На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Образ Дон Жуана в світовій літературі XVII століття

Реферати > Література світова > Образ Дон Жуана в світовій літературі XVII століття

План

  • I Вступ
  • Про стан вивчення зарубіжної літератури XVII століття у сучасному літературознавстві
  • Мета та завдання роботи
  • II Основна частина
  • 2.1 Прототипи Дон Жуана
  • 2.2 Трансформація легенди про Дон Жуана в творчості Тирсо де Моліни
  • 2.3 Дон Жуан в інтерпретації Мольера
  • 2.4 Дон Жуан як “вічний” образ у світовій літературі
  • III Заключення
  • 3.1 Висновки

I Вступ

Про стан вивчення зарубіжної літератури XVII століття у сучасному літературознавстві

XVII століття – епоха майже неперервних війн в Європі, продовженні колоніальних захоплень в Новому Світі, Азії та Африці. При цьому старі колоніальні держави – Іспанія та Португалія – поступово відтискуються на задній план молодими буржуазними державами – Англією та Голландією.

При подібній строкастості економічних та соціальних відносин, політичних укладів у країнах Європи, здавалось би, неможливо говорити про єдність західноєвропейської культури XVII століття.

Знаходячись між двома літературними періодами, які носять визначення, які виражають їх безсумнівну культурну домінанту, – епоха Відродження, епоха Просвітництва – XVII століття як історико-літературний період, який не має узагальнюючої назви, загострює питання про цілісність та самостійність типу словесної культури, який розвиється в його хронологічних рамках.

Дослідження з цього питання є досить туманними. Це відбувається через те, що багато нових матеріалів XX століття не перекладені. Але є науковці які, роблять свої дослідження прблеми XVII століття в літературі на основі вже існуючих та свого аналізу. Чим більше стає коло письменників того часу, які цінуються вище зараз, ніж цінувалися в XIX столітті, тим неокресленіше стає період XVII століття.

В літературі XVII століття виділяють два напрями: бароко та класицизм.

Поняття бароко включає в себе кілька значень: 1) бароко як світорозуміння чи світовідчуття, пов’язане зі специфічним розумінням світу і місця людини в ньому в новий історичний час, що прийшов на зміну Відродженню. В цьому сенсі ми говоримо про “барокову людину”, яка у своїх життєвих цілях почуттях, думках і поведінці відбиває неповторність нової доби; така людина стає персонажем мистецтва [21]; 2) загальномитецький стиль бароко,який відобразився в літературі, живописі, музиці й театрі; 3) літературний напрям бароко, в який включають літературні явища, позначені бароковим стилем і світорозумінням.

Попередня доба Відродження значно інтелектуалізувала культуру. В цей час зростає питома вага друкованої літератури. Все більше людина залучається до мистецтва через читання.

В бароко виникає щось на зразок культурної рефлексії, коли автор не лише намагається передати свої враження від реальності, а й через систему складних символів прагне осмислити реальність з погляду її місця в системі мистецтва, культури. Але митець бароко йде ще далі: він намагається співвіднести повсякденність з вищими, універсальними цінностями – такими як Всесвіт, Бог, вічність тощо. Полеміка виділяється навіть як окремий специфічний жанр барокової літератури.

Епоха Бароко – це епоха філософської та наукової революції. Царицею наук та її уособленням вважали математику.

Бароко – час напружених пошуків у царині моралі. Намагання співвіднести дійсність з “вічними” універсаліями розбурхує етичну думку. Людина перебуває під владою непізнаваних сил, суворої, нерідко деспотичної волі, яка своїм несподіваним втручанням спроможна зруйнувати всі життєві плани і наміри, що їх плекає людина.

Барокова етика є значною мірою індивідуалістичною. Людина виявляє готовність самостійно приймати рішення і нести персональну відповідальність за вчинок, навіть якщо участь її власної волі мінімальна. Основою прийняття рішення і вчинку стає напружена рефлексія на раціональній основі, а не емоційне поривання чи природний імпульс, як у добу Відродження.

Індивідуалізм у добу Відродження означав руйнування васально-сеньйорної моралі і переконаність у рівності всіх людей перед Природою, незалежно від її офіційного статусу. В добу Бароко важить ще більше прагнення індивідуальності відстояти себе, спираючись на надособистісний етичний принцип. Однак через це пафосне самообмеження, високу підлеглість становище індивідуальності стає ще трагічнішим.

Доба Відродження висунула ідею широти людини, яка внутрішньо емансипувалася від духовних і соціальних догм середньовіччя і відкрила для себе цінність життя. Ренесансна широта світосприйняття виразила себе у жадібному

інтересі до всього життя, а отже, збагатила життєвий, зокрема інтелектуальний, духовний досвід європейця. Але стихія сенсуалізму виражалася нерідко в анархізмі і сваволі у світоглядній царині. Бароко враховує трагічний досвід ренесансної людини. Воно підносить дух людини над владою емпіричної реальності й відкриває вищу точку, в якій дух знаходить гармонію і спокій, не втрачаючи своєї внутрішньої сили. Це може бути релігійна віра, моральний обов’язок, куртуазний етикет, краса тощо.

Головна парадигма бароко – це усвідомлення світу як набагато складнішого і загадковішого ніж його уявляли в добу Відродження. Основним принципом світу стає не особистість, а сама реальність, що лежить за межами особистості й наділена самодостатнім змістом і рушійною силою.

Теоретики бароко: Б. Грасіан “Про дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму”, Е. Тезауро “Підзорна труба Арістотеля” та інші.

Бароко тяжіє до панорамності описів, монументальності зображень, які поєднуються з увагою до найдрібніших деталей, як побутовоописового, так і психологічного характеру. Для бароко властива контрасність.

Представники: Кальдерон, Донн, Гонгора, Кеведо, Мільтон та інші.

Класицизм – другий після бароко провідний напрям у мистецттві Європи XVII століття. Дослідник І. В. Лімборський наголошує на тому, що класицизм у своєму становлені пройшов п’ять стадій: 1. I ст. до н. е. – поч н. е.; 2.ренесансний класицизм; 3. XVII століття; 4. просвітницький класицизм; 5. неокласицизм та веймарський класицизм [8].

Філософським підгрунтям класицизму вважають раціоналізм, який заснував Рене Декарт.

Згідно з доктриною класицизму, література мала орієнтуватися на готові високохудожні зразки, за які правила насамперед римська література. Брали сюжети з античної міфології переважно з римської історії, рідше – зі Старого Завіту.

Поети повинні були дотримуватися жанрової ієрархії. Високі жанри – трагедія, ода; низькі – комедія, сатира, байка. В трагедіях діють персонажі високого, а в комедії – низького соціального статусу. Для трагедій сюжети брали з міфології та історії, для комедій – з повсякденного життя.

Митцю слід було орієнтуватися не на побутову правду, а на правду високу, на ідею.

Багато хто з митців порушував правила класицизму. Теоретики того часу підкреслювали, що таланту можна вибачити відступ від тих чи інших вимог теорії, якщо його творча інтуїція, поетична фантазія підказують, що можна від них відступити [18].

Представники:Мольєр, Корнель, Расін, Лафонтен та інші.

В Європі завдяки класицизму врівноважена краса стає нормою достойного життя. Це стосується художнього смаку, способу життя і мови. Класицизм підніс значення мовного етикету і загальної культури мовлення.

1.2 Мета та завдання роботи

Мета моєї роботи – це визначення інтерпретування образу Дон Жуана в зарубіжній літературі XVII століття.

Завдання роботи: з’ясувати прототипів образу Дон Жуана; визначити своєрідність інтерпретування образу Тирсо де Моліною; визначити своєрідність трактування образу Дон Жуана Мольєром; довести, що образ Дон Жуана є “вічним образом” у світовій літературі.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат