На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія розвитку нейрохірургії

Реферати > Медицина > Історія розвитку нейрохірургії

Внутрішньомозкова гематома — це обмежене накопи­чення крові у мозковій тканині. Зустрічається значно рідше, ніж інші види внутрішньочерепної гемато­ми. У разі гострої внутрішньомозкової гематоми швидко розвиваються загал ьномозкові, вогнищеві та стовбурові сим­птоми у ранні строки після травми. Підгострий перебіг спо­стерігається рідко. Іноді під час загострення захворювання має інсультоподібний перебіг, коли на тлі деякого поліп­шення стану раптово настає погіршення, розвивається со-пор або кома, наростають вогнищева сиптоматика і внутрішньочерепна гіпертензія. Діагностика травматичної внут­рішньомозкової гематоми часто складна. Підпавутинний (субарахноїдальний) крововилив — це кро­вовилив у підпавутинний простір з поверхневих судин кори великого мозку, де кров змішується із цереброспінальною рідиною. Оскільки такий крововилив не є обмеженим, його слід відрізняти від гематоми. Ізольований підпавутинний крововилив зустрічається рідко, частіше він поєднується з іншими ушкодженнями мозку, передусім із забиттям. Клінічно спостерігаються різкий головний біль унаслідок подразнення кров'ю оболонок мозку, блювання, запамо­рочення, різке підвищення температури тіла, часто — пси­хомоторне збудження, іноді галюцинації. Вогнищеві сим­птоми у разі ізольованого підпавутинного крововиливу слабко виражені, залежать від локалізації зони забиття, динаміка їх сповільнена. Найчастіше виникають парез ли­цьового нерва центрального типу, анізорефлексія, незнач­на пірамідальна недостатність. Остаточний діагноз вста­новлюють уже після поперекової пункції. Дослідження цереброспінальної рідини засвідчує наявність крові, яка не згортається. У перші години після травми кількість крові у рідині менша, ніж на кінець першої доби. З 3 - 4-ї доби виявляють ксантохромію, яка досягає максимуму на 5 - 6-ту добу, потім зменшується і на кінець 3-го тижня зникає. Внутрішньошлуночковий крововилив Ізольовано спосте­рігається порівняно рідко, як правило, поєднується із забиттям мозку тяжкого ступеня. Причиною його є уш­кодження судинного сплетення або прорив внутрішньо-мозкової гематоми у порожнину шлуночка. Клініка розвивається гостро, зразу ж після травми. Ізольований крововилив у шлуночки мозку характеризується корот­ким періодом психомоторного збудження, що швидко змінюється глибоким порушенням свідомості, появою горметонії, наявністю автоматизованої жестикуляції, па­тологічних рефлексів з обох боків. Рано з'являються і швидко наростають вегетативні розлади. Характерні ви­ражена гіперемія, глибоке порушення дихання (поверх­неве, аритмічне). Артеріальний тиск підвищується, потім знижується. У разі погіршення стану тонічні судоми змінюються м'язовою гіпотонією, згасають сухожилкові і зникають патологічні рефлекси, наростає тахікардія (чес До 120 — 150 на 1 хв). Діагностика внутрішньошлуночкового крововиливу надзвичайно складна. Остаточний діагноз встановлюють після комп'ютерної томографії або пункції шлуночків (цереброспінальна рідина інтенсивно забарвлена кров'ю).

Лікування. Після встановлення діагнозу внутріш­ньочерепної гематоми вирішують питання про методику і техніку оперативного втручання з урахуванням виду ге­матоми, її розмірів, загального стану хворого. Якщо стан хворого не дозволяє уточники діагноз, терміново накла­дають діагностичні фрезові отвори. Розтинають м'які тканини ло кістки, окістя відокремлюють распато-ром на 1,5—2 см в кожен бік, у рану вводять ранорозширювач. Розтяг­нення країв рани, як правило, забезпечує зупинку кровотечі з м'яких тканин. Коловоротом за допомогою списоподібного наконечника роб­лять отвір, потім розширюють його фрезою. Якщо епідурально гематома не виявляється, розтинають тверду оболонку і здійснюють ревізію субдурального простору. Якщо є підозра на внутрішньомозкову гематому, товстою голкою або канюлею пупктують мозок. За потреби накладають кілька фрезових отворів. Якщо гематому виявлено, здійснюють резек­ційну або кістково пластичну трепанацію, що забезпечує сприятливі умови для її радикального видалення. Проте у разі тяжкого стану хворого пере­вагу надають резекційній трепанації.

У разі епідуральної гематоми з фрезового отвору виділяються темна кров і згустки. Фрезовий отвір розширюють кусачками до потрібних розмірів. Якщо стан хворого дозволяє, краще здійснити кістковоплас-тичну трепанацію. Гематому видаляють аспіратором одночас­но відмиваючи згустки крові ізотонічним розчином натрію хлориду. Особ­ливу обережність слід виявляти під час видалення гематом, які по­ширюються на основу черепа — в середню і передню черепні ямки. Повне видалення гематоми контролюють багаторазовим промиванням і ретельним оглядом. Ушкоджену судину коагулюють. Якщо джерело кро­вотечі виявити не вдається і вона триває, тоді луску скроневої кістки скушують якомога ближче до основи черепа, тверду оболонку шпателя­ми відсувають від кістки і коагулюють середню менінгеальну артерію або підходять до остистого отвору, через який проходить ця артерія, і вводять у нього дерев'яний штифт, стискаючи артерію до припинення кровотечі.

Розтин твердої мозкової оболон­ки у разі гострої субдураяьної гема­томи супроводжується витиснен­ням у рану згустків крові. Решту згустків, що розташовані за межа­ми трепанаційного отвору, вими­вають струменем ізотонічного роз­чину натрію хлориду. Якщо субдуральна гематома переходить на базальну поверхню мозку, трепа-наційний отвір розширюють дони­зу, скушуючи кістку. Потім у цьо­му напрямку додатково розтинають ділянки трепанації під тверду оболонку вводять еластичний кате­тер, згустки крові струменем рідини вимивають і відсмоктують. У разі хронічноїсубдуральної гематоми після розтину твердої оболонки оголюють капсулу гематоми. Вміст гематоми аспірують, а капсулу обе­режно відокремлюють від поверхні мозку, з якою вона може бути пов'я­зана спайками, і видаляють. Деякі нейрохірурги не видаляють капсули, обмежуючись вимиванням вмісту гематоми через фрезові отвори. Така методика виправдана у хворих, шо перебувають у тяжкому стані, а та­кож у осіб старечого віку.

Внутрішньомозкову гематому видаляють шляхом кістково-пластичної або резекційної трепанації. Товстою голкою або канюлею пунктують ге­матому (бажано у «німій» зоні) і відсмоктують рідкий вміст. Потім за ходом голки розтинають кору, розсувають білу речовину і розтинають порожнину гематоми, після чого вимивають і відсмоктують решту крові та згустки. Джерело внутрішньомозкового крововиливу під час операції виявити, як правило, не вдається. Операційну рану закривають так само, як і під час інших операцій на голові.

Внутрішньошлуночковий крововилив лікують консерватив­ними методами, спрямованими на досягнення гемоста­тичного ефекту. Лише в окремих випадках вдаються до хірургічного втручання, яке полягає у промиванні шлу­ночків мозку великою кількістю ізотонічного розчину на­трію хлориду.

Для цього накладають трепанаційний отвір у ділянці проекції пере­днього або заднього рогу одного з бічних шлуночків, каїіюлею пункту­ють шлуночок, після чого за допомогою шприца або промивної системи вводять розчин, який, змішуючись з кров'ю, проходить лікворовивідні шляхи і виділяється через голку, введену в кінцевий шлуночок спинного мозку. Таке промивання продовжують до появи світлої рідини, що виті­кає з кінцевого шлуночка. У разі підозри на дислокацію мозку згори вниз ізотонічний розчин натрію хлориду вводять у кінцевий шлуночок спинного мозку, а виводять через канюлю, введену у шлуночок мозку. За наявності у бічному шлуночку згустків крові промивання не дає ефекту. У такому разі трепанаційний отвір розширюють, розтинають тверду обо­лонку, мозок і стінку шлуночка. Після цього аспіратором видаляють згустки крові.

У разі підпавутинного крововиливу лікування спрямова­не на зупинку кровотечі, видалення крові з підпавутин­ного простору, нормалізацію внутрішньочерепного тиску та профілактику інфекційних ускладнень. У гострий період слід забезпечувати постільний режим. Для зупинки кро­вотечі призначають етамзилат (дицинон), вікасол, каль­цію хлорид, кальцію глюконат тощо. Починаючи з 2 — 3-ї доби, щоденно або через добу проводять поперекову пун­кцію з виведенням 15- 20 мл кров'янистої цереброспі-нальної рідини до нормалізації її складу (4 - 5 разів). Під час пункції доцільно за допомогою шприца промивати нижні відділи підпавутинного простору ізотонічним роз­чином натрію хлориду. Виведення рідини сприяє змен­шенню головного болю, зникненню менінгеальних сим­птомів і є профілактикою травматичного церебрального арахноїдиту. У разі підвищеного внутрішньочерепного тиску призначають дегідратаційне лікування, гангліобло-катори, нейролептичні засоби. Для профілактики інфек­ційних ускладнень вводять антибіотики. Щоб запобігти спайковим та рубцевим процесам у оболонках мозку, з кіпця першого тижня проводять розсмоктувальну тера­пію (лідаза, препарати алое, ФіБС). Комплексну патоге­нетичну терапію доповнюють призначенням вітамінів, седативних засобів.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат