Саморегуляція не зводиться до усвідомлення, контролю і перебудови розумових дій. Залежно від того, як усвідомлює себе людина в даній проблемній ситуації, як переживає її, вона набуваває для нього різне значення. Переживання ситуації може стимулювати до подальшого продовження пошуку, або ж відмові від нього. Відповідно до цього виділяються ще дві функції саморегуляції пізнавальної діяльності – мобілізуюча (продуктивна з погляду регуляції мислення) і захисна (непродуктивна).

На матеріалі рішення задач на міркування хворими на шизофренію (уповільнена форма) А.Б.Холмогорової показано, що у хворих відбувається ослаблення процесу саморегуляції мислення, що виражається в порушенні конструктивної і мобілізуючої функцій при відносному збереженні контрольної і активізації захисній. Хворі здібні до контролю своїх дій в умовах сформованості еталона дії. Але при необхідності самостійного вироблення нового способу дії і перебудови колишнього у хворих не відбувається усвідомлення неадекватності своїх дій, і, по суті, перебудова не відбувається. Зниження усвідомленості розумових дій, відсутність спрямованості на дозвіл змістовного утруднення негативно впливають на загальну продуктивність розумової діяльності.

У дослідженні А.Б.Холмогорової було також показано, що у хворих на шизофренію порушується один з найважливіших механізмів саморегуляції, основа децентрації і самоаналізу – здібність до зміни позиції, відчуження і об'єктивування своїх дій.

При незаданості ж наочного змісту цілей в умовах їх довільного висунення виявляються характерні порушення мислення: актуалізація латентних, незвичайних властивостей предметів, абстрактність побудов – у хворих на шизофренію; конкретність, деталізація, ригідність мислення – у хворих на епілепсію.

5. Висновок.

Мислення – складний психічний процес, і його порушення носять різноманітний характер. Нерідко, у хворих на шизофренію, можна спостерігати більш менш складні варіанти поєднання подібних порушень.

Єдиної кваліфікації, принципу аналізу цих розладів немає. У даній роботі ми спиралися на параметри, навколо яких групуються різні варіанти змін мислення, виділені Б.В.Зейгарник, доктором психологічних наук, професора, видатного патопсихолога.

Для діагностики різних варіантів розладів мислення при шизофренії ефективне застосування експериментально-психологічних досліджень.

При деяких формах порушення психічної діяльності у хворих втрачається можливість використовувати систему операцій узагальнення і відтворення. Тут ефективними можуть виявитися метод класифікації предметів, «виключення понять», пояснення прислів'їв і приказок, метод піктограм, асоціативний експеримент.

Зіставляючи дані, одержані в ході роботи з цими методиками, аналізуючи їх, ми отримуємо можливість зробити висновок про те, до якого типу розладів або їх поєднань, слід віднести порушення досліджуваного.

Так, наприклад, при клінічній оцінці психічного стану хворого нерідко виникає необхідність відмежування астенічного стану органічного походження, від стану шизофренічної пригніченості. Уповільненість психічних процесів, погане запам’ятовування і відтворення запропонованої інформації, виявлення залежності цих порушень від втомленості – все це виявляється частіше при органічному захворюванні, в той час, як інактивність хворого, поєднана непослідовністю суджень і різноплановістю мислення при гарному запам’ятовуванні, частіше виявляється показником зміни особистості хворого на шизофренію.

Всі ці дані служать важливим додатковим матеріалом, при встановленні діагнозу.

Список використаної літератури.

Зейгарник Б. В. Патология мышления. М., 1962

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. М., 1978

www.nedug.ru

www.levi.ru

www.psychelp.ru

www.psylib.kiev.ua