На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Фашизм та його різновиди

Реферати > Історія, теорія держави і права > Фашизм та його різновиди

План:

Вступ
Зародження фашизму
Різновиди фашизму
Висновок
Використана література

Вступ

ХХ століття, яке з такими труднощами відходить у минуле, принесло людству одне з найскладніших , що будь-коли знала історія. Я маю на увазі ідеології, рухи й держави фашистського зразка. Їх класичні варіанти, їх, так би мовити, розквіт, припадає на середину або другу третину століття. Але в різних формах вони даються взнаки і сьогодні. Небезпека розвитку рухів і держав фашистського зразка існує й надалі, насамперед у країнах з нестійкою демократією та важким тягарем нерозв’язаних, історично нагромаджених екзистенційних проблем, тобто проблем, пов’язаних із самовизначенням, самоусвідомленням, самоствердженням певних національних і державних спільнот співвідносно з іншими, з власною історією, територією, етнічною та соціальною структурою. Що стосується ідеологій фашистського зразка, то вони існують і сьогодні, хоча начебто не мають значного масового впливу - принаймні в своєму організованому, цілісному вигляді.

Період між двома світовими війнами в Европі з повним правом може бути названий добою фашизму – жодна інша політична ідеологія не могла змагатися з ним за розмахом і динамікою впливу. Не лише державні нації, а й націоналістичні рухи деяких бездержавних народів, яких війна і заснована на “праві сильного” Версальська система навчила не вірити в гасла ліберальної демократії, опинялися в полоні фашистського міту.

Для початку варто вказати, що досі немає єдиної загальноприйнятої дефініції фашизму. Переважно під цей термін потрапляють усі тоталітарні течії у Европі, відмінні від совєцької тоталітарної системи. Таким чином, маємо вінегрет, у якому одним і тим же ж соусом приправлені власне італійський фашизм, іспанський фаланґізм, хорватський усташизм, “диктатура професорів” у Портуґалії, “Crois de Fоir” у Франції, рух Мослі у Великій Британії, “Залізна Ґвардія” у Румунії і навіть аристократично-консервативний режим Горті в Угорщині (не кажучи вже про нацистську Німеччину, лідер якої Адольф Гітлер вважав за образу, коли його називали фашистом). Насправді маємо чітко розділити ті течії, які ми можемо віднести в розряд фашистських чи близьких до фашизму.

Виникнення фашизму

Фашизм зародився на початку ХХ ст. в молодіжному середовищі – спершу як культурно-мистецьке явище, як форма протесту проти наявного на той час буржуазного конформізму. Базою для виникнення фашизму стали вчення Сореля та Ніцше. Нонконформізм залишався однією з основних рис фашизму у подальшому його розвитку. Б.Муссоліні наприкінці

20-х років, відповідаючи на запитання швейцарського журналіста: “Чи можна охарактеризувати фашизм єдиним гаслом?”, подумавши, прорік: “Ми проти комфортного життя”. В цьому був mоdus vivendi послідовників фашистського руху.

Іншою відмінною рисою фашизму була його антиінтелігентність. Інтелігенція на початку ХХ ст. сприймалася як неодмінний атрибут буржуазного суспільства. Люди розумової праці, на думку того ж Муссоліні, як правило, народжували одну-дві дитини, у той час як сильна нація потребувала багатодітних родин. Згодом режим Муссоліні створював спеціальні штучні села (напр., Саббатію під Римом) і культивував культ села. Сам Муссоліні гордився титулом “дуче-селянин”. Один з предтеч фашистського руху, поет і художник Марінетті, висунув гасло “Смерть інтелігенції!”, маючи на увазі не смерть окремих індивідів-представників інтелігенції, а смерть суспільного прошарку. Хоча у той же час чимало видатних мислителів початку століття опинилися у лавах фашистського руху (серед них – Ґабріель д’Аннунціо, Юліус Евола, винахідник радіо Ґуґльєльмо Марконі, Езра Павнд та ін.). Симпатії до руху фашистів виявляли Лоуренс Аравійський, авіатор Ліндберґ та король Великої Британії Едвард.

Варто відзначити, що фашизм у ідеологічному плані найбільше запозичив від класичного консерватизму ХIХ століття. Нюанси розвитку фашистської ідеології чудово відчув та інтерпретував у алегоричній формі італійський кінорежисер Б.Бертолуччі у фільмі “ХХ століття”: фашист Атіла – виходець з низів, слуга поміщика – намагається копіювати у поведінці старого господаря-аристократа. Тенденція, висловлена в українській приказці “Не дай, Боже, з Івана пана”, є панівною, коли поглянути на біографії лідерів більшості фашистських рухів: амбітні молоді люди, переважно з сільської місцевості, які намагаються опанувати аристократичні манери і жити як аристократи.

За методами політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гіт-лер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссо-ліні) була близька до більшовизму. Спільні характерні риси цих доктрин такі: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація

Аналогічні підходи можна побачити і у японських націонал-соціалістів, лідером яких вважають Іккі Кіта, який написав "План реконструкції Японії" (1919), згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як визволення Азії від "білого імперіалізму". Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націонал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокрема ідею шанування імператорської влади, яка походить від потомка богині Сонця Аматерасу — великого Дзимму.

Змістовний аналіз концептуальних засад націонал-соціалізму та фашизму дає підстави характеризувати його як відкриту терористичну диктатуру реакційних шовіністичних, імперіалістичних елементів фінансово-промислового капіталу.

Предтечі фашизму напередодні Першої світової війни епатували публіку ніцшеанськими ідеями і закликали переробити світ і людину засобом відкинення моральних принципів. Після 1918 року фашисти почали базувати свою ідеологію на патріотичних та реваншистських почуттях, використовуючи загальну образу і невдоволення, економічну кризу та інші негативні суспільні моменти. У той же час окреслюються намагання фашистів використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодом стали визначальними – історичну традицію (загострену настільки, що вона часто перетворювалася на псевдоісторичну традицію або історичну псевдотрадицію) та фактор релігії. Якщо протофашисти не надто ладнали з християнством (книги Ґ. д’Аннунціо були навіть заборонені Церквою), а історію вони воліли починати з себе (скажімо, відома декларація російських футуристів – мистецької течії, найближчої до фашизму, – яка закликала “викинути за борт корабля історії Достоєвського, Пушкіна, Толстого”), то у 20-х роках ситуація кардинальним чином міняється. Ю.Евола одним з перших усвідомив роль традиціоналізму для суспільного руху.

Задля справедливости варто зазначити, що фашизм відрізнявся від традиційного консерватизму однією деталлю, на якій часто наголошують і яку адепти консерватизму використовують, аби заперечити приналежність фашизму до консервативних течій: традиційний консерватизм не визнавав революційної боротьби і революційних процесів. Фашизм же задекларував (іноді на повен голос, іноді – не надто афішуючи своїх дій) консервативну революцію. Однак цей момент дає нам підстави віднести фашизм до ультраконсервативних течій.

Не так давно У.Еко, говорячи про спорідненість різноманітних тоталітарних течій, наводив такий приклад. Візьмемо низку символів:

abc bcd cde def

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат