На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Класифікація податків за способом стягнення. Форми бюджетних асигнувань, що надаються підприємствам

Реферати > Фінанси > Класифікація податків за способом стягнення. Форми бюджетних асигнувань, що надаються підприємствам

Зміст

1. Класифікація податків за способом стягнення.

2. Форми бюджетних асигнувань, що надаються підприємствам

1. Класифікація податків за способом стягнення.

Економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку – виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов’язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість – від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов’язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи системи оподаткування, такі як: суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, джерело сплати і квота.

Суб'єкт або платник податку — це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування.

Ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподаткованих операцій ставки можуть бути універсальні або диференційовані.

Джерело сплати — це дохід платника, з якого він сплачує податок.

Квота — це частка податку в доходах платника.

Економічний зміст податків найбільш повно можна відобразити, характеризуючи їх як законодавчо оформлену, примусову форму отримання державою частки вартості валового внутрішнього продукту, фінансовий гарант ефективного виконання державою, перш за все, її суспільних функцій та інструмент регулювання економічного розвитку. У такому випадку підкреслюється також єдина природа податків, що має вирішальне значення для пояснення можливості взаємозаміни багатьох з них.

Еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних форм податків. Для з’ясування місця та ролі кожного з них в суспільному виробництві важливою є класифікація, здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей їх окремих груп.

Існує декілька підходів до класифікації податків. Основні критерії – це форма оподаткування, економічний зміст об’єкта оподаткування, рівень державних структур, які встановлюють податки, та спосіб стягнення (див. схему 1).

Класифікація за формою оподаткування

За цією класифікацією податки поділяються на два види: прямі і непрямі. Наведемо деякі характеристики прямих і непрямих податків. Прямі податки:

платить і несе на собі одна особа;

включаються в ціну на стадії виробництва у виробників;

стягуються за декларацією і за кадастрами

стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна.

З цього випливає, що прямі податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об’єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.

Непрямі податки:

сплачує одна особа, а несе інша;

включаються у ціну тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару;

стягуються за тарифами;

стягуються зі споживання цінностей: витрат і користування речами.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За способом стягнення податки поділяються на розкладні та окладні.

Перші спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Розкладні податки — у деяких державах встановлюються централізовано для адміністративно-територіальної одиниці, а потім розподіляються по конкретних платниках.

Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак, і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Але стягнення спочатку йде від платника, від розміру об’єкта податкування.

2. Форми бюджетних асигнувань, що надаються підприємствам

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансу­вання розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, ви­трати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як до­тації, субсидії, субвенції. Дотації (лат. dotate — постачати) — це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який викори­стовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюд­жетів та покриття касових збитків окремих державних підпри­ємств. Субсидії (лат. Subsidium — допомога) — це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки насе­лення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике зна­чення для економіки. Субвенції (лат. sybvenire — приходити на допомогу) — один з видів державної фінансової допомоги цент­ральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

У Державному бюджеті передбачається резервний фонд КМ України у розмірі до двох процентів від обсягу видатків Дер­жавного бюджету для фінансування невідкладних витрат у на­родному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державно­го бюджету.

У Державному бюджеті понад передбачені видатки утворює­ться оборотна касова готівка в розмірі до двох процентів загаль­ного обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бу­ти використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена того самого року до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення взяти бюджетне зобов'язання та здійснити платежі з конкретною метою у процесі виконання бюджету.

Держава надає субсидії з метою підтримки певних підприємств.Слово ‘субсидія’ походить від латинського слова subsidium і означає “допомога”. На даний момент не існує чіткого визначення субсидії. Одним з найбільш поширених являється наступне: “Субсидія – це форма державного втручання, в результаті якого ціна товару для поживача стає нижчою за ринкову ціну, або вищою для виробників, бо що приводить до зниження витрат і для споживачів, і для иробників завдяки прямій чи непрямій підтримці підприємств”.

Зараз все ще триває дискусія щодо того, чи поняття субсидії повинне включати лише грошові виплати, чи й непрямі форми державної підтримки також. Логічно, здається, було б трактувати будь-яку форму втручання, що викривлює ринкові механізми та призводить до штучної зміни ціни товару, як субсидію. Різні інструменти торгівельної політики такі, як імпортні тарифи та нетарифні бар’єри, обмеження експорту, можуть визнаватися як субсидії, що діють непрямо через цінові сигнали, а через фіскальні заходи.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат