На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Психологічна характеристика особистості в сучасній психології

Реферати > Психологія > Психологічна характеристика особистості в сучасній психології

Довготривала пам’ять характеризується здатністю зберігати інформацію протягом необмеженого терміну.

Генетична пам’ять - це пам’ять, при якій інформація передається у спадок.

В онтогенезі всі види пам’яті формуються у дитини досить рано і в певній послідовності. Найпізніше складається логічна пам’ять. Вона є в порівняно елементарних формах вже у дітей 3-4 років. Її удосконалення пов’язано з навчанням основних наук.

Початок образної пам’яті пов’язують з другим роком життя, але вважають, що цей вид пам’яті досягає своєї найвищої точки лише в юнацькому віці. Найраніше починає проявлятися, як вважав П. П. Булонський, моторна пам’ять, потім афективна пам’ять (близько 6 місяців).

Основні процеси пам’яті: запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. У вигляді цих взаємопов’язаних процесів і реалізується пам’ять.

На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.

Найважливішою умовою будь-якої діяльності людини є увага. Сама сутність життя потребує того, щоб сигнал про значущість навколишніх предметів та явищ був для людини сигналом "Увага!".

Увага - це спрямованість та зосередженість психічної діяльності людини на об'єкти та явища зовнішнього світу, а також на думки, почуття та процеси, що відбуваються всередині у нього. Увага людини має соціальну природу. Вона виникає в процесі праці і на основі праці.

За наявністю вольової регуляції розрізняють увагу мимовільну, довільну та після довільну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що діють на людину яскравістю, несподіваністю, динамізмом, називають мимовільною. Виникнення мимовільної уваги визначається фізичними, психофізіологічними і психічними факторами. Мимовільну увагу може викликати сильний подразник: різкий запах, яскраво світло і барви, голосні звуки. Мимовільна увага триває, поки діють відповідні подразники. Важливим джерелом мимовільної уваги є інтерес. Те, що цікаве, емоційно насичене, може зумовити тривалу увагу людини.

Довільна увага це вид уваги, що виявляється у випадку, коли людина ставить перед собою певні завдання і намагається їх виконати. Механізм функціонування довільної уваги - друга сигнальна система. У ході трудової або навчальної діяльності людина може захопитися своєю працею настільки, що потреба у вольовому спрямовуванні уваги зникає. У подібному випадку довільна увага набуває нових рис - залишаючись свідомою, доцільною, вона, як і мимовільна, знімає напруження, захоплює людину і підтримує активну психічну діяльність. Це і є післядовільна увага.

Практична діяльність людини вимагає стійкості уваги. Людина, яка має стійку увагу, здатна досить довго, якщо це потрібно, зосереджуватися на обраному об'єкті. Дослідження показали, що за умови цікавої і не дуже важкої роботи увага учня старшого віку може тривати без помітних коливань 35-40 хв.

Апрозексія — повне випадіння уваги.

В цілому виховувати увагу — це означає формувати в людини вміння свідомо спрямовувати своє сприймання, мислення і дію відповідно до обраної мети. Для цього передусім слід зміцнювати волю, навчитися підкоряти свою діяльність почуттю обов'язку. На розвиток уваги істотний вплив справляє фізичний стан людини.

Психофізіологічні якості

Характер тісно пов’язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку та флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка – вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором’язливість і тривожність, а флегматику – розвивати активність.

Темперамент (від лат. temperamentum) – це сукупність властивостей, що характеризують динамічні особливості психічних процесів і поведінки людини, їх силу, інтенсивність, швидкість, темп; виникнення, припинення і зміни.

Проблемам темпераменту багато уваги приділяв російський фізіолог І.П. Павлов, який дав наукове визначення основ темпераменту. В основі закономірності прояву індивідуальних відмінностей, за І. П. Павловим, лежать такі властивості нервових процесів, як збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість. Врівноваженість нервових процесів означає баланс між процесами збудження та гальмування. Рухливість – здатність змінювати поведінку залежно від умов. Інертність нервових процесів є якістю, протилежною рухливості.

Всі ці якості і визначають типи нервової системи, яких І. П. Павлов виділив чотири:

сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік;

сильний, врівноважений, інертний тип – флегматик;

сильний, неврівноважений тип – холерик;

слабкий тип – меланхолік.

У чистому вигляді перераховані типи темпераменту рідко зустрічаються в житті. Переважна більшість людей характеризується поєднанням рис різних темпераментів, тобто визначається “змішаним” типом темпераменту. Риси темпераменту є вродженими, хоча особливості прояву кожного типу змінюються з віком в процесі виховання.

Е. Еріксон надавав великого значення вихованню людини в ранньому дитинстві. Розвиток особистості проходить через різні стадії, або так званні кризи. Перша стадія, або криза, - “вбираюча”, коли задовольняється оральна потреба, формується довіра через матір. На цій стадії утворюється проекція особистості. На другій стадії дозріває м¢язово-руховий апарат, що приводить до почуття впевненості, самостійності. Третя стадія – це становлення юнацтва, знаходження цілей, вміння планувати, вибір друзів. На четвертій стадії формується рефлексія, виникають сумніви відносно свого місця в житті. П’ята і шоста стадії – це зрілість особистості, стійкість її інтересів, коли вона керується у своїй поведінці нормами суспільства. І сьома стадія – це або досягнення неповторності особистості, або приречення на безвихідь (Додаток Д).

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТІ,

ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ШЛЯХИ РОЗВ¢ЯЗАННЯ

Той, хто всім задоволений і не хоче міняти добре на краще, тому судилося втратити все.
Олексій Миколайович Толстой

Робота практикуючого психолога звичайно починається із звернення до нього клієнта або інших зацікавлених осіб. Іноді й сам психолог може виявити якісь психологічні неблагополуччя, відхилення чи питання, які людина або група людей не в змозі побачити та розв’язати без його допомоги. Цей ініційований людьми або самим психологом запит стає індикатором наявності певної психологічної проблеми особистості. І перше, що треба зробити в цій ситуації, - це визначити суть даної проблеми: передумови її виникнення, особливості перебігу, психологічний зміст, наслідки тощо. Лише тоді можна прийняти обґрунтоване рішення про шляхи її розв’язання тими чи іншими методами практичної психології.

Практикуючий психолог має пам’ятати, що психологічні проблеми особистості мають суб’єктивну та об’єктивну форми прояву, через які вони, власне, і сигналізують людині про своє існування. І ці форми часто не збігаються з психологічною суттю проблем, причинами їх виникнення. Найчастіше індикаторами психологічної проблеми особистості виступають негативні емоції (страх, тривога, стрес), психічні стани (напруження, втома, тривожне очікування, хвилювання, дратівливість), особливості поведінки (невдачі, помилки, конфлікти), результати діяльності (низька продуктивність, брак, аварії).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат