На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Договір дарування

Реферати > Правознавство > Договір дарування

ВСТУП

Розвиток України ,як демократичної, правової, соціальної держави, яка повинна служити суспільству і людині, тісно пов’язані з розвитком приватного права, можливістю цивільно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Основним джерелом регулювання цивільно-правових відносин в Україні є Цивільний кодекс України. Саме з метою вдосконалення приватних правовідносин Верховною Радою України 6січня 2003 року був прийнятий новий Цивільний кодекс України ( який замінив Цивільний кодекс УРСР 1963 року).

Про високе значення цивільного кодексу в системі законодавства будь-якої держави (зокрема, України) зазначається в статті виданої Центром комерційного права, створеного при підтримці Агентства США з міжнародного розвитку : “Історичний досвід переконливо доводить надзвичайну роль таких цивільно-правових кодифікацій не тільки для розвитку громадянського суспільства в цілому. Цивільні кодекси виконують роль стабілізатора суспільства, економічної інтеграції та системоутворюючого елемента всієї правової системи. Прийняті в Європі у ХІХ столітті Французький цивільний кодекс (відомий у світі як “Кодекс Наполеона”) та Німецьке цивільне укладення відіграли велику роль в утвердженні принципів європейських революцій, у створенні сучасного вільного європейського суспільства, в розвиткові вільного підприємництва. Вони, як виявилося, несли в собі ше й велику стабілізуючу силу. Взяти, наприклад, Францію, де Цивільний кодекс 1804 року діє і до сьогодні. Це забезпечило правонаступництво суспільного життя та правового розвитку Франції, незважаючи на численні революції та перевороти протягом всього цього періоду. Доведено, що цивільне право Франції зберегло необхідну для суспільства стабільність та найважливіші юридичні завоювання Великої революції 1789—1799 років.

У цивільних кодексах закладено також могутній потенціал економічної інтеграції держав. Можна стверджувати, що підгрунтям сучасного Європейського Союзу були саме цивільно-правові кодифікації ХІХ та ХХ століть. Сьогодні ведеться велика робота над гармонізацією цивільного права в рамках Євросоюзу. Окремі європейські країни переглядають кодифікації приватного права. яскравим прикладом цього є реформа цивільного права в Нідерландах, що триває вже майже 50 років, результатом якої стала модернізація цивільного права. На порозі проведення такої реформи стоїть Німеччина. До європейського порядку денного внесено питання про створення Єдиного Цивільного кодексу Європи. Реалізація цього проекту в наступному столітті змінить обличчя світу.

У країнах, що утворилися після розпаду СРСР, відразу ж розпочалися кодифікаційні роботи в галузі цивільного права. Росія — одна із перших країн, що прийняла новий Цивільний кодекс (частина I — 1994 р.; частина II — 1995 р.). У Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Грузії також прийнято нові цивільні кодекси як єдині кодифікаційні акти для всієї сфери майнових та особистих немайнових відносин.”[1]

Серед інших, особливе становище у системі договорів про передачу майна у власність посідає договір дарування. Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Він своїми витоками сягає Давньоримських часів, де він розглядався як підстава виникнення права власності. В подальшому інститут договору дарування зазнав не значних змін (про що буде йтися в цій праці).На даний момент у ЦК,договору дарування, присвячена ціла 59 глава, яка містить 14 статей. Якщо проводити аналогію з ЦК УРСР 1963 року, то новелами для договору дарування є :

• як реальність, так і консенсуальність договору;

• визначення прав і обов'язків сторін;

• зазначення умови в договорі;

• припинення (скасування) договору дарування;

• поняття пожертви; тощо.

В цій праці розкривається історія, зміст, ознаки , елементи даного договору.

1. Історія розвитку інституту дарування

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у формі стимуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди - договору. Цікавим фактом з історії цього договору є те, що за римським правом значна кількість дарівних актів вчинялася між членами однієї сім’ї , тому значне місце у регулюванні сімейних майнових відносин приділяло саме даруванню (зокрема, обмеженню свободи дарування між подружжям, між близькими особами одного будинковолодіння)[2]

Історія умов в договорі дарування сягає ще часів римського права. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обов'язок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шерше-невича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава1. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший - у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

1. Д.І.Мейер відносив категорію "майнове право" до числа об'єктів цивільних прав. Відповідно, дарування виступає як спосіб "відчуження права" (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси :

Дарувальник позбавляється якого-небудь майнового права при житті (дарування на випадок смерті Д.І.Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів: "подароване" майнове право може бути "більш важливе" для особи обдарованої, ніж для дарувальника - потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було - вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи - немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.

2. Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарувальника).

Д.Д.Грімм зазначав: "Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов'язальне право. Без сумніву одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, що значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної вигоди іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку однією особою іншій, що дару­вання зустрічається не тільки inter vivos (серед живих), а й mortis causa (з приводу смерті); у зв'язку з усім цим пропонується викласти основні начала дарування у зв'язку з загальним вченням про юридичні угоди"1.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат