На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Логіка Аристотеля

Реферати > Філософія > Логіка Аристотеля

Арістотель, прийняв платонівську концепцію доміну­вання загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістами, але загальне він трактував по-своєму. В концепції Платона допоміжним був вплив математичного знання, а ідеї (поняття) математики існують мовби паралельно до чуттєвого світу. Філософія ж Аріс­тотеля грунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав «формою», притаманне самим речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Саме форма є принци­пом активності, рухомості речей. У неживому світі фор­мою є їх принцип побудови («кулястість» кулі), в живо­му — душа. Найвищою суттєвістю є чиста форма, або фор­ма форм, вічний двигун (божество). Зауважимо, що уявлення про божество як вічний двигун зумовлено не­знанням давніми греками принципу терції. Для них рух кожного тіла мав початок і обов'язково кінець. А оскільки космос весь час перебуває в русі, це означав, що по­винно бути поспішне першоджерело руху.

Арістотеля справедливо вважають батьком формальної логіки. Він визначив предмет логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умови води. Йому належить перша в історії філософи систематизація категорій.

У людині Арістотель виділяє три різні душі — рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання)і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, теля и смерті він зливається із всесвітнім розумом.

У поглядах на соціальні проблеми у його вченні домінує принцип загального . Людину він визначає як наділену розумом суспільну, полісну істоту. Досягнення щастя можливе тільки через державу, яка є втіленням доброчесного життя. Однак, якщо Платон намагався втілити проект реальної держави, не беручи до уваги реальних обставив, то Арістотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя, виходячи з реальних обставив і реальних людей. Суттєвість, реальність у філософії Арістотеля бралися до уваги більше, важили більше, ніж у Платона.1

Боротьба Сократа, Платона и Арістотеля як прихильників принципу загального із софістами, які були носіями принципу одиничного, стала найвищою драмою давньогрецької філософії. Вона зазначилась на розв'язанні ними всіх філософських проблем. У середньовічній філо­софії протистояння загального і одиничного постало у фо­рмі номіналізму і реалізму.

У давньогрецькій філософії вже були окреслені проти­стояння матеріалістичної та реалістичної традиції, але вони ще не оформились як протилежності (реальне для греків не було потойбічним) і, що головне, не вони визначали логіку розвитку цієї філософії. В класичну добу давньогрецької філософії, пов'язану з іменами Сократа, Плато­на и Арістотеля, логіка и розвитку визначалась протистоянням загального одиничного як філософських принципової побудови сущого.

У 367 р. до н.е. слухачем "Академії'" Платона ста сімнадцятирічний Арістотелъ — один із найвидатніших старогрецьких філософів, (384-322 рр. до н.е.). Він прожив складне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Арітотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча".

Арітотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім труп: праці з логіки, загально філософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі.

Дітищем Арітотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об`єднані стиль­ною назвою "Органон" ("Знаряддя"). Головною ж його філософською працею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Арітотеля слова "метафізика" те не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Арітотеля — Андроник Родоський, який, опрацювавши рукописи Арітотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики", тобто "метафізика".

Філософія у Арітотеля досить чітко видніється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аріс­тотеля все ще філософія, ще є "друга". Предметом "першої філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Арістотелем, — наука "найбільш Божа" у подвижному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Арістотель свою філософію називає теорією, вченням про Бога. Однак Бог — це тільки "одне з начал". Тому філософія Арістотеля все-таки ширше теорії. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Арістотеля — спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого.

У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткі і повні. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.

Основні засади вчення Арітотеля про буття так!: 1) категоріальний аналіз існуючого; 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність.

Арістотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Арістотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час, відношення, місце, стан, дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування. Арістотель вважає, що суть буття речі — Її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Арістотеля є ототожнення її із суттю речі. У Арітоте­ля форма як суть буття речі — це той чи інший вид певного роду. Саме видове — головне, вирішальне начало буття і знания. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які надалі не розпадаються ні на які інші види. Види Арістотеля — це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом — форму ніхто не тво­рить і не виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі , будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію Їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і пасивної матерії — наступниці форми. При цьому під матерією Арістотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає Арістотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити.

Матерія у Арітотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма — два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії! форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма — реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто відношенням у конкретну річ.

Особливоі уваги заслуговує вчення Арістотеля про душу. Він вва­жає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Арістотель називаі душею. Арістотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат