На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія логіки

Реферати > Логіка > Історія логіки

Досить оригінальними є логічні вчення Сходу, які формувалися під значним впливом на них релігійних вірувань. Але серед мислителів цього регіону можна окрема виділити таких двох вчених, як Ібн Сіна та Ібн Рудш. Вони постійно полемізували, оскільки Ібн Рудш був прибічником «достовірного арістотелізму». Щодо міркувань Ібн Сіна, то тут існує декілька трактовок. Так, згідно першої з них Ібн Сіна доводив, що логіка була передує усім наукам, які в свою чергу поділяються на теоретичні, що мають забезпечити людський добробут, і науки практичного спрямування. Згідно ж другої трактовки його праць, він просто розділяє всі науки на практичні та теоретичні. Логіка Ібн Сіна складається з чотирьох розділів: вчення про поняття, судження, умовивід та доведення. Він розглядав «логічне вчення як засіб досягнення істини, як засіб подолання викривлення та помилок». За Ібн Сіну, «це інструмент, який порівнює істину і брехню». При чому він був впевнений, що «логічні категорії та принципи мають відповідати речам». Ібн Сіна зіграв серйозну роль в розповсюдженні та популяризації вчення Арістотеля, в розвитку раціонального мислення. Він розробляв таку проблематику, як проблеми одиничного та загального, логічні помилки, судження. Останні він розділяв на категоричні, умовно - об’єднувальні та умовно – розподільчі. Тобто, можна зробити висновок, що логічне вчення Сходу нічим не поступалося у своїй розвиненості ні Греції, ні Індії та Китаю.

Логіка розвивалася і за часів середньовіччя, щоправда схоластика суттєво викривила вчення Аристотеля, пристосувала його до релігійної догматики. Але і за Середньовіччя логіку цінували досить високо. Саме у середні віки логіка стає однією з основних дисциплін тогочасної освіти. Вона входить до тривіуму – циклу із трьох наук, до котрого окрім логіки включалися ще граматика і риторика. Вивчення цих трьох дисциплін у тогочасних навчальних закладах було обов’язковим. До речі, логіка була обов’язковим предметом вивчення у Києво-Могилянській академії. А візантійський філософ і державний діяч Михайло Псьолл так характеризує логіку: «Логіка – мистецтво мистецтв та наука наук, яка вказує шлях до початків усіх методів». Цю точку зору на оцінку методологічного значення логіки підтримувала більшість філософів-схоластів середньовіччя.

Значними стали надбання логіки за Нового часу. Найважливішим на цьому етапі розвитку логіки стала розробка теорії індукції Ф.Беконом. Було розкритиковано викривлення схоластики у вченні Аристотеля, яка на думку Бекона на той час вжене могла слугувати методом наукових досліджень. Новим методом мала стати індукція, про що і писав Бекон у своєму «Новому Органоні», в якій було розроблено основні індуктивні методи. Але систематизовані ці методи були пізніше англійцем Дж.Міллем. значним був внесок в розвиток логіки французького вченого Р.Декарта, якій також критикував середньовічну схоластику. Але він розвинув ідеї дедуктивної логіки, і також саме ним було сформовано правила наукового дослідження, які він виклав у своїй праці «Правила для керування розуму». Трохи пізніше розвиватимуть цю проблематику послідовники Декарта А. Арно та П.Ніколь.

Однак такий вчений як Кант все-таки наголошував на тому, що логіка є завершеною наукою з часів Аристотеля і не має серйозних перспектив для розвитку. Так, І.Кант в своїх «Трактатах та листах» пише: «З часів Аристотеля логіка не набагато збагатилася за змістом, та це й не можливо в силу її природи. Існує лише декілька наук, які досягли такого усталеного стану, що вони вже більше не змінюються. До них належить і логіка, а також метафізика. Аристотель не упустив жодного моменту розуму, і в цьому відношенні ми лише точніше, методичніше і акуратніше. У наш час нема жодного знаменитого логіка, нам і не потрібні ніякі нові винаходи для логіки, тому що вона містить лише формулу мислення».

Варто окремо виділити також логіку Гегеля чи діалектичну логіку. Основним предметом вивчення її є виникнення, видозмінення та розвиток форм мислення.

Так, вона вивчає закони розвитку людського мислення, методологічні принципи і вимоги, які формуються на їхній основі. До них відносять об’єктивність та все сторонність предмета, який розглядають, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні сторони, перехід від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного та логічного. Діалектичну логіку можна назвати методом пізнання діалектики об’єктивного світу.

Значними є також надбання російських вчених логіків та філософів в цей період. Ними було висунуто ряд оригінальних ідей та теорій. Відомі на сьогодні розробки в галузі логіки таких вчених, як Ломоносов, Радіщєв, Чернишевський.

Сучасний етап розвитку логіки

Сучасна логіка сформувалася наприкінці XIX – початку ХХ століття. Але її засновником все-таки вважають німецького вченого Г.Лейбница. Хоча його діяльність і припадає на ХVІІ століття, але можна впевнено сказати, що його ідеї настільки випередили свій час, що саме вони лягли в основу сучасної логіки, хоча вони і не сприймалися сучасниками Лейбниця.

Саме Лейбніц у своїй праці «Про комбінаторне мистецтво» висунув ідею про створення спеціальної штучної мови, які дозволять перетворити міркування на ланцюг знаків певного типу. З цього приводу він написав: «Єдиний спосіб поліпшити наші умовиводи - це зробити їх такими як у математиків, наочними, такими, щоб свої помилки знаходити очима і, якщо серед людей виникне суперечка, треба було б тільки сказати: «Порахуємо.»і тоді без особливих формальностей можна буде побачити, хто є правим». Кажучи іншими словами, Лейбниць пропонує створити загальний метод, який дасть змогу всі істини звести до певного обчислення, а вчення про штучну мову має стати центральною частиною такого методу. Створена Лейбницем мова є прототипом сучасної формалізованої мови логіки.

Ще однією революційною ідеєю Лейбница називають теорію «можливих світів», яку було покладено в основу побудови сучасної семантики для модальних логік.

Порівнюючи логіку Аристотеля та сучасну логіку, можна сказати, що вони суттєво відрізняються одна від одної, оскільки на сучасному етапі ми спостерігаємо значне розширення інтересів вчених-логіків. Починається аналіз тієї частини матеріалу, якій свого часу взагалі було відмовлено у можливості логічного аналізу. Наряду з теоретичними науково-теоретичними міркуваннями розробляються практичні міркування, які мали дати пояснення діям людини. Виникають нові розділи логіки, які знаходяться в сталому і тісному взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання, як то математика, лінгвістика, філософія, право, інформатика, економіка, психологія.

Проте ми не можемо сказати, що сучасна логіка є повним і категоричним запереченням арістотелівської логіки. Скоріше, вона є її продовженням. На цьому зійшлося багато вчених, які досліджували історію логіки. «У сучасному розвитку логіки традиційна арістотелівська логіка займає місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою», - писав А.Уайтхед.

Початково на цьому етапі логіку було зорієнтовано на аналіз виключно математичних міркувань. Саме цей період розвитку сучасної логіки називають класичним. В напрямку символічної (або математичної) логіки працювали такі видатні вчення як Д.Буль, У.С.Джевонс, П.С.Порецький, Г.Фреге, Ч.Пірс, Б.Рассел, Я. Луксєвич та багато інших математиків та логиків. Вони привнесли у логіку ті методи, які прийнято застосовувати в математиці. В результаті було створено такі розділи логіки як логіка висловлювань та логіка предикатів. Першою ж працею класичною логіки визнано «Принципи математики» Рассела та Уайтхеда.

Велику увагу приділяли також розвитку багатозначної логіки. Серйозним дослідженням в цій галузі займався польський логік Я.Лукасєвич, який займався розробкою тризначної логіки. Саме він окрім звичних для логіки двох значень «істинно» та «хибно» ввів ще й третє значення – «можливо».

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат