На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Стилі мовлення


Основне призначення — регулювати правові, ділові, вироб­ничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, діло­вого партнерства та підтримувати стосунки в родинах і това­риських колах, групах мовців за інтересами.

Основні ознаки — персональність; інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата) і її утаємничення; авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскрип­тум (Р. 8. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

Ø адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у діло­вих листах;

Ø різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

Ø емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

Ø поєднання компонентів художнього, публіцистичного й роз­мовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових рані­ше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Конфесійний стиль

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої лю­дини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілку ванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духов­них традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни­ках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

Ø суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні фор­мули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

Ø непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

Ø значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних ціннос­тей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духов­ної скарбниці та складової частини нашої історії. Приклад кон­фесійного стилю:

Вибір дванадцятьох апостолів І піднявся Ісус на гору й покликав за Собою кого хотів. Вони піднялися до Нього. Він обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб могли вони бути поруч із Ним і щоб міг Він послати їх проповідувати, наділив Він їх владою виганяти демонів. Отже, Він призначив дванадцятьох: Симона (якому Він дав ім'я Петро), Якова, сина Зеведеєвого, і брата Якова Іоанна (яким Він дав імена Воанер, що означає «сини грому»), Андрія, Пилипа, Варфоломія, Матвія, лому, Якова, сина Алфієвого, Тадея, Симона Зілота та Юду Іскаріота, котрий Його і зрадив (Новий Завіт. Євангелія від Марка).

Офіційно-діловий стиль

У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».

Офіційно-діловий стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадсь­кому й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до вираз­но-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, способів їх виокремлення та використання, визначених соціальними завданнями.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфіч­них особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, поса­довці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чин­ними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалеж­но від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адреса­том документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є кон­кретна адресність інформації.

Суттєвим чинником ділового спілкування, що впливає на харак­тер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управ­лінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Унаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регу­лярності використовування однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що розв'язує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильо­вих рисах (ознаках)» що притаманні лише йому, а саме:

Ø нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

Ø точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стис­лістю й послідовністю викладу фактів;

Ø документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

Ø наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

Ø сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст по­діляється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мов­них одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою тра­диційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно-діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

Ø додержання основних загальномовних і функціонально-сти­лістичних мовних норм;

Ø слова й вирази, безпосередньо пов'язані з думкою, мають сто­яти в тексті якнайближче;

Ø дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і гра­матичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

Ø вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі, відхилення від основної думки мають значно поступатися обся­гом перед викладом основної думки.

У результаті багатовікового розвитку в офіційно-діловому стилі сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформа­цію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (комплектування бази да­них, регламентація дій, функціонування закладу);

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (брати участь, висунути пропозицію, підбивати баланс, ініціюва­ти питання, ставити питання);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивід дуальності та емоційно-експресивної лексики;

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат