На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Держава і право ЗУНР

Реферати > Правознавство > Держава і право ЗУНР

В С Т У П

Про важливість знання історії говорили ще римські мудреці, вказуючи, що історія є вчителькою життя, дозволяючи новим поколінням уникнути помилок минулих часів.

Однією з таких сторінок історії є висвітлення державно-правових аспектів виникнення і діяльності Західноукраїнської Народної Республіки.

Врахування уроків історії новим поколінням українців призвело до прийняття акту про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та до відродження української державності .

А історія творення цієї незалежності почалась з державотворення Західноукраїнської Народної Республіки . Дана тема впродовж десятиліть набула багато міфів пліток та містила немало вигаданих фактів. Це відбулося в першу чергу під впливом польської та радянської пропаганди та викривлень історичних фактів.

Метою цієї роботи є об’єктивне висвітлення подій того періоду та аналіз державотворчих процесів ЗУНР.

Особливість Західноукраїнської Народної Республіки полягає в тому, що вона зазнала більшого впливу з боку європейського державо- та правотворення ніж решта України. Це було зумовлено штучним відокремленням Західноукраїнських земель від решти етнічної території, що стало проявом монархічних амбіцій того періоду.

Розділ 1. „Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР”

Перша світова війна значно змінила політичну карту Європи. Змін зазнала і Австро-Угорська імперія, до складу якої входили західноукраїнські землі.

Почавшись 1 листопада 1914 року, війна тривала з перемінним успіхом ,так у травні 1916 р. в результаті "Брусиловського наступу" Галичина і Волинь були зайняті російськими військами, але досить швидко влада повер­нулися до рук австрійців. Такий перебіг подій призвів до повного розорення даних теріторій .Крім того станом на 1916 рік австро-угорський уряд потребував нових резервів для поповнення армії. З цією метою уряд звернувся до поляків, обіцяючи їм відродження польської держави , формальне проголошення якої відбулося 5 листопада 1916 року коли цисар Франц Йосиф I і кайзер Вільгельм створили регінську раду. Ця рада мала покликати до життя польський уряд[1].

Стосовно західної України, то 4 листопада 1916 року імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф дал полякам обіцянку перетворити Галичину у польський автономний край у складі Австро-Угорщини. Цей факт привів до протесту з боку Загальної Української Ради, яка на чолі з Костем Левицьким самоліквідувалася, а управління політикою взяло у свої руки Українське парламентське представництво на чолі з Ю.Романюком та Є.Петрушевичем. Нове керівництво швидко зрозуміло, що австрійська монархія не має сили виграти війну і вирішало переходити до конкретних дій.

Поштовхом стало революційне піднесення в Росії, що призвело до народних виступів у Австро-Угорщині де на численних мітингах, зборах, демонстраціях населення вимагало хліба, миру, землі, політичних свобод. Передбачаючи близький кінець монархії Габсбургів, політичні кола поневолених нею народів посилено готувались захопили владу в свої руки[2] Крім того в жовтні 1917 року посилилися чутки про те, що галицькі землі мали залишитись у складі нової Польщі, як третього і рівноправного партнера Австрії та Угорщини у єдиній державі. Вищевикладений факт викликав занепокоєння у східній Галичині і 19 грудня 1917 року голова Українського парламентського представництва у Відні Євген Петрушевич заявив: „ . землі колишнього Галицько-Волинського королівства є українськими землями, тому не можуть увійти до складу Польської держави проти волі українського народу, бо це буде насиллям над принципом самовизначення народів” Подібну заяву зробив заступник Парламентського представництва Євген Левицький:” .Тепер Східна Галичина .творить неподільну спадщину української нації і тому може або цілісно залишитися в складі Австрії, або . з’єднатись з Українською Народною Республікою .” [3].Остання заява була прямим ультиматумом австрійському уряду і першим кроком до самовизначення.

Однак такі наміри були дещо „загальмовані” внаслідок прийняття Австрією 4 вересня 1918 року „14 пунктів Вільсона”. Відповідно до цього акту народам Австро-Угорщини гарантувалось право на самовизначення (п.10), а Росія трактувалася, як держава з єдиним народом. Тому возз’єднання Галичини з гетьманською державою, яка вважала себе частиною єдиної Росії, загрожувало б Галичині опинитись під владою останньої. Слідуючи цим пунктам 16 жовтня 1918 року Карл I видав маніфест, яким проголошував Австро-Угорщину федеральною державою з поділом на коронні землі, кожна з яких мала свою національну Раду. У зв’язку з появою маніфесту у Львові 18 жовтня 1918 року були скликані збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, по 3 делегати від усіх політичних партій Галичини і Буковини. На зборах було обрано Українська національна Рада, в якості представництва українського народу в Австро-Угорщині . ЇЇ головою став Євген Петрушевич. Тоді ж був прийнятий і статут новоствореної УН Ради, який закликав рішити державну судьбу всіх областей іменем українського народу та прийняти постанови і заходи законодавчого та адміністративного характеру, щодо свої рішення втілити в життя. В той самий час маніфестом УН Ради була проголошена національна територія Української держави, закликались національні меншини для безпосереднього представництва в УН Раді, закликалося до виготовлення Конституції нової держави.

Крім того було утворено:

1. три комісії з функціями виконавчої влади :

а) загально-виконавча комісія на чолі з Є.Петрушевичем,

б) організаційна комісія для Галичини та Закарпаття, очолювана К.Левицьким,

в) організаційна комісія для Буковини, яку очолив О.Попович

2. президія УН Ради, яка представляла її у міжсесійний період,

3. представництво до Відня на чолі з Є.Петрушевичем.

Віденська делегація прагнула здобути офіційний дозвіл на утворення національної української держави. В той же час події відбувались вкрай швидкими темпами: 24 жовтня 1918 року Угорщини , 28 жовтня 1918 року - Чехословаччина, 29 жовтня 1918 року - Сербо-Хорватсько-Словенська держава одна за одною проголошують про свою незалежність. Американський державний секретар Лансінг повідомляє Австрію про визнання Сполученими штатами самостійності вказаних держав, що фактично констатувало припинення існування Австро-Угорщини як єдиної держави.

УН Рада була єдиною хто повідомив про свій намір створити незалежну державу. Одержавши відмову австро-угорської влади надати самостійності новій українській державі, 31 жовтня 1918 року делегація повернулась до Львова, де звернулась з проханням до намісника Галичини графа Гуйна передати владу Українській Національній Раді, однак знов безуспішно.

Незалежно від УН Ради діяла ще одне об’єднання – Українська військова організація, утворена у 1918 році з українських офіцерів, які служили у австро-угорській армії. Ця організація створила Центральний військовий комітет на чолі з сотником Дмитром Вітовським.

Дізнавшись про відмову намісника Галичини у ніч на 1 листопада 1918 року Військовий комітет вирішив виступити зі зброєю і взяти владу у Львові у свої руки. У розпорядженні комітету було біля 2 тис.вояків і старшин. Дії комітету були рішучими і вже протягом ночі влада фактично була захоплена - були зайняті всі стратегічно важливі об’єкти міста (військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, поліцейське управління, банки) та затримані і взяті під арешт намісник Гуйн та військовий комендант Галичини генерал Пфеффер. Всюди були вивішені синьо-жовті прапори. Взяття влади відбулось без боїв та безкровно.

Вранці 1 листопада 1918 року на мурах міста Львова з'явилися відозви Української Національної Ради. Одна зверталась до мешканців столиці, а друга — до всього українського народу.

В першій з них було написано: «До населення міста Львова! Волею українського народу утворилася на україн­ських землях Австро-Угорської монархії Українська дер­жава.

Найвищою властю Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національ­на Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій те­риторії Української держави.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат