим є те, що більшість державних органів намагаються підвищити свою спроможність шляхом використання зовнішніх порад (або від іноземних донорів, або через роботу у спільних проектах з українськими науковцями). Державні органи також замовляють дослідження в різноманітних дослідницьких організацій.

Більшість респондентів зазначили, що вони мають замалу можливість примушувати людей в своїх організаціях працювати краще. Загроза пониження або звільнення не розглядається серйозно, оскільки заповнити вакансії складно, а кваліфікованих кандидатів на місця нинішніх працівників дуже мало. Враховуючи низьку платню і вузький діапазон її зростання, зміни в зарплаті відіграють незначну роль у мотивації. Також є дуже мало можливостей для швидкого просування по службі для добрих працівників. Знову ж, винятком є Фонд державного майна, який має великий конкурс на вакансії.

Ефективність програм

Відповіді на запитання щодо вироблення державної політики засвідчили слабке розуміння, що таке аналіз політики. Лише кілька державних органів вважають своєю пріоритетною функцією розробку політики, а більшість респондентів вважає, що аналізом політики мають займатися науковці. Не було розуміння й зв’язку між виробленням та впровадженням політики.

В більшості державних органів є аналітичні або стратегічні відділи, які однак є не дуже впливовими. Якщо вони і мають вплив в своєму міністерстві чи відомстві, то це завдяки ролі, яку вони набули в контролі за потоком документів, а не завдяки інтелектуальному внеску в діяльність організації.

Єдиними винятками були два “нових” органи: Антимонопольний комітет та Держкомпідприємництва. Обидва органи мають добре пророблені процедури розробки політики. Однак, згідно відповідей респондентів, навіть у цих органах принаймні 90% роботи є “гасінням пожеж”.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат