Ø часте використання іншомовних суфіксів -їст (-ист), -атор, -ація та ін. (пацифіст, культурист, провокатор, пролонгація); пре­фікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдоідея, неофашизм, суперкомп 'ютер, інтерактивний);

Ø різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зво­ротний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повто­рюваними сполучниками та ін.;

Ø використання влучних афористичних, інтригуючих заголовків.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подавання інформації поділяють на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ— засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телевізія тощо), наприклад:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація ви­йшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й роз­стріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком од­нозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених україн­цями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

Досить тут згадати «процедуру» перепису населення Кубані, що відбувався у 20-х роках: траплялися непоодинокі випадки, коли під дулом пістолета український селянин мусив відповідати на запи­тання: «Тьі русский или петлюровец?» — і зрозуміло, що з того часу кількість росіян на цій території зросла на сотні тисяч. Вар­то зазначити також, що розуміння істинного підспуддя україні­зації виявлялося у декого із діячів української культури вже і в роки, коли вона набувала розмаху. «їхня українізація, — висловлюється, наприклад, один із персонажів п'єси М. Куліша «Мина Мазайло», — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було». Прогноз, що й казати, справдився стовідсотково.

Власне, Микола Куліш завбачив те, що невдовзі сформулював у своєму тостові з нагоди святкування 20-річчя жовтневого пере­вороту вождь радянської імперії Сталін: «І ми будемо знищувати кожного такого ворога, ми будемо знищувати увесь його рід, його сім'ю» (авторська радіопередача А. Погрібного «Якби ми вчи­лись так, як треба»);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, по­літичні доповіді, нариси тощо), наприклад:

Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається, засуд­жує себе на злиденність душі.

.Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і мо­гутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного сло­ва, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної ма­тері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В. Сухомлинський);

В) есей (короткий нарис вишуканої форми);

г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо), наприклад:

Творчий доробок М. Гоголя є суцільний, як у всякого великого митця. І парцелювати той доробок було б заняттям штучним і зайвим. Від «Вечорів», через «Тараса Бульбу» й «Мертві душі» аж до «Листування із приятелями» та «Роздумування над Божественною Літургією» — Гоголь залишається єдиним-неподільним. І, що найважливіше, залишається в річищі українського не так літера­турного (бо він був перерваний), як культурного процесу. Твер­дження це можна було б порівняно легко довести й укоментувати (Є. Маланюк).

Художній стиль

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім Інформаційної функції виконувати найсуттєвішу — естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, сло­весний образ, зоровий образ);

Ø поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

Ø естетика мовлення, призначення якої — викликати в читача почуття прекрасного;

Ø експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, але­горії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігу­ри), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

Ø відсутність певної регламентації використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

Ø суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світо­бачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спря­моване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

Ø наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, пе­реважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, оз­нак);

Ø емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоні­ми, фразеологізми);

Ø авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні складниці, навіть жаргонізми, наприклад:

Перший заговорив дід Кудря. До Петренячого звернувся:

— І коли це ти вилупив такого?

— Це ти про Ванька?

— Авжеж!

Мовчить Петренячий — ніяково і йому. А Микита Гордійович стоїть біля дверей і обтрушується. Шкода: нову жилетку убо-лотив.

— Та ви б його хоч за вухо посмикали, — порадив хтось.

— Звісно, що слід, — нерішуче додав другий. Голова одкашлявся і сказав «несміло»:

— Банько, ану-бо йди сюди!

— Чого, дядю?

— Іди, я тебе за вухо .

Крутить головою хлопчик: мовляв, що це ви надумали ?

— Як ти кажеш? — спитав патріарх.

— Не!

— Як це «не»?

— Не хочу.

Шипить Микита Гордійович:

— Порядки нові — «не хочу!» Теж у товариші приписалось. Сказав би мені це літ п 'ять позад. Я б тебе «не захотів»,

І витер чоло хусткою (Микола Хвильовий);

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали {Нар. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода (П. Тичина);

широке використовування різноманітних типів речень, син­таксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

Повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо­відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епігра­ма), наприклад:

А мати думає про сина

І день, і ніч — усе життя.

От і зібралася родина,

А мати думає про сина,

І їй ввижається земля,

І птах над урвищем кружля .

А мати знову вийде з хати,

Стоїть вітрами розіп 'ята,

Стоїть століттями

над нами.

Верніться, мамо/

(М. Козак)

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), наприклад:

Тьотя

— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас назива­ють українцями? Будь ласка .