На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія розвитку нейрохірургії

Реферати > Медицина > Історія розвитку нейрохірургії

Клініка забиття головного мозку легкого і середнього ступеня часто досить схожа на клініку струсу мозку. Для диференціальної діагностики потрібні спостереження в динаміці і результати об'єктивних методів дослідження. Забиття тяжкого ступеня характеризується гострим роз­витком явищ зразу після травми. Найближчими днями у зв'язку з вторинними процесами навколо вогнища забит­тя симптоматика може наростати. Регрес її відбувається повільно і, як правило, не повністю, про що свідчить на­явність стійких залишкових явищ. У клініці забиття мозку можуть спостерігатися всі симп­томи і синдроми струсу, проте обов'язково наявні різного ступеня стійкі вогнищеві неврологічні симптоми. На відміну від струсу, іноді спочатку може бути рухове збудження. У разі тяжчої травми дихання прискорене, голосне, поверх­неве. Швидко приєднуються застійні явища в легенях. По­рушення серцево-судинної діяльності менш виражені, стійкі і найчастіше проявляються тахікардією, артеріальною гіпер­тензією, іноді — брадикардією, аритмією. У відповідь на стрес, яким є травма, виникає розлад функції центрів терморегуляції, внаслідок чого у перші дні температура тіла підвищується до 38° С і більше. Блю­вання багаторазове. Виявляють менінгеальні симптоми, розширення або звуження зіниць, анізокорію. В динаміці ці симптоми можуть змінюватись. Реакції зіниць на світло немає або вона слабка, рогівковий, кон'юнктивальний, а також горловий рефлекси знижені. Стан цих рефлексів має важливе значення для визначення прогнозу. Якщо немає реакції зіниць на світло і рогівкових рефлексів про­тягом доби, це свідчить про ураження стовбурових струк­тур мозку і прогностично є несприятливою ознакою. 4--Вогнищеві симптоми визначаються локалізацією і роз­мірами вогнища ураження, ступенем порушення гемо- та ліквородинаміки. Характерні парез і параліч, судоми (ло­кальні, загальні), випадання функцій черепних нервів, розлади чутливості і рефлекторної діяльності, порушення мовлення у разі забиття тяжкого ступеня-фПоряд із вираженими вегетативними реакціями, бульбарними симпто­мами часто спостерігаються параліч сфінктерів, спінальна арефлексія.

У крові у разі забиття середнього і тяжкого ступенів виявляють збільшену кількість лейкоцитів. Після гостро­го періоду травми характерні сильний головний біль, ви­ражена ретроградна і антероградна амнезія, часто — пси­хомоторне збудження. Відновлення притомності після тривалого порушення її відбувається повільно (іноді че­рез кілька тижнів і навіть місяців), через період вираже­ного оглушення. Що триваліша непритомність, то трива­ліша ретроградна амнезія.

Еіектроенцефалографічні ознаки досить лабільні, але можуть відбивати кіркову нейродинаміку. Біоелектрична активність мозку в ранній період травми характеризуєть­ся дифузним зниженням або сповільненням дельта-рит-му. На тлі дифузних змін електричної активності вогни­щеві симптоми можуть бути замасковані, проте поступово, з поліпшенням стану, патологічна активність у вигляді повільних хвиль концентрується у вогнищі максимально­го ураження мозку. Як правило, відразу після травми не помітно зміщення серединного М-еха. У разі розвитку набряку мозку навколо вогнища контузії можливе зміщен­ня М-еха, через що виникає потреба в проведенні додат­кових досліджень (комп'ютерної, магнітно-резонансної то­мографії, ангіографії) для диференціальної діагностики з компресією мозку, яку може спричинити внутрішньоче­репна гематома. Найінформативнішим методом виявлення вогнищ кон­тузії, визначення їх розмірів і локалізації є комп'ютерна томографія. У разі забиття мозку середнього ступеня у більшості травмованих виявляють вогнищеві зміни у виг­ляді некомпактно розташованих у зоні зниженої щільності високощільних дрібних включень або спостерігається по­мірне гомогенне підвищення щільності, що свідчить про наявність дрібних крововиливів у зоні забиття або по­мірне геморагічне просякнення мозкової тканини без гру­бої її деструкції.

У разі забиття тяжкого ступеня вогнища ураження мозку виявляють у вигляді зони неоднорідного підвищення щільності (об'єм детриту значно переважає кількість крові) або значних за розмірами і поширенням у глибину мозку вогнищ інтенсивного гомогенного підвищення щільності з нечіткими межами (об'єм детриту менший за кількість крові, що вилилась, і об'єм згустків).

Діагностика забиття головного мозку часто усклад­нена, особливо під час первинного обстеження потерпі­лого. Іноді остаточний діагноз встановлюють лише на час виписування хворого із стаціонару. У зв'язку з цим ос­новним завданням є проведення комплексного обстежен­ня, порівняння отриманих результатів, проведення дос­ліджень у динаміці захворювання.

Лікування. У разі забиття головного мозку легкого ступеня тактика лікування така сама, як і у разі струсу мозку. В тяжких випадках лікувальні заходи спрямовані передусім на нормалізацію дихання, серцевої діяльності, обміну речовин, особливо водно-електролітного, темпе­ратури тіла, нервових реакцій. Важливе значення має за­безпечення режиму і повноцінного харчування!- Щоб за­побігти вираженим перифокальним процесам, хірургічним шляхом видаляють по можливості всі некротизовані тка­нини. Спроби резекції уражених зон до меж неушкод-жених мозкових тканин повинні бути категорично від­кинуті.

Уразі порушення дихання лікування має бути спрямо­ване на відновлення і стабілізацію спонтанного дихання, за потреби слід забезпечувати нормальну вентиляцію ле­генів штучним шляхом. Щоб відновити прохідність ди­хальних шляхів, ретельно відсмоктують вміст із порож­нини рота та носової частини горла. У разі западання язика висувають нижню щелепу, язик фіксують язико-тримачем. Якщо ці заходи не ефективні, показана інтуба-ція (у перші 1 — 3 доби), іноді — трахеостомія, що дає змогу систематично проводити санацію трахеобронхіа-льного дерева і за показанням — штучну вентиляцію ле­генів. Рання профілактика легеневих ускладнень має ви­нятково важливе значення і часто є запорукою сприятли­вого завершення тяжкої травми.

Ефективною є дихальна гімнастика у поєднанні з дре­нуванням дихальних шляхів. Для цього через 2 — 3 хв піс­ля введення у трахеостому розчину натрію гідрокарбо­нату з гліцерином піднімають ніжний кінець ліжка на 30—50 хв. У такому положенні відсмоктують вміст, після чого в трахею вводять розчин антибіотиків і проводять інгаляцію. Цю маніпуляцію повторюють 3 — 4 рази на добу. Внутрішню трахеостомічну трубку періодично ви­даляють, дотримуючи асептики, механічно очищають і кип'ятять. Важливими у профілактиці пневмонії є ма­саж грудної клітки, а також перекладання хворого в ліжку кілька разів на добу. Для боротьби з недостатністю кровообігу показані за­соби, що стимулюють функцію міокарда та підвищують судинний тонус (корглікон, кальцію хлорид, АТФ, кокар-боксилаза). Якщо виражена тахікардія, застосовують но-вокаїнамід. Для зниження артеріального тиску викорис­товують нейролептичні засоби (аміназин, дроперидол), дипразин тощо. Уразі значної стійкості артеріальної гіпер­тензії додають гангліоблокатори (пентамін), спазмолітичні та симпатолітичні засоби.

Оскільки при температурі тіла понад 38" С пригнічується діяльність ендокринних залоз, посилюється розпад білків, метаболічні порушення, слід застосовувати жарознижу­вальні засоби. Призначають 50% розчин анальгіну в ком­бінації з нейролептиками, холод на магістральні судини (міхури з льодом на пахову і пахвинну ділянки), обгор­тання вологими холодними простирадлами, обдування вентилятором. Знижувати температуру тіла нижче за нор­мальну недоцільно.

Внаслідок гіпоксії і порушення гемодинаміки швидко розвивається метаболічний ацидоз, для корекції якого внутрішньовенно вводять 100—200 мл 4% розчину натрію гідрокарбонату під контролем кислотно-основного стану. У разі тяжкої травми велике значення має регуляція вод­но-електролітного балансу, оскільки внаслідок виходу іонів калію з клітин їх місце займають іони натрію, що утриму­ють у тканинах рідину і сприяють розвиткові набряку та набухання мозку. В цьому разі проводять дегідратаційну терапію: вводять маніт внутрішньовенно крапельно з роз­рахунку 1 г/кг маси тіла, фуросемід внутрішньом'язово або внутрішньовенно — по 1 — 2 мл 1 — 2 рази на добу, альбумін, еуфілін, магнію сульфат, діакарб з урахуванням введеної та виведеної рідини, дексазон. У середньому хво­рому з масою тіла 60 кг слід уводити на добу 2500 — 3000 мл рідини, діурез повинен бути не менше 1500 мл. Для подолання дефіциту калію, а також ліквідації метабо­лічного ацидозу ефективним є застосування глюкозо-калі-євого розчину (калію хлорид — 4 г, глюкоза — 1000 мл 10% розчину, інсулін — 25 ОД). Розчин уводять внутрішньо­венно крапельно, краще за 2 рази.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат