При різноплановості мислення сама основа класифікації не носить єдиного характеру. Хворі об'єднують об'єкти протягом виконання одного і того ж завдання - то на підставі властивостей самих предметів, то на підставі особистих смаків, установок. Процес класифікації протікає у хворих в різних руслах.

В результаті одночасного співіснування, переплетення всіх цих різних аспектів, різних підходів до завдання думки, визначення і висновки хворих не є планомірним, цілеспрямованим виконанням завдання. У розумовій діяльності хворих переплітаються логічні думки, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань.

Аналогічні порушення мислення відзначала і Г.В.Біренбаум при дослідженні хворих на шизофренію. При виконанні будь-якого найпростішого завдання хворі підходили не з позицій, обумовлених конкретною ситуацією експерименту, а керувалися зміненим відношенням, зміненими життєвими установками. При цьому могло і не бути того, що безпосереднього привнесе змісту психопатологічного симптому в експериментальну ситуацію (наприклад, хворий не «вплітав» елементи марення у виконання завдання). Проте разом з адекватними асоціаціями оживали зв'язки, що мають якесь відношення до хворобливих установок хворого, виступаючі в даній конкретній ситуації як «химерні». Наочне значення речей стає в одній і тій же смисловій ситуації нестійким, часом суперечливим.

Подібне неадекватне пов'язування виступає тому, що для хворого стає можливим розгляд найбуденніших речей в неадекватних ситуації аспектах.

Аналіз історій хвороби цих хворих, спостереження за їх поведінкою в житті і лікарні виявили неадекватність їх життєвих установок, парадоксальність їх мотивів і емоційних реакцій. Поведінка хворих відхилялася від звичних нормативів. Колишні інтереси, погляди хворих відступають на задній план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий міг не піклуватися про своїх близьких, але він проявляв підвищену заклопотаність з приводу «харчового раціону» своєї кішки.

Парадоксальність установок цих хворих, смислова зміщеність приводили до глибокої зміни структури будь-якої діяльності. Як практичної, так і розумової. Як істотне виступало те, що відповідало зміненим парадоксальним установкам хворого. При виконанні експериментальних завдань, що вимагали порівняння і відбору ознак, подібна смислова зміщеність приводила до неадекватних операцій.

У тих випадках, коли хворий захоплений маревними переживаннями, «різноплановість» мислення виступає виразно і в клінічній бесіді. У ситуації, афектно не насиченій, «різноплановість» мислення може виступити лише в рудиментарній формі. Проте, вона може виразно виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках смислова зміщеність приводить до актуалізації незначущих, «латентних» властивостей, співіснуючих з адекватними. Мислення позбавляється цілеспрямованості.

4.2.2 Резонерствування.

Ще чіткіше виступає роль зміненого особового відношення в структурі того виду патології мислення, який позначається в психіатричній клініці як резонерствування.

Цей розлад мислення визначається клініцистами як «схильність до безплідного мудрування», як тенденція до непродуктивних багатомовних міркувань. Інакше кажучи, резонерствування виступає для психіатрів як саме порушення мислення.

Дослідження показали, що механізмом резонерствування є не стільки порушення інтелектуальних операцій, скільки підвищений афект, неадекватне відношення, прагнення підвести будь-яке, досить незначне явище, під якусь «концепцію».

Нерідко неадекватні думки виявляються навіть у хворих, у яких взагалі експеримент не виявляє порушень пізнавальних процесів.

Психологічна характеристика симптому резонерствування була предметом спеціального дослідження Т. І. Тепеніциной. Як показали результати її дослідження, неадекватність, резонерствування хворих, їх багатомовність виступали в тих випадках, коли мала місце афектна захопленість, надмірне звуження круга смислоутворюючих мотивів, підвищена тенденція до «оціночних думок».

Афектність виявляється і в самій формі вислову: багатозначного, з недоречним пафосом. Іноді тільки одна інтонація досліджуваного дозволяє розцінити вислів як резонерствування; так, думки, звичні в гучній мові як типово резонерствування, при письмовому записі разом з втратою інтонацій втрачають і свій відтінок резонерствування.

Граматична будова мови цієї категорії хворих відображає емоційні особливості «резонерствування». Своєрідний синтаксис, своєрідна лексика висловів резонерствувань. Хворі часто використовують інверсії, ввідні слова.

Різноплановість і резонерствування знаходять собі вираз і в мові, яка набуває, за висловом клініцистів, характер «розірваної». По суті ж, це теж симптом порушення мови як функції спілкування. Нерідко подібні хворі говорять незалежно від присутності співрозмовника (симптом монологу). При зовні впорядкованій поведінці і правильному орієнтуванні в обстановці монотонним, спокійним голосом хворий довго вимовляє монологи, не виявляючи при цьому ніякої зацікавленості в увазі співрозмовників.

Аналіз зразків «розірваної» мови приводить до наступних висновків:

У досить тривалих висловах хворих немає ніякого міркування; хворі вимовляють ряд фраз, але не повідомляють в них ніякої змістовної думки, не встановлюють ніяких, хоча б помилкових, зв'язків між предметами і явищами. Відсутня спрямованість на зміст.

У мові хворих не можна знайти певного об'єкту думки. Так, хворий називає ряд понять, але в його вислові немає смислового об'єкту, немає логічного підмета.

Хворі не зацікавлені в увазі співрозмовника, вони не виражають в своїй промові ніякого відношення до інших людей. «розірвана»» мова цих хворих позбавлена основних, характерних для людської мови ознак, вона не є ні знаряддям думки, ні засобом спілкування з іншими людьми.

Ця особливість мови хворих, відсутність функції спілкування, в поєднанні з її іншою особливістю, з її незрозумілістю для оточуючих, робить її схожою з так званою егоцентричною мовою дитини.

4.3 Порушення динаміки розумової діяльності.

Визнання рефлекторної природи мислення означає визнання його як процесу. Про це писав ще І.М.Сеченов, указуючи, що думка має певний початок, течію і кінець.

Неможливо в достатній мірі проаналізувати внутрішні закономірності мислення, дослідити структуру розумових операцій, за допомогою яких відбувається віддзеркалення об'єктивних властивостей предмету, якщо не проаналізувати процесуальну сторону розумової діяльності. Використовування узагальнених способів вирішення задач, актуалізація адекватних знань про предмети вимагають не тільки збереження інтелектуальних операцій, але і динаміки мислення.

Здійснення опосередкованого переходу від одних думок до інших пов'язане також з наявністю більш менш довгого ланцюга висновків. Саме ланцюг висновків, переходи в міркуванні, є істинним проявом мислення як процесу.

Дослідження показали, що порушення процесу узагальнення є не єдиним варіантом порушень мислення. Більш того, порушення мислення, що часто зустрічаються, не зводяться до розпаду понять; хворобливі стани мозку приводять частіше всього до динамічних порушень мислення.

У ряду хворих (наприклад, хворих на судинні захворювання мозку) коливання розумової працездатності приводили до коливань пам'яті, залежним не від складності виконуваної задачі, а від виснажуваності кіркової нейродинаміки хворих. Подібні коливання, що виступали як непослідовність думок, спостерігалися і в розумовій діяльності хворих.

4.3.1 Лабільність мислення.

Характерна особливість цього порушення полягала в нестійкості способу виконання завдання. Рівень узагальнення хворих в основному не був понижений; хворі правильно узагальнювали матеріал; операції порівняння, перенесення не були порушені. Проте адекватний характер думок хворих не був стійким.