На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Реформи другої половини 19 ст. в Росії та їх вплив на розвиток України

Реферати > Історія України > Реформи другої половини 19 ст. в Росії та їх вплив на розвиток України

Як вже зазначалося, відміна кріпацтва та реформи адміністративно-політичного управління 60 -70-х рр. не призвели до результату, який можна було б оцінювати однозначно. Відміна кріпосного права безпосередньо стосувалася більшості мешканців України. Адже з 13,5 мільйона її населення селяни складали 10,5 мільйона. Але й решта швидко відчула на собі її результати. До 1917 р. реформу 1861 р. називали Великою. Здійснене «згори» скасування кріпосного права, хоч і враховувало перш за все лише інтереси поміщиків, але все ж таки стало гігантським кроком вперед. З одного боку, селяни одержали особисту свободу, а з іншого, вони залишилися «нижчим» станом. Дворянство та інші високі стани користувалися великими привілеями. Особливо несправедливим селянство вважало зменшення його землекористування у порівнянні з дореформеним періодом. Повернення селянам «відрізків» було однією з найважливіших вимог селянських виступів другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Навіть, негайно після проголошення Маніфесту, почалися заворушення у різних місцях України. Вони не припинялися протягом кількох років і придушені були військовою силою.

Скасування кріпосного права відкрило перед Російською імперією перспективу утвердження ринкового господарства, яке було набагато ефективніше, ніж старе, кріпосницьке. Разом з Росією на шлях ринкових перетворень стали найбільш розвинуті національні райони імперії, у тому числі і Україна. В результаті, значно прискорилися темпи соціально-економічного розвитку України, відбувалася модернізація всіх сторін суспільного життя. В Російській імперії після ліквідації кріпосного права також проводилися реформи адміністративного управління, але в них був основний і головний недолік – вони не зачіпали основ політичного ладу. Самодержавство залишилось в недоторканному стані, Росія продовжувала залишатися «тюрмою народів».

Провівши земську, судову, військову, фінансову, освітню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадянського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку – не проголосив конституції і не скликав парламент. Саме тому модернізація у Росії не мала системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до прогресивнішого, порівняно з феодалізмом капіталістичного способу наздоганяючої модернізації мав значні протиріччя:

- аграрна реформа, урізавши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі;

- зміцнення общинних порядків, що проголошувалося реформою, вступало в суперечність з утвердженням громадянських прав селянства;

- демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним режимом;

- самодержавство виходило за межі моделі створюваної ним правової держави;

- незавершеність, половинчатість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верствами суспільства і, як наслідок – початок багатьох заворушень у різних місцях України.

Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80-90-ті рр., значно ускладнила ситуацію. Консервативний Олександр III намагався відновити владу держави над громадянським суспільством, що формувалося ( була прийнята ціла низка циркулярів і законів, що підтверджували широкомасштабне відновлення позицій феодалізму в усіх сферах життя). Наприкінці ХIХ ст. в імперії визрівало масове невдоволення: селяни страждали від безземелля та грабіжницьких викупних платежів; робітники були обурені жахливими умовами праці та мізерною зарплатнею; молода буржуазія, опанувавши економічні висоти, рвалася до політичної влади і т.д. Починають активізуватися різні політичні сили: народники, соціал-демократи, ліберали та ін.

Після реформи 1861 р. Наддніпрянська Україна переживала добу бурхливого економічного зростання. Цей ріст визначався пореформеною економічною політикою царизму. Російський уряд розвивав неросійські регіони імперії, у тому числі Україну, виходячи виключно з інтересів імперії. Внаслідок цього в Україні прогресували тільки ті галузі промисловості, які не мали відповідних природних умов в Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину та напівфабрикати для російської індустрії ( металургія, кам’яно-вугільна промисловість). Політикою цін, коли сировина коштувала дешево, а готові товари дорого, капітали викачувалися з України.

Значні зміни та зрушення сталися в пореформений період у сфері землеволодіння та землекористування. Капіталістична конкуренція та перетворення землі на товар стимулювали активний продаж поміщицької землі, внаслідок якого в другій половині ХIХ ст. відбулися докорінні зрушення в розподілі земельної власності ( сформувався досить високий рівень концентрації землі; відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до без становості, активного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним; розпочалося значне зростання орендування землі і т. д.).

За період від 1860 р. до 1887 р. посівні площі зросли в 1,5 раза. З одного боку, це свідчення екстенсивного розвитку господарства, з іншого – показник такого прогресивного явища, як колонізація Півдня України. Водночас із зростанням посівних площ відбулися суттєві зміни у структурі посівів. Такі зрушення дали змогу пореформеній Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції. Вона відіграє дедалі помітнішу роль не лише на загальноімперському, а й на світовому ринку: її частка в експорті пшениці Російської імперії становила 90%.

Російські реформи 60-70-х рр. здійснювалися за моделлю наздоганяючої модернізації, якій притаманні ініціювання реформ «згори», вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей, збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільних протиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосного права і пов’язані з ним перетворення в українських землях – складовій Російської імперії – спричинили суперечливі тенденції та процеси: вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо. Але, дивлячись на здобутки цих реформ ( реформи сформували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства), я можу зробити висновок, що реформи 60-70-х рр. в Російський імперії все ж таки відкрили шлях до капіталістичного розвитку суспільства, вони заклали його основи. Звичайно, це не могло вийти безпомилково, і як в будь-якій сфері життя чи відносин, люди допускають помилки. Це був гігантський крок в перед, хоча із феодальними залишками. Як кажуть «первый блин комом», але цей млинець є першим, початковим. За ним будуть кращі…

Список використаної літератури:

1. О.Д. Бойко. Історія України. - К.: ,,Академвидав”, 2005 р. (3-тє видання) - С.248-269.

2. Н. Полонська-Василенко. Історія України - К.: 1995 р. (2-й том, 3-тє видання).

3. Ф.Г. Турченко. Історія України. Кінець 18-поч. 20 ст. – К.: ,,Генеза”, 1999 р. – С.143-157.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат