На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія в художньому осмисленні Ліни Костенко

Реферати > Література українська > Історія в художньому осмисленні Ліни Костенко

За принципом контрасту до козацького середовища, у викривально-сатиричному плані змальовані представники польсько-шляхетською табору, які відзначалися не стільки відвагою, скільки пи­хою та зневагою до народу: Чернецький, якому, „чорно в роті, а вже в душі стокрот”: І Страус , „довгоногий”: і Хубальд „висівчаний”: Пшепюрський — „трохи жевжик і трохи патріот”; Потоцький — „старезний вже, подібний до сивої со­ви, — так наче йому розум хтось білими нитками рідесенько і швидко пришив до голови”; Лянцкоронський — „там таке барило, там на такому пиві настояна пиха!”

.'

Гостро сатирично змальовує поетеса й своїх доморощених панів — Ревух, Киселів,— які прийняли чужу віру, блазнюванням, плазуванням досягли влади й майнового благополуччя. На її думку, „такі свої чужіші чужини”, бо й „матір продадуть і Україну по світах оббрешуть”. Автор виносить їм суворий безапеляційний вирок: „Не­навиджу перевертнів. Це кодло, мабуть, не, ніж вороги, нашкодило”.

Найрельєфніше виписаний Єремія —- „бун­дючний син волоської княжни”, який навіки заплямував благородне ім'я свого далекого пра­щура Байди Вишневенького. Змальований згідно з історичною правдою, Ярема є антиподом Б. Хмельницькому. Пихатий, самовдоволений. без крихти сумління, „усе привчений бачити зверха --- не здатен був сумлінням всовіститись”. Огид­на вже його зовнішність, в якій вражаюче точно схоплена деталь — очі, крізь які проглядає його
жорстоке єство („непривабливий з лиця. Воно у
нього зле, байдуже, — щось од вчорашнього млинця. Бліде, холодне, невиразне... Але очі --- як буре небо в сірім клоччі. А то прокотить по лицю як блиск остиглого свинцю. В зіницях зашмор­ги гойдає химерно вигнута брова. Лиця ніхто .не
пригадає. Очей ніхто не забува”). З образом Яре­ми
пов'язана тема зрадництва в романі. Виправдання­
для його нелюдських дій не може бути тому, що­
він не „загарбник войовничий”, а кат свого­
рідного народу, через те для Хмельницького(відтак і
автора „він найгидчий”. І його чекала заслужена кара --- безславна, не лицарська смерть. Всупереч традиціям українського народу говорити про покійника хороше. Ліна Костенко, змальовуючи сцену смерті та похорону Яреми, не знаходить для нього і крихти співчуття. Перевертні й зрадникові не може бути прощення. Адже „прийшов кінець такому сатані. Коли ще світ такого вродить гада?”.

Сатирично-викривальний пафос образу Яреми у романі Ліни Костенко діаметрально протилежний романтичній орієнтації Г. Сенкевича при змалю­ванні цього історичного діяча. У романі „Вогнем і мечем” Ярема —- „многославний”, мальований із захопленням, у дусі билинних богатирів („За­кричить — дерева в лісі тремтять, ногою тупне — яр у лісі зробиться”).

Ліна Костенко добре знає історичний матеріал (події, дати, особистості), сумлінно добирає істо­ричний фактаж, причому виявляє хорошу обізнаність з найдрібнішими деталями й подро­бицями. Поетесі відомо, наприклад, що початок великого повстання збігся з такими астро­номічними та природними явищами, як затемнен­ня сонця, поява комети, напад саранчі, що витлу­мачувалось як застереження чи кара Божа.

Згідно з історичною правдою відтворено в романі страшні картини сплюндрованої, спустошеної землі --- справжнього Армагедону ( Горить Волинь. Болить Галичина” ; „Усе в тернах. Бур’ян та кропива... На землі душі дивляться з небес. І риє призьбу здичавілий пес” ; „Усе ж тут поруйноване. Нема притулку півню ані псу. Лиш дикі звірі в заростях зіноваті незриму здобич іклами пасуть... Знущання. Знищення. І зник народ, замучений і чесний”).

Художній історизм роману „Берестечко” спи­рається на народнопісенне історичне мислення і має яскраво виражений фольклорний характер. Приміром, батальні сцени, майстерно передані поетесою, змальовані в дусі українських народ­них пісень та дум з їхньою тропікою, символікою, ритмомелодикою: „Гей, та було ж нас доволі! А зосталось триста. Гей, та було ж нас триста, та усі шаблисті. Дві душі зосталось, та й ті непаристі. І госа, хлопці, госа, понад берегами! Тече річка кервавая темними лугами. Біжать ляхи до берега, да всяк сполошився. Всі козаки повбиваті, а один лишився. . А у нього ж ані шаблі булатної, ні пи­щалі семип'ядної. Тільки й те, що коса, та й та по­щерблена... Човен хлепче водиченьку, зламалось весельце. Цілять йому у личенько, цілять йому в серце. А він себе лясь по грудях, та й по білім ли­цю — докучають комарики гей у косовицю!..”

Створення історичного колориту козацької епохи досягається широким використанням за­старілої лексики (історизмів та архаїзмів), а також полонізмів, проте деякі з них потребують коментарів, оскільки незрозумілі сучасному читачеві.

Заслугою поетеси в романі є те, що події укра­їнської історії розглядаються не відокремлено, а в загальносвітовому контексті. Так, історичним факт, зафіксований у деяких джерелах, про посольську місію Богдана Хмельницького до Франції художньо трансформується в доказ значимості впливу зовнішньої політики України на загальноєвропейський політичний курс „У доброму віці і зрості я їхав з Варшави, аж де --- Його ко­ролівської мосці посланням до принца Конде. Чи хто пригадає тетерка , як я їм тоді підсобив? Я полк їм послав до дюнкерка, і полк той мене не зганьбив!”). Поділяючи думки тих істориків, які вбачали одну з можливих причин українсько-польської війни в зовнішній нестабільності, воєнному протистоянні між державами („...скрізь одні терни. Лежить Німеччина в руїнах тридця­тилітньої війни. Всі проти всіх. Скрізь чорний вітер смерті”), Ліна Костенко акцентує на визволь­ному характері цієї війни („Усі держави б'ються між собою. Ми ж за державу билися свою”).

Ставлячись з великою відповідальністю до історичного матеріалу, дотримуючись наукової достовірності подій і фактів, поетеса досліджує їхній вплив на майбутнє рідної землі. Як зауважу­вав німецький письменник і філософ Ф. Шлегель, „Історик — це пророк, звернений у минуле”. Історичний роман Л. Костенко крізь призму ми­нулого освітлює багато явищ сьогодення, проек­туючи їх на майбутнє. Приміром, така болюча проблема, як місце України та її народу у світі. У роздумах Богдана Хмельницького, в яких вчувається голос автора, з сумом констатується факт, що великий народ із багатими традиціями, гідний поваги, який міг зайняти почесне місце у світовому співтоваристві, насправді принижений, занедбаний.( „ От ми такі і є в очах всієї Європи --- козакко, чернь, поспільство для ярма, ізгої, бидло , мужики і хлопи, в яких для світу речників нема”). Щоб нас за поважали у світі, потрібно за поважати самим себе, зняти з себе „тавро поразки”, скинути пута віковічного духовного рабства. В здійсненні цієї величної місії провідна роль належить поезії, українському слову(„ Вмирати вмієм, по степах гасати, але себе не вмієм написати. У цій страшній великій боротьбі на вмієм так сказати о собі, щоб світ здригнувся, і на всі віки були преславні наші козаки... І де той геній, до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?! І не нікчемним словом, що як належить, а як народу гідному належить!”).

Поетесі болить становище рідної мови --- принизливе, зневажене, тому вона гостро полемізує з тими, хто вважав, що „мова ця погана і невдатна, для філософій різних непридатна. Що це наріччя, як йому здається, для вчених слів ніяк не надається. Що з тої мови, попри всі старання, лише одна невіжа і блукання”.

Ліна Костенко відстоює її повноцінність ( „ Вони вважають темними людьми. Але ж, диви, найпершу в світі Біблію --- слов’янську --- миру появили ми!”).

Як справжній патріот, поетеса бачить негативні риси нашої ментальності: байдужість, терпимість, соціальну інертність --- й водночас щиро бажає щасливої долі для свого народу ( „ Я знаю свій народ. Кляну йому пороки. Але за нього Господа молю!”). В цих словах вчувається пристрасть Шевченкової та Франкової музи.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат