На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Породження мовлення

Реферати > Мовознавство > Породження мовлення

Циклічні моделі. Помітною рисою всіх моделей цього типу к орієнтація не на рівні мови та притаманні їм одиниці, а на цикли процесу розгортання думки, реалізації програм мовлення, задіяння принципу поєднання рівнів, коли ланцюжок одного рівня стає ком­понентом іншого. До циклічних моделей відносять модель I. Зимньої та модель М. Бергельсона і Л. Юбрика.

Модель I. Зимньої (психологічна). Основними «циклами» ПМ є спонукальний, формуючий і реалізуючий. На кожному з них наявні свої «блоки» операцій. Так, у межах спонукального циклу є блок, що об’єднує комунікативний намір мовця, задум мовлення і його мотив; у межах формуючого циклу є блок, що об'єднує просторово-понятійну схему майбутнього висловлювання зі схемою часового розгортання висловлювання на смислотвірній фазі з блоком словесно-граматичного структурування на фазі формулювальній та ін. У ме­жах реалізуючого циклу важливу роль відіграють закони сполучуваності елементів мовного коду з урахуванням їх специфіки на кожному рівні (фонологічному, морфологічному, лексико-семантичному і синтаксичному).

У цій моделі передбачені процеси паралельного, а не послідовного характеру, контроль мовця за всіма процесами на всіх етапах.

Модель М. Бергельсона і А. Кибрика. Бона доповнена даними спостережень над девіаціями мовлення Ф. Бацевича. У цій моделі виділяються домовленнєві етапи з притаманними їм специфічними когнітииними процесами: членування початкового задуму, категоризація, пропозиціювання, побудова поверхневої структури повідомлення.

1.Членування початкового задуму. На цьому етапі діяльність мислення полягає в тому, що мовець оперує специфічними даними свого попереднього досвіду — енграмами («слідами», «записами»), передусім образа­ми речей і предметів, людей та інших живих істот, уявленнями тощо. Це прототиповий рівень пам'яті, у ме­жах якого виявляються узагальнені результати досвіду носіїв мови — уявлення про предмети, ознаки, знания сценаріїв тощо. Ще

О. Потебня писав, що «на дословесному етапі мови могли бути об'єднані відомі низки вражень..., але сам зміст цих вражень не був розкладений, розчленований. Крім того, існувала маса не пов'язаних, але об'єднаних у такі низки вражень».

У мозку людини є декілька систем: нейрофізіологічна як складна мережа енграм двох різних типів (предметно-образних і мовних), а також системи їх співвідношення і поєднання. Для реалізації мовлення необхідне поєднання елементів невербальноі и вербальноі пам'яті, взаємне їх перекодування. Це перекодування пов'язане з роботою різних півкуль мозку та їхнім об'єднанням в єдину функціональну систему зв'язків. Правій півкулі властиве цілісне й одномоментне сприйняття світу; лівій — здатність до послідовного, ступеневого пізнання, аналізу, членування. Енграми як оперативні одиниці свідомості і мислення, народжені в правій півкулі, пов'язуються з їхніми мовними корелятами в лівій. Зв'язок півкуль — це перехід від цілісного сприйняття ситуації до її членування, від фрейму — до його складових. Лінгвістично це можна уявити як трансформацію багатомірних структур багатозначного контексту в лінійно організовані.

2. Категоризація. Виділення аспектів (складових) у межах початкового задуму не є тіею ланкою вербалізації, з якої починається власне ословлення або породження поверхневої структури. Це неможливо через абстрактність цих аспектів. Обов'язковим є процес категоризації, або їхнього віднесення до певного узагальненого типу ситуації (у широкому сенсі слова). Цей процес є наближенням виділених абстрактних аспектів до достатньо стандартизованих (узуальних) лексичних і граматичних структур, які в кожній ідіоетнічній мові. В. Чейф пов'язує ці процедури з підведенням аспектів або під категорії подій, ситуацій, або предметів, уявлень про них, М. Бергельсон і А. Кібрик — з уявленням про деяку узагальнену ситуащю. При цьому дані афазії свідчать про специфіку категоризації подій (типу Пес гавкав)і вдношень (типу Сократ — людина) (О. Лурія). У концепції авторів моделі «Смисл - Текст» цей етап (модуль) вербалізації відповідає «семантичному пред­ставленню».

3. Пропозиціювання. Цей етап отримав таку назву з огляду на те, що його результати — пропозициї — є ос­новою семантичного представления будь-якого повідомлення- У процесах вербалізації важливе значення для мовця має усвідомлення ієрархії та структури ролей, які виконуватимуть учасники комунікації. 3 лінгвістичної точки зору — це вибір конкретної «протосхеми» майбутнього висловлювання як чогось цілого, формування його «матриці».

У межах цього етапу значно чіткіше «вимальовується» типи співвідношень і синтаксичні ролі знайденого позначення або позначення; внутрішнє слово сприймається або як функція, що вимагає свого аргументу, або як аргумент, який повинен відповідати «своій» функції". Відбувається семантичне узгодження одного з іншим, розподіл позначень за синтаксичними позиціями тощо. Цей етап вважають глибинно-синтаксичним, оскільки на ньому відбувається взаємне, значно глибше, ніж на цопередніх етапах, узгодження когнітивного і лінгвального, вибір лексико-синтаксичних засобів, які найповніше відпозпдаютъ початковому задуму.

4. Побудова поверхневої структури повідомлення. У сучасних концепціях мовленневої діялъності лексикон мовця постає як організована едність слів, яка відіграє істотну роль у процесах породження і сприйняття мов­лення, у взаємозв'язках концептуальных і мовних структур. Лексикон — це не «склад» одиниць, організований для пошуку і знаходження потрібної одиниці, а діюча система, в які кожна одиниця «записана» разом з інструкцією для її використання з даними про її оперативні можливості, притому за всіма можливими напрямами її вживання — прагматичним, власне формальним, семантичним. 3 когнітивних позицій структура лексикону мовця постає як сукупність різноманітних взаємозв'язків, найпоширенішими з яких є пропозитивні, що виявляються як стійкі валентні моделі, закріплені в пам'яті носіїв мови у вигляді глибинних предикацій. Будь-яке порушення таких зв'язків стає причиною мов­леннєвих девіацій.

Отже, циклічні моделі ПМ порівняно з рівневими — гнучкіші, здатні пояснити механізми виникнення мов­них помилок у спілкуванні, «вписавши» їх у коло мисленнєво-мовленнєвих процесів вербалізації. Однак з 61-гом часу ці моделі стали доповнюватись і уточнюватись моделями інтегративними.

Інтегративна модель породження мовлення. ЇЇ авторами є американські, німецькі та російські лінгвісти, психолінгвісти і теоретики мовленнєвої д

діяльності, зокрема Н. Хомський, Е. Ланг, Дж. Соммерс, О. Кубрякова та інші. Згідно з нею процес вербалізації здійснюється не поетапно, а з порушеннями порядку стадій у різних типах мовлення; про фази чи етапи породження мовлення можна говорити лише умовно, маючи на увазі можливість їх паралельної реалізації. Ще Н. Хомський зауважував, що було б нелогічно вважати, ніби опечатку мовець добирає синтаксичну структуру реченння, а згодом наповнює її лексикою. Насправді ж мовлення планується і реалізується не послідовно, реченя за речениям, а іншим чином. Процеси породження мовлення залежать від багатьох чинників, серед яких найважливішими є мовна здатністъ людини, її інтелект, оперативне мислення, база знань, що міститься в лексиконі, а також психіка, емоції, почуття мовця тощо.

Модель безпосередніх складових (БС) є найсильнішою моделлю породження мови. Її основна ідея полягає в застосуванні правил деривації, наприклад: «замість Х підставити У». Так, породження речення: «Талановитий художник малює цікаву картину» буде здійснюватися за правилами моделі НС наступним порядком: пропозиція группа підмета + група присудка; группа підмета з означенням + означуване слово, до тих пір, коли ми дійдемо до кінцевого («термінального») ланцюжка слів. У моделі НС породження йде в двох напрямках: за рахунок послідовної появи компонентів і за рахунок їх так званого «розширення». Те, що першим кроком породження має бути виділення групи підмета, тобто поєднання «талановитий художник» визначається нашим знанням структури речення в цілому і ніяк не виводиться стохастичним шляхом. Найбільш відома модель породження мови на основі граматики БС належить Ч. Осгуду. Осгуд розглядає процес породження мови так: стохастичні закономірності, на його думку, діють на кожному з послідовних рівнів деривації, причому вибір одиниць на «вищих» рівнях частково зумовлює вибір одиниць на подальших рівнях деривації. На цю модель спирався в своїх експериментах Н. Джонсон, що дослідив вірогідність помилок при запам'ятовуванні речень з різними синтаксичними структурами; виявилось, що така вірогідність різко підвищується на межі сегментів, що виділяються в ході аналізу за НС (типу групи підмета); усередині ж таких сегментів вірогідність помилки зменшується за звичайних закономірностями такого процесу. Пізніше Джонсон поставив ще декілька дуже вдалих експериментів на підтвердження моделі Осгуда.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат