На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Державне управління в умовах адміністративної реформи

Реферати > Правознавство > Державне управління в умовах адміністративної реформи

Прозорість

Одна з найбільш вражаючих змін за останні роки пов’язана з підвищенням прозорості дій уряду. Більшість опитаних заявили про потребу перейти до якісно нових форм співпраці з громадськістю. Багато хто зазначав, що якщо раніше їх завданням було лише вимагати від громадян виконання рішень, то сьогодні вони мають обґрунтовувати свої дії. Багато державних органів розробили чіткі правила доступу громадськості до інформації і вклали кошти у створення веб-сторінок та інформаційних бюлетенів.

Навіть ті державні органи, які не встановили чітких процедур доступу до інформації – як наприклад, Міністерство фінансів – зазначили, що загальним є усвідомлення “громадськість має право знати”, а вони мають обґрунтовувати нерозголошення інформації. Таке загальне враження посилювали побажання багатьох з опитаних, щоб хоч якась інформація залишалася конфіденційною.

Оцінювання

Жодна з опитаних організацій не могла описати якісь процедури або дії, що мають на меті оцінку нинішньої політики та навчання на помилках. Однак деякі респонденти зазначили необхідність відповідати на потреби, висловлені громадянами.

Надійність

Всі респонденти стверджували, що всі адміністративні завдання чітко виконуються, всі знають, чого можна чекати від держави. Очевидно в цьому випадку відповіді не охопили такого питання, як відповідність наслідків політики до поставлених цілей.

Висновки

Оцінка показала, що протягом останніх років відбулися окремі позитивні зрушення у якості державного управління. Більшість з них відбулися завдяки спонтанній адаптації, а не продуманій політиці. Результатами продуманої політики були:

скорочення кількості міністерств;

створення нових органів, таких як Антимонопольний Комітет, які з самого початку мали відповідати новим цілям політики;

нещодавні зміни у процесі прийняття рішень на рівні Кабінету Міністрів, які чітко розмежували ролі політичних діячів та державних службовців.

Якщо говорити більш загально, державні органи розвивалися відповідно до тиску нових вимог суспільства. Є прямий зв’язок між динамікою сектору, за який відповідальний той чи інший орган виконавчої влади, та розвитком цього державного органу. Наприклад, в будівництві переважає приватний сектор, і конкуренція на цьому ринку є високою. Жоден з гравців не домінує на ринку, і всім учасникам вигідно однакове ставлення до них державних органів. Відповідно, Державний комітет з будівництва та архітектури велику увагу приділяє своєчасності та якості своїх послуг.

Звичайно, така залежність не завжди є однозначною. Неефективність державного органу також може бути причиною повільної трансформації сектору економіки.

Іншим фактором, виявленим у процесі дослідження, була важливість організаційного “багажу”. Загалом державні органи, створені конкретно під нові завдання, такі як регулювання монополій, мають більш чітке бачення, чого вони мають досягти і більшою мірою зосереджені на ефективності своєї діяльності.

ОЦІНКА

Отже, що робити далі? Реформа державного управління в Україні досягла успіхів у таких напрямках:

зміни організаційної структури та перерозподіл функцій, які, проте, не передбачали суттєвих змін у процесі прийняття рішень на рівні міністерств;

краще визначення функцій міністерств та відомств зменшило дублювання. Скорочення кількості міністерств покращило координацію дій всередині уряду;

нова система прийняття рішень у Кабінеті Міністрів дозволила уряду краще контролювати процес прийняття рішень. Зокрема, це стосується проходження всіх рішень через урядові комітети і перетворення Секретаріату КМ з “останньої інстанції” на аналітичну структуру, яка надає коментарі щодо проектів нормативно-правових актів, поданих міністерствами.

Однак загальне підвищення спроможності уряду формулювати та втілювати політику, спрямовану на досягнення стратегічних цілей, було незначним. Це викликано такими двома причинами:

процедурних та структурних змін, здійснених до цього часу, було недостатньо, щоб уряд перейшов від реагуючого до активного характеру роботи;

запровадження нових процедур залишається хаотичним, а кроки, спрямовані на підвищення якості впровадження — незначними. Наприклад, нового Регламенту Кабінету Міністрів часто дотримуються не повністю в частині підготовки документів для прийняття рішень (концепцій).

Незважаючи на серйозні дискусії щодо розподілу повноважень (та ресурсів) між міністерствами, кожне міністерство самостійно відповідає за тлумачення своїх функцій та визначення напрямків своєї діяльності. Як наслідок, на діяльність міністерств далі впливає традиційне розуміння своїх функцій, а не стратегічне бачення. Ця інерція у визначенні функцій перешкоджає досягненню стратегічних цілей уряду.

Нова “фільтрувальна” роль урядових комітетів добре зарекомендувала себе як захисний механізм. Уряд зараз приймає менше суперечливих рішень. Однак хоча уряд тепер рідше приймає рішення, які суперечать його загальним цілям, він все одно не має ефективних механізмів розгляду альтернативних варіантів рішень у стратегічному контексті.

Розподіл функцій

Для уряду вкрай важливо усвідомити, що саме йому потрібно для досягнення своїх цілей, і розподілити обов’язки щодо виконання цих функцій серед міністрів на політичному, а не на бюрократичному рівні. Деякі функції можуть бути тимчасовими, але вимагатимуть політичних та організаційних ресурсів.

Натомість зараз стратегічні пріоритети визначають переважно на рівні експертів, а принципово важливі функції, пов’язані з реформуванням українського суспільства, отримують ту ж пріоритетність, що й традиційні командно-адміністративні функції щоденного управління економікою.

Загалом розподіл функцій має залежати від політичних потреб та пріоритетів, а не від організаційної структури уряду. Якщо міністри справді мають стати політичними лідерами, а не просто керівниками бюрократичного апарату, вони мають бути відповідальними за досягнення політичних цілей уряду, а не за управління своїми міністерствами.

Для вирішення цих проблем уряд може вжити таких заходів:

визначити невелику кількість стратегічних питань, щодо яких уряд хоче досягти помітного прогресу в наступному році та розподілити відповідальність за ці питання – а не за елементи організаційної структури – серед окремих міністрів;

розглянути інші варіанти організації співпраці міністерств. Наприклад, в Чехії міністри мають повноваження використовувати ресурси усіх міністерств, в яких є експертні знання та інтерес у даній сфері. В такій схемі державні службовці, які працюють над цим питанням, звітують безпосередньо міністру, що є відповідальним за питання, навіть якщо цей міністр не очолює міністерство, в якому вони працюють.

Цей підхід може спричинити конфлікти між міністрами за ресурси. Однак відкрите розв’язання таких конфліктів дасть урядові можливість зосередитися на справді важливих питаннях, а не долати всі проблеми все одночасно, як це відбувається зараз.

Процес прийняття рішень

Вдосконалення процесу прийняття рішень залишається ключовим пріоритетом уряду. Варто розглянути такі кроки:

Запровадити вимогу, щоб всі проекти рішень (окрім термінових та тих, що стосуються питань національної безпеки) проходили через відкриті громадські обговорення. Зокрема, важливо забезпечити, щоб ті, на кого вплине рішення, мали можливість проаналізувати його наслідки та висловити свої побажання. Це зменшить ризик того, що рішення не виконуватимуть, і пізніше потрібно буде змінювати політику. За словами урядовців, зараз близько третини рішень Кабінету Міністрів стосуються перегляду попередніх рішень.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат