На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія розвитку нейрохірургії

Реферати > Медицина > Історія розвитку нейрохірургії

Залежно від тла (струс, забиття мозку різного ступеня), на якому розвивається травматичне стиснення, світлий проміжок може бути розгорнутим, стертим або його може не бути зовсім, клінічним перебігом травматичну гематому поділяють на гостру, підгостру.та хронічну. У разі гострої гематоми стан потерпілого прогресивно погіршується. Якщо після травми розвивається кома, то глибина її поступово збільшується. Якщо стан потерпі­лого відразу після травми був відносно задовільним, то за гострого перебігу гематоми він швидко погіршується, оглушення переходить у сопор, а потім у кому. Інша динаміка спостерігається у разі підгострого і хро­нічного перебігу гематоми. Тут досить важливою клінічною особливістю є наявність світлого проміжку, який може тривати кілька діб, тижнів і навіть місяців. Зі збільшен­ням гематоми виснаженням компенсаторних механізмів, наростанням венозного застою, набряку та набухання мозку після світлого проміжку з'являються симптоми внут­рішньочерепної гіпертензії — головний біль, нудота, блю­вання (частіше на висоті головного болю зранку), рухо­вий неспокій, збудження, безсоння, галюцинації, марення. Надалі швидко настає погіршення загального стану, хворі стають апатичними, млявими, потім впадають у патоло­гічну сонливість, яка змінюється сопорозним або кома­тозним станом. Рано з'являються вогнищеві симптоми, насамперед моно- та геміпарез, судомні припадки, зни­жуються черевні, потім сухожилкові рефлексиМїа боці, що протилежний до гематоми, виникають пірамідні па­тологічні симптоми, зниження чутливості. Патогномонічним і другим за значенням симптомом є однобічне розширення зіниці, частіше на боці гематоми. Через 3 доби після травми можуть з'являтися застійні дис­ки зорових нервів. Тиск цереброспінальної рідини пере­важно підвищений, іноді нормальний або знижений, го­ловним чином у хворих старшого віку. Зниження тиску може бути зумовлене також дегідратаційною терапією. Таким чином, підвищення тиску цереброспінальної ріди­ни дає підстави припускати розвиток внутрішньочереп­ної гематоми, проте зниження тиску не заперечує її на­явності. У цереброспінальній рідині в перші доби після травми може виявлятися домішка крові, пізніше визна­чається ксантохромія.

Діагностика внутрішньочерепної гематоми грун­тується насамперед на динаміці клінічних явищ. Нарос­тання їх має насторожувати відносно формування гема­томи. Особливого значення слід надавати прогресуванню таких вогнищевих симптомів, як анізокорія, анізорефлексія, рухові порушення, розлад чутливості. Місце можли­вого формування внутрішньочерепної гематоми часто відповідає ділянці перелому (як правило, лінійного) кісток черепа. Диференціальна діагностика із забиттям мозку часто ус­кладнена; у разі поєднання гематоми із забиттям мозку розпізнавання ще більше ускладнюється, Найбільші діа­гностичні складнощі виникають у разі крововиливу в за­дню ямку черепа. Надійними достеменними оз­наками гематоми цієї локалізації є травматичні ушкодження у шийно-потиличній ділянці, порушення цілісності поти­личної кістки, швидке наростання симптомів ураження мозкового стовбура та структур, розташованих у задній черепній ямці. Вирішального значення під час встанов­лення остаточного діагнозу у разі відсутності високоефек­тивних допоміжних методів діагностики (комп'ютерної, магнітно-резонансної томографії) надають накладенню фрезових отворів у потиличній ділянці (якщо є перелом кістки, фрезовий отвір накладають на лінії перелому). Основними додатковими методами дослідження, які використовуються у разі підозри на наявність гематоми, є комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна томогра­фія, ехоенцефалографія, каротидна ангіографія, накладан­ня діагностичних фрезових отворів. Комп'ютерна томог­рафія допомагає встановити кількість, локалізацію, розміри внутрішньочерепної гематоми, ступінь зміщення і дефор­мації шлуночків мозку, ступінь дислокації мозкових струк­тур і стиснення стовбура мозку, а також межі поширення перифокального набряку або вторинних крововиливів навколо осередку забиття і на віддалі від нього На ехоеніде фал о грам і у разі латерального розташуван­ня гематоми зміщення сигналу М-ехо визначається у 90— 95% потерпілих, за іншої локалізації (у ділянці полюсів, між півкулями великого мозку), а також у разі двобічної гематоми зміщення слабке. Ступінь зміщення сигналу М-ехо коливається від 4 до 13 мм і що він більший, то діагноз гематоми вірогідніший. Ангіографічно виявляють зміщення судин. У потиличній проекції, якщо гематома розташована латерально, крім дислокації судин, характерна наявність безсудинної зони у вигляді серпа або двоопуклої лінзи, особливо у венозній фазі.

Діагностичні фрезові отвори рекомендують накладати у всіх випадках підозри на гематому, насамперед за екст­реними показаннями у гострий період черепно-мозкової травми, особливо у тих лікувальних закладах, які не ма­ють спеціальної діагностичної апаратури. Якщо гематома виявлена, фрезові отвори за допомогою кусачок збільшу­ють до 3 - 4 см діаметром або переходять до кістково-пластичної трепанації, після чого гематому видаляють. У разі відсутності гематоми в даному місці діагностичний отвір роблять на протилежному боці. Внутрішньочерепні крововиливи (гематоми) поділяють на епідуральні, субдуральні, внутрішньомозкові, внутрі-шньошлуночкові, сюди належить і підпавутинний (субарахноїдальний) крововилив (не гематома). Кожному виду притаманні свої особливості розвитку клінічної картини. Епідуральна гематома — це накопиченя крові між внут­рішньою пластинкою черепа і твердою оболонкою голов­ного мозку. Становить 15% від усіх внутрішньо­черепних гематоминикає найчастіше при переломах кісток черепа з ушкодженням менінгеальних судин, го­ловним чином середньої менінгеальної артерії та її гілок кров відшаровує тверду оболонку від кістки черепа. Відша­рування оболонки, як правило, обмежується в місцях швів черепа. Через інтенсивність артеріальної кровотечі гема­тома швидко збільшується, що призводить до небезпеч­ного для життя наростання загальномозкових та вогни­щевих симптомів. Джерелом утворення епідуральної гематоми можуть бути ушкоджені пазухи (верхня сагітальна, поперечна та кли­ноподібно-тім'яна), а також численні дрібні судини, що проникають з оболонки в диплоїчні судини кісток черепа , достанні ушкоджуються у разі відшарування твердої оболонки в момент травми, кривавлять повільно. Гема­тома, як правило, не досягає великих розмірів, клінічна картина наростає поступово. Епідуральна гематома май­же завжди виникає на боці травми, найчастіше у тім'яно-скроневій ділянці, Особливо несприятливий перебіг має епідуральна гематома, котра локалізується в скроневій ділянці і задній черепній ямці і зумовлює швидкий роз­виток симптомів дислокації.

Субдуральна гематома — це накопичення крові між твердою і павутинною оболонками головного мозку. Тратяється значно частіше, ніж епідуральна гемато­ма . Утворюється головним чином унаслідок крово­течі з вен м'якої оболонки головного мозку, що впадають у пазухи. В момент травми вони натягуються і відрива­ються у місцях впадінняч. В рідкісних випадках субдураль­на гематома виникає внаслідок непрямої травми (різкий рух головою, падіння на сідниці тощо). Субдуральна ге­матома формується повільніше, ніж епідуральна, часто поширюється над кількома ділянками мозку, іноді — над усією півкулею великого мозку, ніби огортаючи його. Кров може накопичуватися переважно на основі мозку (в се­редній і передній черепних ямках), між півкулями, над полюсами лобових і потиличних ділянок. Протягом кількох тижнів навколо гематоми формується сполучнотканинна капсула. Кров змінюється, згустки її лізуються, і вміст гематоми перетворюється на каламутну темно-брунатну рідину.

Клініка, як правило, характеризується наявністю світлого проміжку, іноді досить тривалого, отже, частіше йдеться про хронічний перебіг захворювання. У.клінічній картині переважають загальномозкові симптоми. Незначна вогнищева симптоматика пояснюється тим, що кров, відносно рівномірно розподіляючись по верхньомедіальній (конвекситальній) поверхні півкулі, не спричинює вира­женого вогнищевого стиснення мозку, хоча подразнення кори великого мозку може призводити до появи судоми як генералізованого, так і вогнищевого характеру. У такому разі клінічна картина хронічної субдуральної гематоми на­гадує процес розвитку пухлини мозку, особливо якщо фак­тові раніше перенесеної черепно-мозкової травми не на­давалось значення. Наявність тривалого світлого проміжку ускладнює проведення диференціальної діагностики.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат