На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Основні засади техніки ефірного мовлення

Реферати > Журналістика > Основні засади техніки ефірного мовлення

У 1949 р. на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру. Через два роки було завершено першу чергу Київського телецентру - передавальну станцію з вежею, висота якої сягала понад 190 м. Тривало будівництво апаратно-студійного комплексу. Ще не було павільйонів, тому першими передачами стали два художні кінофільми. А після того, як став до ладу "малий павільйон", з нього 1 травня 1952 р. передано в ефір великий святковий концерт за участю оперних співаків столичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Згодом уведено в дію "великий павільйон" № 1 площею 270 м .У 1951-1952 роках Київ увійшов у першу десятку європейських столиць, де постало електронне телебачення. Над руїнами Хрещатика виріс Київський телецентр, збудований у дуже стислі терміни. Однак телевізори були рідкістю. Спочатку в Києві їх налічувалось 200-220, у 1952 - понад півтори тисячі. А 1953 р. київську телестанцію приймали уже 7 тис. телевізорів - спочатку одноканальних, а згодом -триканальних. Подивитися передачі ходили до сусідів, родичів, друзів.

Отже, більш-менш регулярне мовлення Київської телестудії почалося у 1952 р. Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко. До речі, один із перших дослідників телебачення у колишньому СРСР В. Саппак так писав про побачену на телеекрані О. Даниленко: "Красуня-українка ніби зійшла зі святкового плаката". У лютому 1956 р. кияни побачили перший випуск "Останніх вістей", точніше, почули - диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 р., в інформаційних випусках з'явився зоровий ряд. Передача новин мала назву "Телевізійний кіножурнал".

Поява першої на українському телеекрані аналітичної передачі пов'язана з приходом у студію журналістів - учорашніх газетярів, працівників радіо. Ставало зрозуміло, що телебачення, передусім, є засобом масової інформації, тобто полем діяльності нового розділу журналістики. Подібно до відповідних відділів газет і редакцій радіо, на телебаченні створили галузеві редакції.

У 1956 р. почала діяти друга після Київської - Харківська студія телебачення. Через рік засвітилися голубі екрани в Донецьку й Одесі. У 1957 р. стала до ладу і Львівська телестудія. На 700-му році існування міста Лева тут, на верхів'ї гори Високого Замку, побудовано телевізійну вежу, а трохи нижче - апаратно-студійний комплекс Львівського телебачення. У квартирах кількох десятків львівських сімей 24 грудня 1957 р. уперше засвітився екран телевізора. Цього зимового вечора з ложі місцевого оперного театру звернулася з привітанням до нечисленних глядачів чарівна жінка - перший диктор

Львівського телебачення Стефанія Харчук. З 1958 р. почали працювати телестудії у Дніпропетровську і Луганську, а з 1959 р. - у Сімферополі, Херсоні, Запоріжжі та Миколаєві.

У 1965 р. вперше вийшла в ефір загальноукраїнська (загально­республіканська) телепрограма, яку підготувала для УТ Харківська телестудія; цим започатковано "виходи" місцевих телестудій на Українське телебачення, хоча провідну роль у ньому й надалі відігравала Київська телестудія.

У 1969 р. в Україні з'явилось кольорове телебачення.

Новий телецентр у столиці разом із телевежею будували від 1967 до 1973 року. Місце під будівництво знаходилося на 92-метровій висоті над рівнем моря. Висота самої вежі - 383 м. Радіус дії - понад 100 км. Сконструював вежу Інститут електрозварювання - на чолі з Борисом Пагоном. Унікальність конструкції полягала в тому, що вона - перша у світі цільнозварна і не має аналогів. І хоч вежа, як і весь комплекс, розрахована на п'ять програм, завдяки закладеному резерву нині має 20 телепередавачів.

Наприкінці 80-х років телебачення охоплювало територію України, де проживало 97 відсотків населення, серед нього - практично все сільське населення. Другу і третю програми мали змогу дивитися, відповідно, 93% і 65%. Це були найвищі технічні показники в колишньому СРСР.

Досягнуто цього, як кажуть, всілякими правдами і не правдами. Адже розподіл техніки повністю залежав від Москви. Українське телебачення було складовою частиною всесоюзного (центрального) телебачення і перебувало у його технічному, адміністративному та, особливо, політичному підпорядкуванні. Тоталітарній системі потрібно було слухняно-лакейське телебачення, яке обслуговувало інтереси комуністичного партапарату. Партійне керівництво телебаченням, як і іншими засобами масової інформації (ЗМІ), проголошували відкрито, повну ж підпорядкованість УТ Москві всіляко завуальовували. А ось коли почалися процеси демократизації, все вийшло на поверхню. Відверта українофобія стала невід'ємною рисою практично всіх центральних в СРСР засобів масової інформації, зокрема й колишнього центрального телебачення.

З ухваленням Верховною Радою "Закону про телебачення і ра­діомовлення", утворенням Державного комітету телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо) і Національної телекомпанії України (НТКУ), яку створено як юридичну особу на місці безправних дирекцій телепрограм, Українське телебачення перестало бути додатком до "центрального", а стало цілком самостійною телесистемою.

Нині передавально-розподільна мережа УТ-1, УТ-2 і УТ-3 складається з 57 потужних телестанцій. Кожна з них покриває площу в радіусі від 50 до 100 кілометрів. Програми до цих станцій надходять багатоканальними радіорелейними лініями, довжина яких становить 15 тис. км. Ця система забезпечує телеглядачів програмами на всій території України. Однак протягом останніх років через недостатнє фінансування про ці можливості можна говорити лише як про потенційні. Більшість передавачів працює за зниженою в чотири-п'ять разів потужністю і зменшеним радіусом дії. А це особливо позначається на сільському населенні, якого у нас 15-16 млн. Багато сіл сьогодні є в зоні інформаційного вакууму, бо можливості приймати УТ-1 і УТ-2 порівняно з 1992 р. знизились щонайменше удвічі.

Уведення в дію приватно-комерційними структурами сотень малопотужних телепередавачів для власних програм лише створює видимість гараздів щодо забезпеченості населення телебаченням. Адже радіус їхньої дії - усього 5-10 км, а встановлюють їх переважно в обласних центрах чи у великих містах, де глядацька аудиторія, головно, одержує програми (часто далеко не національного і державницького змісту). Водночас сільське населення щораз більше втрачає можливість приймати хоча б один із загальнонаціональних телеканалів. Тому таким важливим і невідкладним завданням є збереження потужності державної передавальної і розподільної мережі, належне її фінансування.

.Сказати, що без телебачення нині жити неможливо, - це банально. А завтра, попереджують нас, без "телеока" і взагалі кроку не зробити. Нам обіцяють, що в недалекому майбутньому частина людей буде працювати, не виходячи з дому, - комп'ютер разом із телебаченням здійснять чергову технічну революцію, яка змінить наш побут, працю, дозвілля. Добре це чи погано - покаже час[8].

Телебачення належить до технічного класу, типу "Фільм", виду "аудіовізуальні засоби".

Слово "телебачення" (грецькою tеlе - далеко) означає, далекобачення. Воно - багатозначне. У широкому значенні це бачення на віддалі рухомих зображень. Рухомі картинки за рахунок своєї швидкої зміни створюють враження постійного руху, ілюзію майже тотожну до природного руху. По-перше телебачення - це спеціальна техніка, що передає зображення на великі відстані.

Готують програми телебачення і передають їх телевізійні станції, що поділяють на програмні (їх ще називають телецентрами) і передавальні (ретрансляційні). Телевізійний центр має таку структуру: апаратно-студійний комплекс, технічні апаратні (відеозапису, телекіно тощо), електросиловий і допоміжні цехи. По-друге, телебачення - це передачі, які ми бачимо на екранах телевізорів, що створюють у телестудіях. Передача програм здійснюється через певний телевізійний канал - смугу радіочастот в діапазоні метрових чи дециметрових хвиль для передачі радіосигналів зображення і звуку. По-третє, ТБ - це технічний засіб зв'язку, що дає можливість побачити те і там, куди людина не може потрапити (наприклад, якусь фізичну, хімічну реакцію, космос, теракт у Всесвітньому торговому центрі в США, що транслювала, зокрема, ВВС).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат