Відповідальність у загально сімейному плані.

Сімейні правила з переплутаною відповідальністю складаються за наступною схемою: відповідальність за процес виконання якогось діла лежить на одній людині, а проконтролювати и оцінити результати цієї праці повинен хтось інший. Наприклад, мати може відповідати за те, щоб навчити доньку мити підлогу, але перевіряє чистоту після доньчиного прибирання батько, і саме він може зробити зауваження, примусити переробляти і т.д. таким чином, батько має можливість по заслузі оцінити не тільки той процес, що тільки-но виконала донька, але й те, що зробила сама мати – адже якщо вона не пояснила доньці, що найменша погрішність в цьому ділі буде відмічена, значить, що це її помилка, отже «ці дві неряхи одної крові». Саме так елементарні побутові мізери перетворюються в сильну зброю в боротьбі за владу в домі.

Батько може внушати матері, що саме вона відповідає за дитину, і для нього це автоматично означає, що якщо з дитиною, хось негаразд, то вона має вважати себе виною.

Відповідальність і діти

Ось інший приклад, котрий, до речі, зустрічається майже в кожній родині, де є діти шкільного віку – це коли дитина відповідає за процес навчання, а за результати (за успішність) «червоніють» батьки. І , звісно, коли батьки настільки з задоволенням беруть на себе цю почесну зобов’язаність червоніти і каятися, то вони автоматично знімають її з дитини, так що йому тепер стає не обов’язковим піклування за свої оцінки, прогули або невиконане домашнє завдання

Звичайно, ця схема дуже сильно підтримується прийнятою в нашій школі виховно. Політикою, коли відповідальність за навчання і поведінку дітей перекидається, як гаряча картоплина, з рук вчителів до рук батьків, і практично ніколи не передається особисто до рук дитини. Батьки так сильно ідентифікуються з успіхами і невдачами своїх дітей, що кожна отримана «трійка» інколи серйозно відбивається на їх власній самооцінці і репутації. Тому у дітей часто-густо виривається справедлива невдоволення: «Якщо тобі так подобаються мої уроки, то ходи в школу за мене!»

З часом, по мірі свого росту і розвитку, дитина повинна брати на себе все більше і більше відповідальності. Звичайно, він не навчиться зав’язувати поворозки, якщо поруч завжди бабуся чи мама, які роблять це замість нього. У школяра нема необхідності самому згадувати про домашнє завдання, якщо батьки, приходячи додому, перше, що роблять, це питають: « Ти зробив уроки?». У підлітка не виникає необхідності допомагати по домі і турбуватися про чистоту свого одягу або кімнати, коли він може розраховувати в цьому на мати. Адже ви можете нескінченно гримати на його лінь і безалаберність, але ви все одно зробите це за нього!

Звісно, ви можете використовувати свою хронічну невдачу у спробах змінити його. Якщо ми достатньо сильно переживаємо, оточуючи роблять те, чого ми хочемо. У кожного з нас є досвід того, як гнів або печаль на чоловіка, дитину, батька або начальника примусили цю людину змінити свою поведінку. Такому шантажу діти вчаться у батьків. «Ти примушуєш мене нервувати, коли приходиш додому занадто пізно, а на минулому тижні я не спав через тебе всю ніч», «Де я маю взяти гроші за розбите тобою вікно?», «Мені холодно – одягни светра», «Я такий щасливий, коли ти гарно навчаєшся!». Так дитина розуміє, що саме вона несе відповідальність за батьківські відчуття. Вона може погодитися з цією думкою, або відкинути її (або хоча б пере розглянути її у більш старшому віці). І в цьому відповідальність дитини, що саме з даних йому нотаток він приймає серйозно, а що ні. І якщо вона колись повірила, що вона дійсно має відповідати за відчуття оточуючих, то з неї виростає такий же маніпулюючий дорослий.

Бути дорослим – это значить вміти віддавати. Проте мені дуже часто доводиться чути скарги батьків щодо того, що вони все ще відчувають себе зобов’язаними материально помогати своїм дорослим дітям. І, звичайно, вони впевнені, що винуваті у цьому тільки діти. Давайте подивимося на це, як на сучасну гру.

Если вы продолжаете содержать своих давно выросших детей, то почему же вы возмущаетесь, что они не взрослеют и не встают на ноги самостоятельно, не учатся сами за себя отвечать? Именно так ваши дети получают от вас двойное, противоречивое сообщение. С одной стороны, вы даете им деньги, а с другой – требуете от них какой-то собственной активности. Если они верят, скорее, своим глазам, нежели своим ушам, то они просто видят деньги, которые они от вас получают, и игнорируют ваши возмущения. Зачем им взрослеть, думать о карьере, заработке? У них ведь есть вы – такой щедрый, понимающий, на кого всегда можно положиться! Не правда ли, приятно иметь такую репутацию у собственного ребенка? Вот почему вы продолжаете потакать его беспомощности и предоставляете возможность спокойно развлекаться за ваши деньги. И уж если вам так нравится обеспечивать его, так, может, вам следует хотя бы перестать расстраиваться из-за его неустроенности и ссориться с ним по этому поводу? Продолжайте получать удовольствие от вашего милого маленького шалуна, который все еще так нуждается в вас.

Но вы все настойчивее говорите, что устали выполнять его прихоти и мечтаете о том, чтобы, наконец, начать гордиться его самостоятельными успехами. Если вы выбираете эту альтернативу, перестаньте его содержать – наберитесь храбрости и честно предупредите своего отпрыска, что если за 2 недели он не найдет себе работу, ему нечего будет есть. Взросление ведь всегда происходит благодаря изменившимся условиям, благодаря трудностям, с которыми мы вынуждены столкнуться. Он может быть недоволен этим вашим решением, но ему придется позаботиться о себе самому. Он научится самостоятельности, а вы – самоуважению.

Вы можете выбрать получить удовольствие от любого решения – станете ли вы содержать его до конца своей жизни, и считаться на этом основании добрым и заботливым родителем, выражая свою любовь с помощью подарков и материальной поддержки; или же поможете ребенку встать на ноги и будете спокойны за его будущее.
К сожалению, гораздо чаще люди выбирают чувствовать себя плохо, что бы они ни предприняли: злятся, если вынуждены помогать, и винят себя, если отказываются это делать. И тогда рождается привычный замкнутый круг обвинений: "Из-за тебя я чувствую себя плохо! Изменись, и мне станет лучше!". Ваша ответственность – выбрать то эмоциональное состояние, в котором вы хотите находиться.

Висновки.

Сім’я – це ціла організація взаємовідносин між людьми, вона може приймати різноманітні форми. Якість форм буде залежати від представництва, від тих составляючих частин, які будуть населяти ця державу. Звідси і проблеми щодо степені їх вирішення різні.

За відносини в сім’ї мають нести відповідальність дві сторони: чоловік і дружина. А так як сім’я – це живий організм, значить і процес еволюції для неї неминучий

Кожний член сім’ї одночасно є і учнем і вчителем, так як це творчий процес. А самий зв'язок є новим східцем в навчанні відношення до себе і оточуючих.

На перших етапах розвитку такої взаємодії присутня велика доля агресії, ревності. Все це відбувається тому, що кожний тут прагне влади, монополії.

Список літератури:

1. Скогарев А. П. Семейные узы... С. 93.

2. Мещерская Е. Н. Психология семейных отношений... С. 101-102.

3. The New family in our generation... P. 113.

4.Бычков В. В. Эстетика отношений С. 146, 1969

5.Кузнецова Т. И. "Взаимоотношения в семье. Отцы и дети" М., 1981. С. 158.