На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Витинанки

Реферати > Культура > Витинанки

Витинанки — один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей.

Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються у середині XIX ст. незалежно від писарських і дворянських витинанок. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції.

Витинанки кінця XIX — початку XX ст. вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, силуету, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії, багатства орнаментики.

Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.

Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів, читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.

На початку 80-х років над витинанками працювали Дмитро Мимрик з с. Великий Говилів Тернопільської області, Софія Приймак з с. Петриківка Дніпропетровської області, Любов Процик зі Львова, Людмила Лузгіна із Запоріжжя, Галина Хміль з Києва та ін. Група самобутніх майстрів займалася витинанням у селах Тлумацького району Івано-Франківської області. Паперові витинанки придатні й в умовах сучасного міста. Вони застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. До техніки витинання і мотивів народних візерунків все частіше звертаються сучасні художники.

Той чи той матеріал, аби заграти в руках майстра-митця як твір мистецтва, вимагає оволодіння тільки йому притаманною технікою, особливою технікою. Чи то буде глина, метал, дерево, тканина, камінь . Ми ж зараз бодай коротенько скажемо про творення доступних для кожної людини, навіть дитини, декоративних прикрас із паперу.

Це — витинанки, грайливе мереживо симетрично повторюваних елементів, що складають цілі шпалери квітів, стриганців, зірочок, хрестиків, козаків, найхимерні-ших звірів . І все те досягається з допомогою білого чи кольорового аркуша, складеного в кілька разів (удвоє, учетверо, увосьмеро), звичайнісіньких ножиць і, неодмінно ж, уяви.

Витинанки, заступаючи іноді стінні розписи на площинах, мали ті ж мотиви орнаменту або композиції і відзначалися, як правило, легкістю і швидкістю у виготовленні. На перший погляд, ніби кожен здатний створити тут «свій шедевр», а спробуєш узяти до рук ножиці — і раптом відчуєш розгубленість.

«Витинанки до окраси хат» запримічені та описані у творах Григорія Квітки -Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».

Шкода, але паперових ажурних візерунків збереглося від давнини дуже мало. Та дещо залягло у музейних фондах та приватних зібраннях. Ще б пак! Донедавна апологети мистецтва соціалістичного реалізму вважали витинанки атрибутом міщанського побуту. І шпетили цей вид народного промислу, як тільки могли. Та ба!

Килими, вишивки й картини підмінили мальований і паперовий декор, але вони все ж неспроможні у багатьох випад­ках позмагатися із простою своєрідністю витинанки. Витинанка потрапила в оздобу поліграфічної продукції, ба навіть в орга­нізацію сценічного простору театральної вистави. Бо в ній закладена надзвичайна сила декору та образу, тільки їй властиве силуетне вирішення, ритмічна виразність візерунка, дзеркальна симетрія, лаконізм та логічна узгодженість між матеріалом, формою і технікою виготовлення. Будь-який натуралізм у витинанні відсутній.

Витинанка увібрала в себе пластику трипільської кераміки, килимові орна-менти-мотиви кролевецьких «Берегинь».

Особливе місце серед різних видів народного мистецтва України займають|позичають,посідають| витинанки| (від українського — витинати| — вирізувати|вирізати|). Цей яскравий, своєрідний вид народної творчості має глибокі і багаті традиції.

Із стародавніх|древніх| часів у|в,біля| кочових народів Алтая, на півночі, Балканах і слов'ян існували ажурні аплікації з|із| шкіри і хутра|міха| на одязі і предметах домашнього|хатнього| побуту. У VII—XII ст|. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси|прикрашання|: зображення божеств, духів, драконів, кольорів|цвіту|, птахів|птиць|, риб, які наклеювали на вікна. У XIII в. вони з'явилися|появилися| в Персії, а потім і в Європі у вигляді багатофігурних дзеркально-симетричних композицій. Паралельно з|із| ними в XVI в. з'явилися|появилися| кустодии| — орнаментальні прикраси|прикрашання|, підкладки під канцелярський друк|печатку| з|із| ажурним краєм, вирізаний з|із| шкіри.

У другій половині XVII в. у|в,біля| російських і українських дворян придбали|набули| популярність силуети — графічні зображення з|із| чорного паперу.

Народні витинанки| як прикраса|прикрашання| сільської хатини з'явилися|появилися| у середині XIX в. Вони розповсюдилися|поширилися| по всій Україні. Найцікавіші були на Прікарпатье, в Подолії і Придніпров'ї. У Подолії і Прікарпатьі вони часто замінювали настінні розписи, композиційно повторюючи їх. У Подолії — у вигляді шпалер або килимків з|із| ромбів, зірочок, кольорів|цвіту|, дерев з|із| фігурками людей, Прікарпатьі — у вигляді фризів з|із| розет|, ромбів геометричного і рослинного характеру|вдачі|. У деяких селах появу витинанок| пов'язують з вирізуванням сніжинок, які є|з'являються,являються| символами різдвяних зірок.

Витинанки Поднепровья ближчі настінним розписам. У них переважають багатоколірні рослинні композиції — букети, вазони. Зміні витинанок| за формою орнаментальних мотивів, композицій і колірного рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| сприяв їх взаємозв'язок з|із| іншими видами народних ремесел: декоративним розписом, художньою вишивкою і різьбленням.

У своєму розвитку витинанки| на Україні мали декілька періодів. Захоплення цим мистецтвом і широке його розповсюдження|поширення| в 20—30-і рр. XX в. змінилися деяким занепадом в 40—50-і рр. Новий етап і розквіт витинанок| спостерігався з 60-х р., існує і зараз. Роботи провідних майстрів експонуються на виставках у вигляді сюжетно-тематичних і орнаментальних композицій. Принципи контурного, ажурного вирізування знайшли практичне застосування|вживання| в професійному мистецтві, поліграфії, сценографії, моделюванні одягу і оформленні інтер'єрів. Робота над виготовленням витинанок| привчає знаходити|находити| пропорції, силует, форму орнаменту, наочно|наглядно| демонструє виникнення малюнка дзеркального раппорта|. Нескладність технічних засобів, її доступність і можливість|спроможність| створення|створіння| високохудожніх творів|добутків| роблять|чинять| витинанку| популярним і улюбленим|любим| видом творчості як народних майстрів, так самодіяльних і професійних художників|митців|.

Звичайно для виконання витинанок| використовують тонкий, але|та| міцний папір різних сортів|гатунків|. Це може бути цигарковий, компресний папір, крафт та інші.

Для роботи необхідні такі інструменти: гострі ножиці різної довжини, прямі, зігнуті і фігурні.

Для дрібних|мілких| деталей звичайно використовують манікюрні ножиці.

Починають роботу з ескіза, в якому необхідно виразити|виказати,висловити| те, що представляють|уявляють| побачити в кінці|у кінці,наприкінці| роботи. Визначають композиційний центр. Якщо композиція центральна , лист|аркуш| згинають по лінії симетрії для освіти|утворення| надалі дзеркально-симетричного зображення. При необхідності намічають контури відповідно до ескіза, потім вирізують|вирізають|, дотримуючи межі|кордони| вибраного контура. При цьому закриті|зачинені| ділянки визначають наперед|заздалегідь|, тобто|цебто| як вони при вирізуванні віддаляються. Якщо їх потрібно зберегти, продумують елементи, які б їх сполучали|поєднували,з'єднували|.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат