На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Породження мовлення

Реферати > Мовознавство > Породження мовлення

ПЛАН:

Породження мовлення ( ПМ )

1.1 Породження мовлення як процес мовленнєвої діяльності

1.2 Звязок ПМ з:

- мисленням

- мовою

- розумінням

1.3 Стадії та типи актів ПМ

1.4 Інтенціональність в ПМ

1.5 Модуси ПМ

- генератори

- артикулятори

1.6 Характерні особливості ПМ

2. Моделі породження мовлення

2.1 Дослідження моделей ПМ

2.2 Моделі ПМ

- рівневі

- стохастичні

- циклічні

- інтегративна

- трансформаційна

- модель безпосередніх складових

Висновки

Використані джерела

1. Породження мовлення

1.1 Спілкування — специфічна психокогнітивна діяльність людей, в основі якої - процеси породження і сприйняття мовлення у конкретному комунікативному контексті й ситуації.

Нормальне використання мови людиною — це перед усім уміння говорити і писати, тобто створювати, породжувати нові тексти.

Продукування, або породження мовлення ( ПМ ) – один з двох найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд з терміном «поро­дження мовлення» вживають термін «вербалізація». У контекстах, де йдеться про втілення мислення в мовній формі, можна використовувати як синонімічні.

1.2 ПМ безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням. Про зв’язок ПМ і мислення В.Ф.Гумбольдт писав: “Мова, відповідно до безмежних можливостей її вживання, які ніколи не можна точно виміряти, вимагає відповідних цим можливостям елементів, і потреба ця інтенсивно й екстенсивно росте по мірі підвищення ступеня, на який вона сходить, бо на найвищому ступені вона сама стає чинником порождуючої ідеї та втіленням розвитку думки. Весь розвиток людської мови, не дивлячись на численні перешкоді, йде до цієї кінцевої мети. Тому вона завжди прагне знайти такі мовні елементи, які забезпечили б оптимальне вираження розумових форм”. Крім того, ми аналізуємо природу за лініями, прокладеними для нас нашими рідними мовами. Ці "лінії" і виявляються при ПМ. Втім, ПМ не обмежується простим використанням структур мови, а спирається на породження якісно нового, хоча у процесах мовлення ми часто просто повторюємо те, що почули чи сказали раніше в аналогічних умовах, проте це не поширюється на абсолютно все, що ми кажемо. Поза сумнівом, у міжособистому спілкуванні ми часто вживаємо форми слів, яких ніколи не чули, творимо нові слова, не передбачені ніякими словниками, поєднуємо слова хоч і за певними законами їх поєднання, але часто дуже несподіваним способом.

ПМ характеризується зворотнім зв'язком з розумінням мовлення. Головна мета ПМ – пояснити щось адресату, і для цьоого використовуються мовні засоби. Тільки якщо мовець адаптує свою мову з тим, що адресат думає в даний момент, спілкування можна вважати таким, що відбулося. Звідси й те, як вибираються семантичний, синтаксичний, лексичний матеріал і навіть спосіб артикуляції в мовленні. Ця адаптація і оцінюється як логічність, самопротиречніть мови.

1.3 Зазвичай виділяються дві стадії ПМ, що протікають паралельно: планування (впорядкування концептуального змісту) і власне генерація тексту (трансформація семантичної або прагматичної репрезентації в природно-мовну). ПМ є рекурсивним, тобто складається з циклів, що включають такі підзадачі, як додавання, видалення і переупорядковування. Приступаючи ж до генерування мови, зазвичай мають тільки смутну ідею. Тільки після цього виникає проблема "вибору" слова. Іноді тематизуєтся саме затруднення у вираженні відчуттів; у деяких стилях нарочита неохайність виразу подається як ознака глибини, а в інших (напр., у Флобера) – як рішення складної інтелектуальної задачі, в якій непомітно присутній адресат. Найзвичайніший же випадок – поповнююче ПМ, коли час артикулювання початкових частин використовується для обробки подальшої інформації, яка потім і впроваджується у вислів. Є безліч стилів редагування, по-різному доречних в різних риторичних ситуаціях: за одних умов ми щось недоговорюєм, а в інших – додаємо від себе. При такій "конденсації" і ускладненні тексту ПМ також проходить декілька стадій. Чинники, що перешкоджають повному втіленню авторського задуму, не обмежуються дефіцитом часу, сили й пам'яті: повний контроль автора над ПМ неможливий в принципі. Тому зазвичай основні зусилля автори зосереджують на поточному фокусуванні уваги.

Виділяються два типи актів ПМ: головні (вираз фактичної сторони) і допоміжні (функція яких – передбачити реакції адресата). Оскільки адресант в ході ПМ може оцінювати реакцію слухача, планування мови і реалізація плану протікають майже паралельно. Людина не завжди знає заздалегідь, що скаже далі: одна фраза чи одне слово безпосередньо вимушує сказати інше і т.д. При цьому допустимо й використання заготівок – фраз або окремих словосполучень, навіть стратегій номінації, що дозволяють уникнути неоднозначної реакції в рамках епізоду мовлення. Планування може торкатися мовлення, що вже пройшло процедуру морфемної організації (про що свідчить невдале вимовлення скоромовок). Спонтанність усної мови залишає сліди продукування, от чому так важко сприймати транскрипцію непідготовленої мови. Про відмінності між підготовленим, "запланованим" продукуванням мови і непідготовленим: одні й ті ж самі елементи мови можуть одночасно виконувати декілька пунктів плану, на декількох комунікативних рівнях. Загальний задум мови також коректується у ході ПМ. При реалізації плану змінюються й ресурси автора, пов'язані з темою, об'ємом мови, характеристиками потенційних і реальних адресатів, метою, стилем подачі, часом, наявним в його розпорядженні. Оскільки ПМ керується наявною культурою, виділяються різні семіотичні стилі ПМ з різними стратегіями, що їх реалізовують. Залежно від вибору комунікативної стратегії, одна і та ж інформація подається по-різному в різних обставинах. У ході ПМ вирішують, що хочуть сказати або написати і як це подати найефективніше, відмовившись, де необхідно, від надмірностей, щоб інтегрувати інформацію, що найбільшою мірою відноситься до справи, в зв'язне ціле. У різних людей свої улюблені схеми викладу. Впорядкованість інформації в нашій пам'яті і при нашій подачі в тексті можуть радикально розрізнятися.

1. 4 Інтенціональність грає ключову роль в теорії ПМ, хоч і є слабкою ланкою в моделюванні ПМ. В основі вислову лежить план адресанта досягти деяких цілей доступними засобами (мовними чи іншими). Зокрема, компонування тексту полягає в мобілізації засобів, що впливають на план; в когнітівістиці трактування стадій породження, перетворенні ідеї, продукуванні і редагуванні тексту. Автор має комунікативні наміри: передати певні події, описати певний стан речей, аргументувати свою позицію і т.п., розраховуючи на певну реакцію з боку адресата. Мовець може бути просто "озвучувачем", може лише компонувати і структурувати елементи вислову, а може бути й справжнім автором мови, тим центром, з яким співвідносяться слова. Все це входить у формат ПМ.

1.5 До модулів ПМ відносяться генератори і артикулятори повідомлення. У роботі модулів немає ніякого внутрішнього повідомлення. Але є ще "наглядаючий" компонент, що виявляє недоречний і помилковий матеріал, що бере участь в анафоричних процесах, тощо. Лінеаризація мови (встановлення того, що і коли сказати) не тільки заснована на утриманні повідомлення, але й залежить від культурної традиції ("природна послідовність" викладу змінюється від культури до культури і пов'язана зі знанням комунікантів в суспільстві) і від вимог до складних інформаційних структур, що пред'являються обробкою створюваного тексту (мовець повинен стежити за тим, що говорить і що йому ще треба сказати). З експериментів вивелися певні принципи лінеаризації: нові одиниці в міру необхідності вводяться на основі вже встановленого зв'язку з останньою згаданою одиницею; чим пізніше щось згадане, тим краще це пам'ятають; навантаження на пам'ять повинне бути мінімальним.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат