На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Промисловість м.Гнівані

Реферати > Розміщення продуктивних сил > Промисловість м.Гнівані

На Поділлі почалося будівництво підприємств харчової промисловості з початком вирощування технічних культур. У 1848 році в селі Селище, в маєтку Г. Щеньовського, виросло невелике напівкустарне підприємство –цукровий завод, продуктивність якого становила 300 центнерів буряку за добу з виходом цукру 3%. Біля нього був збудований спиртозавод, яких приносив великі бариші панові і давав можливість споювати робітничу аристократію.

Гнат Щеньовський часто їздив за кордон , а свої підприємства здавав в оренду панові Ярошинському , якому належала частина міста Гнівань.

Ярошинський наказав переправити по річці Буг устаткування заводу (парові котли, преси, різки, насоси) і, підробивши документи , заволодів заводом.

Таким чином , Гнівань почала швидко зростати, сюди потяглися сотні робітників із навколишніх сіл. У 1871 році завершилося прокладання залізниці Одеса-Київ, яка проходила через Гнівань.

Одна гілка залізниці була підведена до цукрового заводу.

Завод дав першу продукцію восени 1874 року. Виробничий цикл тривав 63 дні, продуктивність становила 625 ц буряків за добу, вихід цукру 5,6%.

Цього ж року був затверджений статус акціонерного товариства ˝ Гнівань ˝, контори якого знаходились у Саратов ,Сімферополі та інші.

У березні 1887 року сталася пожежа, від якої згоріли цукровий та рафінадний заводи. Завдяки тому, що пан Ярошинський завбачливо застрахував рафінадний завод на велику суму, він швидко був відновлений та через кілька місяців пущений в дію.

Продуктивність заводу сягала 100т. рафінаду на добу.

Відбудова цукрового заводу тривала 7 років. У 1894 році завод працював 88 днів, переробляючи 3954 центнери буряків, вихід цукру склав 9,23%.

Важливими були роки відбудови Гнівані після Великої Вітчизняної війни. Але завдяки самовідданій праці людей ставали до ладу підприємства та установили міста. 18 жовтня 1977 року дав першу післявоєнну продукцію цукровий завод, який досяг довоєнного рівня на наступний рік. На заводі було впровадженню 108 раціоналізаторських пропозицій. У 1951 році заводу було присвоєно звання підприємства відмінної якості.

Гніванський цукровий завод перейшов на нові умови планування і економічного стимулювання у вересні 1967 році. В середині 70-х років завод переробляв 2631 ц цукрового буряка, більше ,ніж будь-який завод Вінниччини. Механізація та автоматизація виробничих процесів складала 72,7%.

Сьогодні цей завод демонтовано, устаткування розпилено на металолом, сотні робітників залишилися без роботи.

Така доля спіткала десятки цукрозаводів Вінниччини.

Протягом 1866-1871 рр., за часів прокладання залізниці Київ-Одеса, місто Гнівань починає швидко зростати. Його площа сягнула майже 3000 десятин землі, яку поміщик Ярошинський продовжував роздавати робітникам , що працювали на прокладанні залізничної колії. Для потреб будівництва було широко запроваджено видобуток гніванського граніту. Каменоломні спочатку належали панові Ярошинському, а пізніше – міністерству шляхів сполучення. Для обробітку граніту були відкриті майстерні.

Гніванський граніт відзначався твердістю, дрібнозернистим складом, чорним кольором. За більш пізніх часів із цього граніту споруджено мости на річках Південний Буг, Десна, вимощено дороги в Києві, Одесі, Варшаві, оздоблено станції московського метрополітену[1]. З гніванського граніту – моноліту вирізьблено пам’ятник Миколі І, що зберігся у Києві. Народні майстри – умільці (Радзіковський, Іщук, Собканюк) виготовляли поліровані вироби тонкої художньої роботи: гранітні столи, садові лави, різні оздоби.

Гніванський граніт використовували для будівництва набережної Москви – ріки. В жовтні 1935 року гніванські гранітники відправили в Москву 1000 м2 карнизу і 300 м2 облицювальних плит, зобов’язавшись поставити ще 200 м2 . Всього за 1935 рік було вироблено 118 тис тонн продукції.

На кінець другої п’ятирічки 80% видобутку та обробки граніту здійснювались механічним способом.

Гніванські стахановці В. Іщук, А. Слободянюк, Н. Ковальчук, перевиконували норми у 2 -3 рази.

17 липня 1941 року до селища увірвалось лихо: Гнівань окупували Німецько – Фашистські загарбники. За роки окупації гніванські підприємства були по-варварськи зруйновані. Вороги вивезли з цукрового заводу та гранітних розробок найцінніше устаткування та обладнання до Німеччини, а те що залишилось знищили.

Фашисти повністю зруйнували господарство артілі « Перше Травня ».

На території гранітних розробок окупанти відкрили табір для військовополонених. У липні 1941 року в ньому ув’язнили 3000 чоловік. [2]

Внаслідок звірячих знущань, голоду, холоду, різних хвороб щоденно помирало 15-20 чоловік. До кінця листопада в таборі залишилося 700 чолок. Нині на цьому страшному місці завдяки старанням міського голови І.І.Шевчука збудовано меморіальний комплекс, біля підніжжя якого постійно полум’яніють живі квіти.

Фашисти знищили під час війни також багато мирних жителів -6370 чоловік.

В окупованому 1941 році у селищі залишилося багато поранених воїнів.

Жителі переховували і доглядали їх, ризикуючи власним життям. В 1943 році за переховування німці розстріляли Д.П.Некрута та його дружину. Під гнітом окупантів Гнівань перебував 973 дні.

Гніванчани зробили все можливе , щоб прискорити перемогу над ворогами. Овіяне духом патріотизму, все населення взяло активну участь у зборі коштів на побудову танкової колони ˝Колгоспник Вінниччини".

Відновлювалося мирне життя. На гранітних розробках уже 10 квітня, 1944 року була відбудована і встановлена в експлуатацію перша, а потім друга дільниці. На вересень продукція розробок досягла 70 % довоєнного рівня, а урядові завдання на 361%. Перед колективами гніванських кар’єрів постало відповідальне завдання – швидкими темпами виконати поставки гранітних матеріалів на відбудову Києва та інших міст Радянського Союзу.

Робітники кар’єруправління вирішили працювати додатково по 2 год. щодня. Дирекцією кар'єру розроблений план підвищення технічної кваліфікації колективу.

Уже в 1944 році відкрили школу ФЗН для підготовки електриків, каменотесів, бурильників, машиністів, штукатурів та робітників інших спеціальностей.[9] Цього ж року всі об’єкти гранітних розробок були відбудовані, а виробничий план валової продукції виконано на 263 %.

За роки четвертої п’ятирічки (1941-45) на гранітних розробках основні виробничі дільниці були оснащені сучасною технікою, ручне буріння було замінено механічним, повністю механізовано вантажні роботи, велику увагу приділено підвищенню якості продукції. Розгорнулося соціалістичне змагання між підприємствами Гніванського і Головинського кар’єруправлінь тресту "Союзграніт". Все це прискорило відбудову підприємства.

В 1949 році рівень довоєнного видобутку граніту був перевершений. На підприємстві виросла велика група передовиків виробництва, які виконували норми на 300%. Це ломщик Тишко Л., каменотес Ситник А., слюсар Ніколаєв Г.

Реконструкція Гніванського кар’єруправління почалося в роки семирічки. Створено нову сировинну базу, збудовано другий сортувально-дробильний завод. На 1970 рік випуск продукції обох заводів сягнув 1 млн.820 кубометрів щебеню і бутового каменю.

В 1991 році вироблялось 2 млн. 180 тис. кубометрів продукції. Ріст виробництва був шаленим, в соціалістичне змагання включилися всі працівники підприємства. За високі трудові досягнення, працівник кар’єру А.І.Бушинський був удостоєний звання Героя соціалістичної праці з врученням ордена Леніна та Золотої зірки "Серп і молот", а також нагороджений орденами "Трудового Червоного Прапора", "Знак Пошани", медаллю "За доблесну працю".

Крім наполегливості в роботі А.І.Бушинський був активним в громадському житті, обирався делегатом партійних та профспілкових з’їздів, обласний і районних партконференцій, до складу місцевих партійних органів, депутатом Гніванської селищної, а потім міської ради.

Нині ВАТ "Гніванській кар’єр”- одне з потужних підприємств області, промислового комплексу нашого краю." Йому-136 років!

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат