На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Методи соціально-педагогічних досліджень

Реферати > Педагогіка > Методи соціально-педагогічних досліджень

Сам А.Ф. Лазурский виразив суть природного експерименту в такий спосіб: "При природно-експериментальному вивченні особистості ми не користуємося штучними прийомами, не робимо досвідів у штучних лабораторних умовах, не ізолюємо дитини зі звичайної обстановки його життя, а експериментуємо природними формами зовнішнього середовища. Ми досліджуємо особистість самим життям і тому стають доступними обстеженню усі впливи як особистості на середовище, так і середовища на особистість. Тут експеримент входить у життя. Ми досліджуємо не окремі психічні процеси, як це звичайно робиться (напр., пам'ять досліджують за допомогою завчання безглуздих складів, увага – викреслюванням значків на таблицях), а досліджуємо і психічні функції, і особистість у цілому. При цьому користуємося не искусcтвенным матеріалом, а предметами шкільного навчання".

По кількості досліджуваних перемінних розрізняють одномірний і багатомірний експерименти.

Одномірний експеримент припускає виділення в дослідженні однієї залежної й однієї незалежної перемінної. Він найчастіше реалізується в лабораторному експерименті.

Багатомірний експеримент. У природному експерименті затверджується ідея вивчення явищ не изолированно, а в їхньому взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому тут найчастіше реалізується багатомірний експеримент. Він вимагає одночасного виміру безлічі супутніх ознак, незалежність яких заздалегідь невідома. Аналіз зв'язків між безліччю досліджуваних ознак, виявлення структури цих зв'язків, її динаміки під впливом навчання і виховання є основною метою багатомірного експерименту.

Результати експериментального дослідження часто являють собою не виявлену закономірність, стійку залежність, а ряд більш-менш повно зафіксованих емпіричних фактів. Такі, наприклад, отримані в результаті експерименту опису ігрової діяльності дітей, експериментальні дані про вплив на яку-небудь діяльність такого фактора, як присутність інших людей і зв'язаний з цим мотив змагання. Ці дані, що носять часто описовий характер, не розкривають ще психологічного механізму явищ і представляють лише більш визначений матеріал, сужающий подальшу сферу пошуку. Тому результати експерименту в педагогіці і психології нерідко варто розглядати як проміжний матеріал і вихідну основу для подальшої дослідницької роботи.

4. Формуючий експеримент як один з основних методів психолого-педагогічних досліджень

4.1. Суть формуючого експерименту

Формуючий експеримент – застосовуваний у віковій і педагогічній психології метод простежування змін психіки дитини в процесі активного впливу дослідника на випробуваного.

Формуючий експеримент широко використовується у вітчизняній психології при вивченні конкретних шляхів формування особистості дитини, забезпечуючи з'єднання психологічних досліджень з педагогічним пошуком і проектуванням найбільш ефективних форм навчально-виховного процесу

Синоніми формуючого експерименту:

перетворюючий,

творчий,

що виховує,

навчальний,

метод активного формування психіки.

Історична довідка

Експериментально-генетичний метод дослідження психічного розвитку розроблений Л.С. Виготським і зв'язаний з його культурно-історичною теорією розвитку вищих психічних функцій. Уперше був застосований Л.С. Виготським і А.Н. Леонтьевим при дослідженні формування вищих опосередкованих форм уваги і пам'яті. Сутність методу полягає в розробці штучних експериментальних умов, що сприяють створенню самого процесу виникнення вищих форм психічних функцій. В основі такого експериментального вивчення генезису психічних явищ лежали два основних положення: перше – специфічно людські психічні процеси – це процеси опосередковані, що використовують різноманітні, вироблені в ході історичного розвитку людської культури знаряддя-засобу – знаки, символи, мова, міри і т.п.; друге – усякий психічний процес виникає і функціонує в двох планах – соціальний і психологічному, або, як писав Л.С. Виготський, спочатку як категорія интерпсихическая, а потім як интрапсихическая. Після смерті Л.С. Виготського експериментально-генетичний метод дослідження психічного розвитку з успіхом застосовувався його співробітниками і послідовниками в численних дослідженнях (при формуванні звуковысотного слуху А.Н. Леонтьевим, у дослідженні довільних рухів А.В. Запорожцем, при вивченні закономірностей розвитку сприйняття Л.А. Венгером і ін.). Істотний внесок уніс П.Я. Гальперин, що розробив теорію і методику поетапного формування розумових дій, а потім цілеспрямованого формування психічних процесів із заздалегідь заданими властивостями (увага, симультанна сприйняття і т.п.). Л.С. Виготський застерігав від спрощеного розуміння одержуваних у таких штучних умовах фактів і прямого переносу висновків на реальний процес розвитку. У 60-х рр. крім досліджень, проведених у лабораторних умовах, з'явилися численні дослідження, що ведуться у формі експериментальної організації процесу навчання цілих класів для аналізу впливу навчання на психічний розвиток (П.Я. Гальперин, В.В. Давыдов, Д.Б. Эльконин і ін.).

По цілям розрізняють що констатує і формує експерименти.

Ціль експерименту, що констатує – вимір наявного рівня розвитку (напр., рівня розвитку абстрактного мислення, морально-вольових якостей особистості і т.п. ). Таким чином, виходить первинний матеріал для організації формуючого експерименту.

Формуючий (перетворюючий, навчальний) експеримент ставить своєю метою не просту констатацію рівня сформованості тієї або іншої діяльності, розвитку тих або інших сторін психіки, а їхнє активне формування або виховання. У цьому випадку створюється спеціальна експериментальна ситуація, що дозволяє не тільки виявити умови, необхідні для організації необхідного поводження, але й експериментально здійснити цілеспрямований розвиток нових видів діяльності, складних психічних функцій і глибше розкрити їхню структуру. Основу формуючого експерименту складає експериментально-генетичний метод дослідження психічного розвитку (див. мал. 9).

Теоретичною основою формуючого експерименту є концепція про ведучу роль навчання і виховання в психічному розвитку.

4.2. Експериментальне навчання як різновид формуючого експерименту

Експериментальне навчання – один із сучасних методів дослідження психолого-дидактичних проблем. Розрізняють два види експериментального навчання:

індивідуальний навчальний експеримент, що вже міцно ввійшов у науку;

колективне експериментальне навчання, що широко стало використовуватися в психології і педагогіці лише в 60-х рр. ХХ в.

Індивідуальний експеримент дозволяє не тільки констатувати вже сформовані особливості психічних процесів у людини, але і цілеспрямовано формувати них, досягаючи визначеного рівня і якості. Завдяки цьому можна експериментально вивчати генезис сприйняття, уваги, пам'яті, мислення й інших психічних процесів за допомогою навчального процесу. Теорія психічних здібностей як що прижизненно складаються функціональних систем мозку (А.Н. Леонтьев), теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперин) і ряд інших теорій, створених у вітчизняній психології, спиралися на дані, отримані в основному за допомогою навчальних експериментів.

Колективне експериментальне навчання проводиться в масштабі цілих груп дитячого саду, класів школи, студентських груп і т.п. Організація таких досліджень зв'язана насамперед з потребами педагогіки і психології в поглибленому вивчанні впливу навчання на психічний розвиток людини, зокрема у вивченні вікових можливостей розвитку психіки людини при різних умовах його діяльності (дослідження Л.В. Занкова, Г.С. Костюка, А.А. Люблинской, Б.И. Хачапуридзе, Д.Б. Эльконина й ін.). Раніш ці проблеми розроблялися на масовому матеріалі стосовно до системи умов, що стихійно складаються і домінують у даних конкретно-історичних обставинах. Одержувані при цьому зведення про особливості психічного розвитку людини нерідко абсолютизировались, а джерела розвитку цього процесу часом убачалися лише в більш-менш постійній психологічній природі самого індивіда. Основна задача експериментального навчання складається в істотній зміні і варіюванні змісту і форм навчальної діяльності людини з метою визначення впливу цих змін на темпи й особливості психічного (зокрема , розумового) розвитку, на темпи й особливості формування його сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, волі і т.п. Завдяки цьому можна досліджувати внутрішні зв'язки, що існують між навчанням і розвитком, описувати різні типи цих зв'язків, а також знаходити умови навчальної діяльності, найбільше благоприятствующие психічному розвиткові в тім або іншому віці. У процесі експериментального навчання можна сформувати, наприклад, такий рівень інтелектуальної діяльності дитини, якім не можна спостерігати в нього при звичайній системі викладання.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат