На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Основні етапи розвитку економічної теорії

Реферати > Економічна теорія > Основні етапи розвитку економічної теорії

Але, на відміну від своїх попередників, представники цієї течії широко користуються як мікро-, так і макроекономічними підхода­ми: проводиться багатофакторний аналіз економічного циклу, моде­люється вплив на нього НТП, кон'юнктури та інших чинників, у тім числі і грошового фактора відновлення економічної рівноваги.

Якщо раніше проблема грошового обігу розглядалася у зв'язку з ціноутворенням, то тепер акценти зміщуються в бік дослідження його впливу (як фактора економічного зростання) на процеси на­громадження, інвестування. Виникає низка нових теорій, які відріз­нялись від колишніх кількісних теорій грошей тим, що враховували не лише взаємозв'язок цін та кількості грошей у обігу, а вказували на існування інших, у тім числі суб'єктивних, чинників рівноваги — мотивів інвестування. Визнається,, що інвестиції є автоматичним ре­гулятором ринкової економіки,, головною умовою економічного зростання, а ринковий механізм — головною умовою ефективної дії цього регулятора.

У цей же час формується і неолібералізм — течія в неокла­сичному вченні, що визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і отже, про початок нового етапу йо­го розвитку.

Одним з найвідоміших і найславетніших економістів першої половини XX ст. є Йозеф Шумпетер (1883—1950). Його теоретична спадщина над­звичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічно­го аналізу присвячено такі його праці, як «Суть і основний зміст те­оретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), економічній динаміці — «Теорія економічного розвитку» (1912), теорії суспільного розвитку — «Капіталізм, соціалізм і де­мократія» (1942).

Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпетера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в по­літекономії була теорія загальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду, яка полягала в тім, що теорія економічної рівноваги відбивала статичний стан економіки і не вра­ховувала факторів розвитку економічних процесів.

Починаючи із 70-х pp. неокласична теорія переживає відроджен­ня класичних традицій, повертаючись до визнання визначальної ро­лі економічного суб'єкта та ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток нео­класичної теорії зв'язується з дослідженнями в кількох напрямах: із теоретичним визначенням шляхів подолання кризових явищ у рин­кових відносинах; із прогнозуванням економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з форму­ванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки за умов монополізму; із визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил, що до цього часу залишались поза увагою нео­класичного аналізу. Знову з'являються теорії, що заперечують необ­хідність будь-якого втручання держави в економіку. В центр їх ува­ги потрапляють як економічні, так і неекономічні фактори розвитку та ринкового саморегулювання. Цей напрямок отримує назву «шко­ли нової класики», або «нової класичної економіко» і є ознакою неокласичного ренесансу.

Характерними рисами нових неокласичних теорій є те, що в них узагальнюється ідея рівноваги, ураховуються, формалізуються та математизуються всі явища економічного життя, у тім числі й моти­вована поведінка економічного агента (окремого виробника чи фір­ми), і на цій підставі будується модель циклу. У працях представни­ків сучасного консервативного напряму досліджуються проблеми, зв'язані з удосконаленням механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроекономічному рівнях. Ці теорії репре­зентовано доктринами раціональних очікувань та економіки про­позиції.

У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважа­ють домінуючим і перспективним напрямком. Та слід зазначити, що побудований на основі ідеї цінової рівноваги та теорії граничної ко­рисності, на використанні принципу системного аналізу сучасний неокласицизм впритул підходить до визнання необхідності впливу держави на окремі сторони економічної системи з метою спричини­ти «ланцюгову реакцію» і забезпечити умови для дії ринкових сил. Посилаючись на те, що нові організаційні форми виробництва по­требують нових підходів до проблеми саморегулювання, неокласи­ки вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил.

Школа Вальтере Ойкена. В. Ойкену належить багато економічних праць, найвідоміші з яких «Критичні нотатки з проблеми грошей в Німеччині» (1923), «Міжнародна валютна проблема» (1925), «Теоретичні дослідження капіталу» (1934 і друге, доповнене визначенням функцій політичної економії, видання — 1954), «Основні принципи національної еко­номії» (1940), яка витримала багато видань, а також «Основні прин­ципи економічної політики», що вийшла вже після його смерті, 1952 p. Усі його праці грунтувалися на класичних підходах до ана­лізу, усупереч історико-націоналістичній спрямованості німецької економічної науки.

У сучасній економічній теорії праця В. Ойкена «Основні прин­ципи національної економіки» вважається однією з найвидатніших щодо методології економічного аналізу типів суспільного ладу.

Немарксистські погляди на будову соціалістичного суспільства сьогодні інтерпретуються згідно з основними положеннями, викла­деними у цій праці.

5.Висновок.

Результати глобалізації економіки в межах земної кулі породили могутні транснаціональні компанії, вплив яких відчувають не тільки уряди своїх країн, але й уряди країн, ринки яких поглинаються.

Неоднорідність, неоднаковість економічного розвитку країн на земній кулі веде до певних об’єднань заради виживання та відновлення справедливості в межах земного простору. Супердержава Сполучені Штати Америки намагається встановити єдиний, свій порядок на всій території земної кулі. Розвал СССР сприяв вирішенню цього завдання США.

Тому, щоб зрозуміти, яким шляхом іти Україні, до чого, куди може привести Україну нинішній курс реформ, потрібно було розглянути історичний розвиток світової економічної теорії.

На сьогодні виділяють такі світові цивілізації, які перебувають у постійному стані розвитку та інтеграції: європейську, північноамериканську, Південно-Східної Азії, ісламську, латиноамериканську та африканську [1].

Найбільш розвинена, впливова і одночасно найбільш “агресивна” з точки зору завоювання ринків, як підкреслюють у своїх роботах акад. Ю. М. Пахомов[2] та чл.-кор. НАНУ О. Г. Білорус[3]— це європейська цивілізація.

Кожне із цих об’єднань намагається мати ядерну зброю, створює спеціальні інститути, що координують економічні, політичні, культурні процеси в об’єднанні та сприяють розширенню сфер впливу.

Розвинуті країни в 60-ті роки XX століття, перш за все європейська цивілізація, нав’язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною.

Дійсно, якщо в 60-ті роки стандарт життя на земній кулі як відношення багатства країн “золотого мільярда” до багатства країн із периферії світового господарства з такою ж кількістю населення, становив 39 : 1[4], то в кінці XX століття, через 40 років проведення цієї політики, коли розвинуті країни стали “допомагати” третім країнам, це співвідношення стало майже 80 : 1.

Отже, безумовно, політика відкритості суспільства та лібералізації виявилась дуже вигідною розвинутим країнам, бо, як писав наш класик, “більший меншого штовхає та ще й б’є за тим, що сила є”.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат