На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія розвитку нейрохірургії

Реферати > Медицина > Історія розвитку нейрохірургії

Шкіра бліда, слизові оболонки з ціанотичним відтінком, потовиділення посилене. Впадають у вічі підвищена сто­млюваність, психічне виснаження, млявість. Хворі швидко втомлюються під час розмови, їди. Характерними є погіршен­ня загального стану, посилення головного болю, поява ну­доти і блювання після проведення дегідратаційної терапії. Гіпотензивний синдром іноді має стійкий характер і погано піддається лікуванню. Рівень внутрішньочерепного тиску змінюється; зокрема, високий тиск може змінити­ся низьким унаслідок тривалого безконтрольного засто­сування дегідратаційної терапії.

Діагностика струсу мозку може бути ускладненою, особливо в гострий період. Диференціальний діагноз стру­су і забиття мозку грунтується на динаміці симптомати­ки. У разі струсу мозку прогноз сприятливий. Неврологічні симптоми, як правило, повністю зникають і хворі одужу­ють, але в окремих хворих зберігаються залишкові явища астенічного або астеновегетативного характеру.

Ліку вання . На місці події хворого слід покласти з дещо піднятою головою, розстібнути одяг, що заважає вільному диханню. У разі блювання голову хворого слід повернути набік, звільнити верхні дихальні шляхи від слизу і блювотних маск -Якшо є рана на голові, треба накласти пов'язку; у разі кровотечі з рани, особливо артеріальної, потрібно через пов'язку притиснути рану до кістки ру­кою до зупинки кровотечі і утримувати, міняючи руку під час транспортування в лікувальний заклад. Транспорту­вати хворих слід у положенні лежачи. Кожен потерпілий із струсом мозку потребує стаціо­нарного лікування. Потершлих, яким хірургічна обробка ран голови не потрібна, госпіталізують у неврологічне відділення, якщо потрібна, — у відділення хірургічного профілю (нейрохірургічне, травматологічне, хірургічне). У стаціонарі обов'язково проводять рентгенографію че­репа. Виявлення тріщин або переломів свідчить про тяжку травму. Термін постільного режиму встановлюється індивідуально, залежно від самопочуття і об'єктивного стану хворого (найчастіше — 7 — 14 діб). Одним із важ­ливих чинників у комплексі лікування є створення умов для фізичного і психічного спокою. Тривалість сну має бути 10—13 год на добу. У разі потреби призначають легкі снодійні засоби.

Враховуючи високу чутливість клітин головного мозку до гіпоксії, у гострий період травми рекомендують періо­дично вдихати кисень. Ефективна гіпербарична оксиге-нація. Для зняття головного болю призначають знеболю­вальні засоби. Збудження, загальномозкові симптоми, безсоння, інтенсивний головний біль, нудота, блювання у хворих молодого і середнього віку є показанням до при­значення нейролептичних засобів, гангліоблокаторів (амі­назину, пентаміну тощо). Залежно від характеру судин­них порушень у мозку призначають препарати кальцію. Для нормалізації метаболічних та нейродинамічних про­цесів призначають вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, токоферолу ацетат, препарат ноотропного ряду (аміна-лон, піридитол, ноотропіл), церебролізин. Рекомендують внутрішньовенні введення 40 — 60 мм 40% розчину глю­кози.

У разі ушкодження м'яких тканин голови, щоб запобі­гти гнійним ускладненням, протягом 3 — 5 діб проводять антибактеріальну терапію профілактичними дозами ан­тибіотиків та сульфаніламідних препаратів. Оіоперекову пункцію проводять на 3-тю — 5-ту добу теля травми, якщо ознаки струсу головного мозку не зменшуються або наростають чи з'являються нові. Ви­значають тиск цереброспінальної рідини й залежно від його рівня коригують лікування. У разі підвищення тиску призначають дегідратаційні засоби (маніт, гіпотіазид, діа-карб тощо). У разі зниження його вводять велику кількість рідини (5 — 10% розчин глюкози, ізотонічний розчин на­трію хлориду, поліглюкін, реополіглюкін, пептиди). Щоб стимулювати вироблення цереброспінальної ріди­ни судинними сплетеннями шлуночків мозку, внутріш­ньовенно вводять 20 — 100 мл дистильованої води або про­водять вагосимпатичну блокаду (через кожні 3 — 4 доби). Для зменшення головного болю слід трохи підняти ніжний кінець ліжка і покласти хворого без подушки. Якщо таке лікування неефективне, проводять поперекову пункцію у положенні хворого сидячи і вводять 20 — 30 мл повітря без випускання цереброспінальної рідини. Повітря, потрапивши у шлуночки, подразнює судинне сплетення, що стимулює вироблення цереброспінальної рідини. За сприятливого перебігу післятравматичного періоду, якщо в перші дні нормалізуються суб'єктивні відчуття і зникають неврологічні симптоми, хворих можна випису­вати на 7-му — 10-ту добу. Якщо по закінченні цього стро­ку спостерігаються головний біль, вегетативні симптоми, запаморочення, загальна слабкість, зберігається вогнище­ва неврологічна симптоматика, хворим продовжують пе­ребування в стаціонарі до ЗО діб і більше. Це стосується головним чином потерпілих з артеріальною гіпертензією, хворих на цукровий діабет, інші хронічні недуги. Неприпустимо виписувати хворих, що не пройшли по­вного курсу лікування. Часто після стаціонару хворі по­требують напівпостільного режиму в домашніх умовах. Особливої уваги потребують особи, що працюють на ви­сотах, у гарячих цехах, з рухомими механізмами, водії транспорту. У разі запаморочення рекомендують тимча­сове переведення їх на іншу роботу. Санаторно-курортне лікування показане через 4 — 6 міс. після травми.

Особливістю черепно-мозкової травми, в тому числі лег­кої, зокрема струсу мозку, є те, що у деяких потерпілих у віддалений період патологічні явища поступово прогре­сують. Це стосується насамперед вегетативно-судинних реакцій і порушень психічної діяльності. Часто загострю­ються хронічні патологічні процеси, на тлі яких виникла черепно-мозкова травма. Це може призвести до інвалід­ності, попри те, що хворі, виписуючись із стаціонару, були в доброму стані. Такий перебіг захворювання пояснюєть­ся тим, що в момент травми і в гострий післятравматич-ний період відбувається глибоке порушення механізмів саморегуляції життєдіяльності нервових клітин головно­го мозку, яке з часом не компенсується і не відновлюєть­ся. Патологічний процес починає прогресувати з нарос­танням клінічних явищ. Виявлення механізмів цих пору­шень має відкрити перед клініцистами нові шляхи пато­генетично обгрунтованого лікування.

ЗАБИТТЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Забиття (удар) головного мозку (contusio сегеbгі) — тяж­ка, порівняно зі струсом мозку, травма. При цьому завж­ди є вогнища (вогнище) загиблої нервової тканини, від невеликих ділянок розміжчення до витікання з рани мозкового детрит. В ураженій ділянці спостерігаються роз­рив дрібних судин, просякнення (імбібіція) мозкової речовини кров'ю. Мозкова тканина більше травмується в ділянках прикладення сили, може ушкоджуватися і за ме­ханізмом протиудару, а також в інших місцях: у ділянці кісткових виступів основи черепа, відростків твердої обо­лонки (серп великого мозку, намет мозочка). Найчастіше вогнища ушкодження розташовуються в ділянці основи і полюсів лобових, скроневих, потиличних часток. Вони мо­жуть бути поодинокими і численними як з одного, так і з обох боків. Розміри вогнищ різні, залежно від інтенсив­ності механічного впливу на мозок. Забиття головного мозку може бути без стиснення й зі стисненням.

Патогенез. Патологічні захисні реакції, що вини­кають після удару, розвиваються передусім безпосеред­ньо навколо вогнища. Це перифокальні реакції, характер яких визначається розміром вогнища, його локалізацією, віком потерпілого та індивідуальними особливостями організму. Вторинні післятравматичні реакції можуть роз­виватися через деякий час. Особливо небезпечним є роз­виток їх у стовбурових структурах мозку. Післятравма­тичні патологічні зміни складаються з проявів загально-мозкового і вогнищевого характеру. Проте якщо загальномозкові прояви розвиваються завжди, то ознаки во­гнищевого ураження непостійні і навіть можуть не вияв­лятися (у разі забиття у так званій німій зоні мозку). При цьому локалізація забиття може бути виявлена лише за допомогою допоміжних методів дослідження, ступінь тяжкості забиття головного мозку переважно характеризується глибиною і тривалістю непритомності. У разі забиття легкого ступеня непритомність є нетрива­лою (хвилини, десятки хвилин), загальномозкові порушення спостерігаються протягом 2 — 3 діб, вогнищеві симп­томи хоч і не дуже виражені, проте досить стійкі: незнач­ний парез або рефлекторна асиметрія, порушення ко­ординації рухів, вестибулярні розлади, інші симптоми, залежно від основного вогнища ураження. У цереброспі-нальній рідині іноді виявляють домішки крові. Забиття мозку середнього ступеня характеризується наявністю ви­ражених загальномозкових і вогнищевих ознак, порушен­ням функцій півкуль великого мозку, що часто поєдну­ються із стовбуровими розладами. Непритомність триває довше — до кількох годин. У багатьох хворих виявляють переломи склепіння черепа і його основи. Цереброспі-нальна рідина — з вираженими домішками крові, мозку тяжкого ступеня характеризується три­валою (кілька діб, навіть тижнів) непритомністю (глибо­ка кома), вираженими стовбуровими симптомами з пору­шенням життєво важливих функцій, ознаками ушкоджен­ня гіпоталамічних центрів (порушення терморегуляції, метаболічні розлади), грубими вогнищевими симптома­ми. Тяжке забиття мозку часто призводить до летального

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат