На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Особливості зображення українського села у повістях І. Нечуя-Левицького

Реферати > Література українська > Особливості зображення українського села у повістях І. Нечуя-Левицького

П Л А Н

  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ І ВИТОКИ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВОЇ МАНЕРИ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
  • 1.1.Особливості формування стилю І.Нечуя-Левицького
  • 1.2. Художнє відображення українського села у творах письменників ХІХ ст
  • РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА У ПОВІСТЯХ І.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
  • 2.1. Світоглядні особливості народу у творах І.Нечуя-Левицького
  • 2.2. Конкретність та детальність письменника-реаліста у зображенні селянського побуту
  • ВИСНОВОК
  • БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Одне з найпочесніших місць в історії української літератури належать Івану Семеновичу Нечую-Левицькому (1838—1918) — видатному письменнику-демократу, класику літератури. Почавши літератур­ну діяльність в середині 60-х років XIX ст., він за своє довге життя написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних праць, комедій та історичних драм.

Формування світогляду Нечуя-Левицького проходило в надзвичайно складних умовах розход­ження між офіційною наукою, ідеалістичною філософією, християнськими догматами і життям народу. Як і кожен письменник, Нечуй-Левицький вчився у своїх великих попередників, проймався силою й чарівністю художнього слова. Не безпідставно критика помічала на перших творах письменника впливи гоголівського гумористичного колориту, епічність і широту тургенєвського зо­браження, продовження тематики Т. Шевченка і Марка Вовчка. Хоч, безумовно, Нечуй-Левицький, як таланови­тий і спостережливий художник, залишався вірним своєму власному почеркові [31, с.416].

Самобутній художник слова, майстер широковідомих епіч­них полотен, він своїми творами прокладав нові шляхи розвитку української прози, оспівуючи своєрідність та красу українського села. За словами О.Білецького, Нечую-прозаїку належить першість у відтворенні краси рідного краю, його безмежних ланів, сивого Дніпра та величного Чорного моря. Це й зумовлює актуальність дослідження „Українське село у повістях І. Нечуя-Левицького”.

Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила націо­нальну культуру, послужила дальшому розвиткові літера­турного процесу на Україні. У той же час він одним з перших серед українських письменників відійшов від традиційної селян­ської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної. України. Зі сторінок його повістей і оповідань постали картини життя заробітчан, трагічна доля московок, гнівні постаті народних месників, безпросвітна темрява пореформеного села.

Письменник викрив і різко засудив нечувану панську сваволю, в'їдливо осміяв сільську старшину, батюшок та матушок, ченців, всіляких “просвітителів”, які вели сите і безтурботне життя. Він створив цілу галерею образів ук­раїнської інтелігенції, представників професури, артистичної богеми та людей суспіль­ного “дна”.

Слово С. Нечуя-Левицького не раз привертало до себе увагу як сучасників — І. Франка, Панаса Мирного, М. Драгоманова, Б. Грінченка,— так і відомих літературознавців — М. Возняка, Є. Кирилюка, Н. Крутікової, І.Приходько, Ю.Мережко, Р.Міщука, В.Зарви, О.Федорук, М.Конончук, А.Колесник та інших. Оскільки постать письменника складна і суперечлива, нав­коло його особи і цілого ряду художніх полотен близько ста років ідуть суперечки, дискусії, висловлюються найріз­номанітніші міркування, хоч ніхто не може відкинути того великого внеску, який він здійснив у розвиток прозових жан­рів. Він був і залишається улюбленим письменником на­роду, а це найвища оцінка його таланту.

Метою роботи є визначення художніх особливостей у зображенні українського села у повістях І.Нечуя-Левицького.

Мета визначила завдання роботи:

—з’ясувати місце та значення творчої спадщини видатного українського письменника в історії української літератури;

—розглянути своєрідність письменницького таланту І.Нечуя-Левицького;

—проаналізувати особливості зображення українського села у повістях І.Нечуя-Левицького

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків та бібліографії.

РОЗДІЛ І ВИТОКИ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВОЇ МАНЕРИ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

1.1. Особливості формування стилю І.Нечуя-Левицького

Індивідуальна манера є тією емоційно-ху­дожньою домінантою, яка формується в глибоко інтимній сфері митця і є виразом його духовного єства. Неповторним стилем володів І. С. Нечуй-Левицький, роз­винувши у своїй творчості малі епічні жанри і дав перші зразки реалістичного романно­го жанру про сучасність. Вірність правді життя та демократичні симпатії допомогли йому створити чимало справжніх шедеврів, які склали реалістичну епопею тогочасної дійсності.

Відомо, що широкий розвиток худож­ньої прози, зокрема великих епічних жанрів, є важливим етапом формування національ­ного мистецтва слова і пов'язаний з найго­ловнішими закономірностями розвитку нової української літератури, зі становленням у ній реалізму. Наприклад, В.Бєлінський вважав оволодіння романом і пові­стю панівного становища в системі жанрів загальним, навіть всесвітнім явищем [1, с.261].

Загальновідомо, що історико-літературний процес перед­бачає співіснування і взаємодію різних ідейно-літературних напрямів і течій, їх боротьба і зміна не означають повного за­перечення попередніх прийомів і засобів художнього освоєння дійсності: відбува­ється діалектичне зняття й закріплення по­зитивного. При цьому простежується, хай і непряма, зумовленість загальними зако­нами суспільного розвитку.

Розвиток і розквіт романтизму припадає на 30—40-і роки XIX ст. У статті „Загальний огляд найновішої русько-української літератури”(1894) Нечуй-Левицький, характеризуючи наше письменство з 60-х років XIX ст., писав, що „літературні утвори романтичного напрямку” були „ледве примітні в загальній течії літератури пануючого реалістичного на­прямку” [18, с.163].

Варто відмітити, що прозаїк-епік, Нечуй-Левицький певною мірою применшував значення ро­мантизму, в літературі романтичного спрямування він виділяв саме реалістичні тен­денції. При цьому вагомим здобутком романтизму було подолання метафізичного статичного зображення людини, характерного для давньої схоластичної церковно-шкільної, а зго­дом бурлескно-травестійної літератури.

Цікаво, що прояви романтизму спостерігаються і в творчості Нечуя-Левицького, зокрема в його казках „Запорожці”, „Скривджені і нескривджені”. О. Білецький відзначав тут підкреслену поетизацію образів народних протестантів і свідомих борців за волю [2, с.344-345], що було продовженням традицій Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича. Так, обраний Г. Квіткою-Основ'яненком образ оповідача з народу дав змогу поглянути на життя очима простого селянина, трактувати зображене значною мірою з позицій його інтересів та естетичних уподобань, що посилювало народність і художню правдивість творів.

Цікаво, що прозі Квітки-Основ'яненка притаманна форма оповіді з ґрунтовними описами побуту, що дало підставу Франкові назвати його „першим українським новелістом-побутописателем” [29, с.120] з біографіями героїв, деталізацією портретних характеристик, зо­крема позитивних героїв у ідеалізованому народно-пісенному дусі, негативних персо­нажів з уподібненням до рослин і тварин. Схожа манера письма була характерною і для Нечуя-Левицького, зокрема у творах з життя й побуту духовенства.

Лірично-поетичне забарвлення до 60—70-х років XIX ст., взагалі визначало стиль тогочасної української прози. Звернення до естетики сентименталіз­му було особливо плідним для розвитку ліричних жанрів, оскільки збагачувало письменство розкриттям внутрішнього світу особи, увагою до людини, незалежно від її станової приналежності.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат