На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Основні засади техніки ефірного мовлення

Реферати > Журналістика > Основні засади техніки ефірного мовлення

Нерідко в мовленні журналістів і перекладачів зарубіжних стрічок с росіянізми, які в українській мові мають зовсім інше значення: громадяни любої держави (правильно будь-якої), увійшов у гостинну (треба - до вітальні) тощо.

Очевидно, марно закликати когось заглядати до словників - просто треба вказувати на помилки, вживаючи якихось заходів для встановлення певного рівня професіоналізму, гідного ЗМІ цивілізованої держави.

Дуже важливо для журналіста навчитися правильно дихати, виробляти так зване "фонаційне дихання" тобто те дихання, яке забезпечу гарне звукове мовлення , інтонаційну виразність тележурналіста". Адже вона, - виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дає змогу витворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники інтонації, передовсім мелодика, акцентний лад, що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у мовленні, зазнаючи під впливом ритму істотної трансформації, позначаються на темпі мовлення, визначають не тільки мелодику, а й надають смислового значення організованим ритмо-синтаксичним структурам. У мовленні тележурналістів особлива роль належить паузі, яка "виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої". Пауза у щоденному мовленні суттєво відрізняється від паузи телемовлення. Логічно-інтонаційне, виразне, але майже завжди обмежене часом мовлення тележурналіста мас значно коротшу паузу, ніж під час декламування чи усного необмеженого в часі мовлення. Варто також пам'ятати такі визначення: "пауза - виразник розуму в мовленні, мелодія - виразник почуття, наголос - виразник волі, темп - виразник життя у мовленні".

У житті люди переважно не замислюються над тим, що інтонацією вкладають у свої слова набагато більше, ніж вони означають. Тому співроз­мовник сприймає не тільки сам текст, а й підтекст, що передається через певний тон, інтонацію. Саме в інтонацію можна вкласти таку інформацію, що не завжди легко передати словами. Жартома кажуть: "є люди, яких не можна слухати, і люди, яких не можна не слухати”[12, c. 128].

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЯКІСНОГО ЕФІРНОГО МОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Мовна ситуація в телеефірі

Мистецтво володіти словом чи не найбільше повинно розкриватися у засобах масової інформації, зокрема на радіо чи телебаченні, які пов'язані із "живим" мовленням. Сьогоднішній слухач і глядач стає усе вимогливішим. Його не задовольняє сухе мовлення; його дратують передачі, які ведуться недбало, непереконливо, мляво; йому надокучає заштампована, канцелярська мова.

У широкому комплексі проблем, пов'язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів - зображення, звуку і власне слова. Слово - головний "інструмент" у майстерності будь-якого журналіста.

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: "При­слухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись".

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.

Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зу­мовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання[13, c. 106].

Потреба розглядати проблеми наповнення телепростору України зумовлена очевидною примітивізацією телепродукції. пропонованої нашій увазі провідними телеканалами. Від нерозбірливості у доборі художніх фільмів і від нехтування вимогами про державну мову до тенденційного подання політичних подій у світі, в Україні - ось лише невелика частка вад українських телеканалів.

Тривогою багатьох науковців є те, що низькопробна імпортна та вітчизняна "розважалівка" успішно імплантує в душі української молоді культ грошей, розваг, насильства, сексуальної вседозволеності, і це відбувається при тому, що в самій Америці (найпотужні­шому експортері художніх фільмів, розважальних програм тощо) існує жорсткий контроль за змістовим і візуальним наповненням програм, фільмів, які транслюють у некодованому ефірі. Для захисту дитячої свідомості від "патогенного" телевпливу у США навіть впроваджено систему використання електронних чіпів, які вимикають телеприймач у передбачений відповідним кодом момент для унеможливлення засмічування дитячої свідомості, її травмування аморальними чи шкідливими відомостями, візуальною інформацією.

Мають рацію вчені, стверджуючи, що крім впливу на формування світогляду і основ поведінки дітей та юнацтва, телеефір великою мірою формує і соціальний або антисоціальний тип поведінки дорослих громадян. Ще декілька років тому про "піарівські" технології говорили лише фахівці. Нині вже навіть пересічні громадяни хоча б частково поінформовані про можливості "зомбування" величезних глядацьких аудиторій. Нейролінгвістичні впливи, маніпулювання спотвореною або непов­ною, тенденційно поданою, іноді вирваною з контексту інформацією успішно використовують "ньюсмейкери" багатьох політичних партій, передвиборчі штаби кандидатів на пости депутатів, кандидатів на пост президента тощо.

Попри очевидну потребу громадського контролю за наповненням телерадіопростору України якісною з погляду моралі і духовності, дотримання виховних критеріїв продукцією, постає і зовсім протилежна проблема - проблема часткової або повної залежності телерадіоканалів в Україні від центральних та місцевих органів влади, їх фінансової залежності від олігархічних структур, можливості опосередкованого диктату з боку фіскальних структур (хоча б через численні перевірки) з метою впливу на творчий процес і на певну політичну зорієнтованість виробників телерадіопродукції. Свідченням такої політзаангажованості і залежності може бути хоча б перебіг і результати минулорічних президентських виборів.

На мою думку, нижче буде доречним (хоча б побіжно) порівняти рівень продукції українських і російських електронних мас-медіа, через очевидний вплив глобальних процесів у Росії на реалії України.

Стан мас-медіа Росії порівняно з українськими ЗМІ, на наш погляд, характеризується тим, що в Росії вони перебувають на вищому щаблі розвитку, більш демократичні. Прикладів на підтвердження цього багато. Існування програм на кшталт "Куклы" Шендеровича (канал НТВ), відносно вільне коментування політичних подій у Росії в інформаційних програмах різноманітних каналів, свідчить про послаблення цензурних зазіхань на свободу преси з боку держави. Хоча є і винятки. Призначення ексклюзивними розпорядниками інформації про військові дії Росії в Чечні помічника в.о. Президента РФ Сергія Ястржембського та генерала Манілова стали рудиментом тоталітаризму в нинішньому порівняно демократичному правовому полі російської преси. Прикладом трохи вищого, ніж в Україні, демократизму російських мас-медіа є і те, що у квітні 1999 року в Москві провідні телерадіокомпанії Росії прийняли "Хартию телерадиовещателей". Суттю її є прийняття своєрідного кодексу моралі, стики і духовності для теле-радіожурналістів, продюсерів, менеджерів тощо, які працюють в електронних ЗМІ. Про те, чи дотримуватимуться її вимог беззаперечно всі телерадіокомпанії, ще тривають суперечки між фахівцями, але сам факт прийняття на громадському рівні (як додатка до системи законодавчих актів, що регламентують діяльність електронних ЗМІ) такого документа, свідчить про усвідомлення телерадіовиробниками важливості проблеми наповнення електронного медіа-простору якісною телерадіопродукцією[14, c. 259].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат