На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія розвитку нейрохірургії

Реферати > Медицина > Історія розвитку нейрохірургії

Таким чином, на сьогодні в Україні на базі вищих ме­дичних навчальних закладів функціонує шість кафедр (Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ, Одеса) і дев'ять курсів нейрохірургії (Запоріжжя, Тернопіль, Уж­город, Івано-Франківськ, Чернівці, Вінниця, Полтава, Луганськ, Сімферополь). На базі академії післядиплом-ної освіти функціонують одна кафедра (Київ) і один курс (Харків) нейрохірургії.

Сучасна нейрохірургія завдяки оснащенню діагностич­ною технікою клінік і появі великих лікувально-мето­дичних можливостей розвивається швидкими темпами. У практику нейрохірургічних відділень увійшли методи реєстрації біоелектричної активності мозку. Спочатку це була тільки електроенцефалографія, потім — кортикогра-фія і субкортикографія для візуальної, а згодом і машин­ної обробки. Сьогодні досліджуються викликані потенці­али з різних структур центральної нервової системи. Зросла також роль електроміографічних досліджень з програм­ним забезпеченням. Дуже важливого діагностичного зна­чення набули методи ультразвукового дослідження (ехо-енцефалографія, допплерографія, нейросонографія) та теплобачення.

По-новому, як в експериментальній роботі, так і в діа­гностиці, використовують рентгенологічні методи дослі­дження. Церебральна ангіографія стала серійною, за її до­помогою тепер вивчають не тільки ангіоархітектоніку, а й гемодинаміку у хворих з патологією мозку.

Завдяки розробленню методів катетеризації судин моз­ку впроваджено селективну (вибіркову) і суперселектив-ну ангіографію.

Поєднання сучасної рентгенологічної і обчислювальної техніки дозволило створити принципово новий метод — комп'ютерну томографію, за допомогою якої можна от­римувати пошарові зрізи на телеекрані (через 3—13 мм) в аксіальній площині (АКТ). Складніші конструкції апаратів для комп'ютерної томографії, особливо створені за прин­ципом ядерно-магнітного резонансу (магнітно-резонанс на томографія — МРТ), дозволяють отримати зображен­ня зрізів і в інших площинах. Застосування радіонуклідів у нейрохірургії відкрило нові можливості для діагностики осередків ураження мозку, визначення прохідності підпавутинного простору, а та­кож нових шляхів вивчення структурно-функціональних змін у тканинах мозку, особливостей церебральної гемо-динаміки (позитронно-емісійна томографія). Широке впровадження вживлених електродів у різні відділи нервової системи дозволило проводити реєстра­цію електричної активності глибинних структур мозку, вивчати його місцевий кровоплин і місцеву реактивність судин мозку, проводити імпедансометрію для клінічної діагностики набряку і набухання мозку. Принципово новими методами оволоділи також і прак­тичні нейрохірурги. Це насамперед використання мікро­хірургічної техніки, проведення стереотаксичних операцій, ендоваскулярних втручань при багатьох формах первин­ного і вторинного ураження судин мозку. Технікою су­часних нейрохірургічних операцій передбачено застосува­ння лазера та ультразвуку. Заслуговує на увагу застосування методів електростимуляції різних структур центральної і периферичної нервової системи за допомогою імпланто­ваних глибинних електродів. Особливе значення цих ме­тодів визначається тим, що вплив через імплантовані елек­троди спрямовано не на деструкцію нервових структур, а на зміну їх функціональної активності за збереження структурної цілісності.

Новим перспективним напрямком нейрохірургії є нейротрансплантація ембріональної мозкової тканини у разі органічних уражень головного мозку. На сьогодні увагу нейрохірургів привертають такі за­хворювання, які досі вважалися невиліковними (гіперкі­нез, дитячий церебральний параліч, руховий церебраль­ний дефект тощо). У той же час зменшилась кількість нейрохірургічних втручань з приводу невралгії трійчасто­го нерва - завдяки появі нових лікарських засобів. Цей процес триватиме і в майбутньому. Удосконален­ня лікувально-діагностичних методів відкриватиме нові можливості для ефективного лікування хворих з нейро­хірургічною патологією.

Черепно - мозкова травма.

Черепно-мозкова травма посідає перше місце в струк­турі нейрохірургічної патології і є найчастішою причи­ною смерті та інвалідності населення віком до 45 років. Чоловіки становлять 70 — 80% потерпілих. Розрізняють такі типи черепно-мозкової травми: 1) ізо­льовану (немає позачерепних ушкоджень); 2) поєднану (якщо механічна енергія одночасно спричинила ітозаче-репні ушкодження): краніолицеву, краніоспінальну, кра-ніоторакальну, краніоабдомінальну та ін.); 3) комбіновану (у разі одночасної дії різних видів енергії — механічної та променевої, термічної або хімічної тощо).4-

За характером черепно-мозкова травма поділяється на закриту і відкриту. До закритої належать ушкодження, за яких немає порушення цілісності покривів черепа або є рани м'яких тканин без ушкодження апоневрозу. Закри­та черепно-мозкова травма охоплює також переломи кісток склепіння черепа, що не супроводжуються пораненням прилеглих м'яких тканин, апоневрозу. До відкритої черепно-мозкової травми належать уш­кодження, за яких поранення покривів черепа з ушкод­женням апоневрозу поєднані з ушкодженням головного мозку (струс, забиття, стиснення):

Є всі підстави вважати, що й ізольовані рани м'яких тканин голови з ушкодженням апоневрозу мають бути за­раховані до відкритої черепно-мозкової травми, оскіль­ки, по-перше, досі немає надійних об'єктивних критеріїв легкої травми головного мозку, а по-друге, за наявності рани, що проникає до кістки, завжди є загроза виник­нення внутрішньочерепних ускладнень. До відкритої черепно-мозкової травми належать також переломи основи черепа, які супроводжуються кровоте­чею або ліквореєю (із вуха або носа). Відкрита черепно-мозкова травма створює загрозу інфікування і розвитку таких тяжких внутрішньочерепних ускладнень, як менінгіт, абсцес мозку.

Патогенез. Травма є пусковим механізмом виникнен­ня у головному мозку тих чи тих структурно-функціо-нальних змін, характер і прояв яких визначаються силою її і ступенем ураження мозку. 'За біомеханікою розрізня­ють такі види черепно-мозкової травми: 1) ударно-про­тиударну (ударна хвиля, поширюючись від місця травми голови через мозок до протилежного полюсу черепа, зу­мовлює швидкі перепади тиску в ділянці травми і напро­ти неї); 2) прискорення-сповільнення («переливання» і ротація масивних півкуль великого мозку відносно фіксо­ваного стовбура головного мозку); 3) поєднану (одночас­но діють обидва попередні механізми).

Ударно-протиударна травма спричинює появу ділянок ушкодження мозку як у місці травми, так і на протилеж­ному боці за ходом ударної хвилі. Травма прискорення-сповільнення призводить до дифуз­них ушкоджень мозку (дифузне аксональне ушкоджен­ня). Ступінь уразливості мозку залежить від вікових змін у тканині мозку і судинній системі, тому в похилому віці він завжди вищий. Найлегша за силою впливу на мозок травма супровод­жується змінами без порушення цілісності клітини. У разі застосування звичайної світлової мікроскопії структурних змін майже не виявляють. Електронно-мікроскопічне до­слідження в експерименті у разі струсу мозку в тварин виявляє структурно-функціональні порушення — комп­лекс реактивних процесів, в основі яких лежать ультра­структурні та ультрацитохімічні зміни в тканині толового мозку. Ультраструктурні зміни відбуваються головним чином у клітинних мембранах. При цьому найбільшою мірою страждають мембрани синаптичного апарату (вкорочен­ня або зникнення активних зон частини синапсів, змен­шення кількості синаптичних везикул, вакуолізація денд­ритів, зміна нейрогліальних співвідношень). Ультрацитохімічні дослідження засвідчують, що мозок після струсу тимчасово втрачає здатність до тонкої регу­ляції метаболічних процесів, які відбуваються в ньому, зокрема обміну нуклеотидів, котрий відіграє основну роль у регуляції метаболізму, гемодинаміки, специфічних функцій мозку, контролює синаптичне проведення ім­пульсів і опосередковує дію більшості гормонів, а також катехоламінів, гістаміну, серотоніну, меланотропних пептидів. У одних випадках метаболізм мозку поступово нор­малізується і настає одужання, у інших тривале пору­шення регуляції метаболізму нервової тканини призво­дить до розладу її функції, а це, в свою чергу, призводить до формування у віддалений післятравматичний період прогресуючої патології, головним чином порушення пси­хічних та вегетативних функцій.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат