На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Методологія та методи наукового дослідження

Реферати > Педагогіка > Методологія та методи наукового дослідження

3агальнонауковою методологією вивчення об’єкта досліджен­ня є системно-діяльнісний підхід, який набув значного поши­рення в сучасних наукових розробках. 3азначений підхід указує на певний компонентний склад людської діяльності. Серед найсуттєвіших її компонентів: потреба - суб’єкт - об’єкт - процеси - умови - результат. Це створює можливість ком­плексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.

Діяльнісний підхід - це методологічний принцип, осно­вою якого е категорія предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому). Діяльність - форма активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Діяльність людини може розглядатися в загальному значенні цього слова - як дина­мічна система взаємодії людини із зовнішнім середовищем, а також у вузькому, конкретному - як специфічна профе­сійна, наукова, навчальна тощо форма активності людини, у якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що формуються внаслідок виникнення певних потреб.

У процесі діяльності людина виступає як суб’єкт діяль­ності, а її дії спрямовані на зміни її діяльності у про­цесі діяльності. Будь-яка діяльність здійснюється завдяки множині взаємопов’язаних дій - одиниць діяльності, що не розкладаються на простіші, внаслідок якої досягається кон­кретна мета діяльності. Мета діяльності зумовлена певною потребою, задоволення якої потребує певних дій. 3авдання діяльності - це потреба, яка виникає за певних умов і може бути реалізована завдяки визначеній структурі діяльності, до якої належать:

• предмет діяльності - елементи навколишнього се­редовища, які має суб’єкт до початку своєї діяльності і які підлягають трансформації в продукт діяльності;

• засіб діяльності - об’єкт, що опосередковує вплив суб’єкта на предмет діяльності (те, що звичайно називають "знаряддям праці"), і стимули, що використовуються у пев­ному виді діяльності;

• процедури діяльності - технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту;

• умови діяльності - характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності, соціальні умови, просторові та часові чинники тощо.

• продукт діяльності - те, що е результатом трансформації предмета в процесі діяльності.

Означені системоутворювальні компоненти характерні для будь-якої діяльності - як фізичної, так й інтелектуальної, і свідчать про її структуру.

Зміст системно-генетичного підходу полягає в розкритті умов зародження, розвитку і перетворення системи.

Відносно новим фундаментальним методом пізнання е синергетичний підхід.

Сутність синергетичного (синергійного) підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Він реалізується в дослідженні систем різної природи: фізичних, біологічних, соціаль­них, когнітивних, інформаційних, екологічних та ін. Предме­том синергетики є механізми спонтанного формування і збереження складних систем, зокрема тих, які перебувають у стані стійкої нерівноваги із зовнішнім середовищем. У сфе­ру його вивчення потрапляють нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого типу, кризи і біфукацїі - нестійкої фази існування, які передбачають множинність сценаріїв подаль­шого розвитку.

3 позицій синергетичного підходу неможливо традицій­ними детерміністськими методами вивчати розвиток склад­ноорганізованих систем. Як відомо, нестійкість системи розглядається як перешкода, що потребує обов'язкового подо­лання. Жорсткі причинно-наслідкові зв'язки поступального розвитку мають лінійний характер. Сучасне визначається минулим, а майбутнє - сьогочасним. Синергетичний же підхід передбачає ймовірне бачення світу, базується на дослідженні нелінійних систем. Образ світу постає як сукупність не­лінійних процесів. Ідея нелінійності включає багатоварі­антність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність. 3а допомогою синергетичного підкоду вивчають дисипативні (нестійкі, слабоорганізовані) складні системи. Суть теорії нестабільності (теорії дисипативних структур) полягає в тому, що стан нерівноваги систем спричинює порядок та безпоря­док, які тісно поєднані між собою. Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних подій, по­яву історії Універсуму. Час стає невід’ємною константою ево­люції, оскільки в нелінійних системах у будь-який момент може виникнути новий тип рішення, який не зводиться до попереднього. Синергетичний підхід демонструє, яким чи­ном і чому хаос може розглядатися як чинник творення, конструктивний механізм еволюції, як з хаосу власними силами може розвиватися нова організація.

Інструментарій синергетичного підкоду дає змогу визначи­ти, що:

1) складноорганізованим системам неможливо нав'яза­ти напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі впливи) процесу самоорганізації;

2) неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;

3) при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії (не­визначеності ситуації);

4) для складних систем існують декілька альтернатив­них шляхів розвитку;

5) кожний елемент системи несе інформацію про резуль­тат майбутньої взаємодії з іншими елементами;

6) складна нелінійна система в процесі розвитку прохо­дить через критичні точки (точки біфукації), в яких відбу­вається розгалуження системи через вибір одного з рівно­значних напрямів її подальшої самоорганізації;

7) управляти розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфукації за допомогою легких поштовхів, сума яких має бути достатньою для появи резонансу - достатньої амплітуди коливань як усередині системи, так і відносно впливів зовнішнього середовища. Тобто, чим меншою є сума впливів на більший об’єкт або процес у момент біфукації складноорганізованої системи, тим більшим є кінцевий си­нергетичний ефект. "Синергетично" мислячий історик, куль­туролог, політолог, економіст, таким чином, уже не можуть оцінювати те чи інше рішення через прямолінійне порівнян­ня попереднього та наступного станів: вони мають порівня­ти реальний перебіг наступних подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.

Для ефективного використання синергетичного підходу необхідно:

а) виділити та охарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або процес, які потребують синерге­тичного впливу;

6) дослідити стратегію її розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і шляхи її розвитку;

в) здійснити факторний аналіз можливих шляхів її са­моорганізації;

г) визначити мету або бажаний результат (у яких кон­кретно аспектах необхідно змінити стан даної системи);

д) розробити номенклатуру (перелік) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації хаотичної системи, а також так­тику їх застосування;

е) правильно визначити критичний момент біфукації досліджуваної системи.

Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації соціальних систем, узгодження їхніх рушійних сил - мотиваційних спрямованостей соціальних об’єктів на основі певних духовних та культурних цінностей задля досягнення екологічної рівноваги між соціоантропо­сферою та біосферою планети, котрі разом утворюють цілісну систему. Комплекс синергетичних категорій про моделі са­моорганізації у науках про людину й суспільство допомагає по-новому осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології, соціальної психології та етики, розкри­ваючи при цьому маловідомі причинні залежності. Синергетика як теорія самоорганізації дає ключ до розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості складних систем.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат