На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Шпори з естетики

Реферати > Різне > Шпори з естетики

Піфагор ототожнював поняття «гармонія», «досконалість» і «краса», а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася по­чуттєва природа цього мистецтва, його зв'язок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як «мистецтва мис­тецтв», але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфа­гор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, спе­цифіки сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою.

Важливе місце у філософських поглядах Піфагора посідає вчення про безсмертя душі і метемпсихоз – можливість душі втілюватися у будь-яке тіло. Згідно з цим ученням для «оживлен­ня», «переселення» душі треба пройти через очищення – катарсис, вищою формою якого є опанування музично-числової структури Кос­мосу. Піфагорійці виробили поняття «тетрактид» – сума перших чотирьох чисел 1+2+3+4= 10, яка включає основні музичні інтервали: октаву (2 : 1), квінту (3 : 2) і кварту (4 : 3).

Ідеї Піфагора мали значний вплив на митців того часу. Вони намагалися творчо використовувати його філософсько-естетичні по­ложення для більш глибокого опанування художніх можливостей кон­кретних видів мистецтв: музики, поезії, скульптури.

КСЕНОФАН

(бл. 570 – після 478 до н. е.) народився у місті Колофон. Відомо, що він прожив понад 90 років. У роки перської навали залишив рідне місто і мандрував містами Еллади та Великої Греції. Поетична творчість Ксенофана була багатоманітною. Він писав елегії, ямби, поеми. Окремими творами поета за­хоплювався О. С. Пушкін. Особливою популярністю користували­ся епіграми Ксенофана, в яких він висміював недоліки людей: пияцтво, зажерливість, нещирість.

Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філо­софської школи Ксенофана. Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є перед­усім віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водно­час зразком поезії VI ст. до н. е. При цьому Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише «приблизну» думку, і «ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї». Це переконання сприяло утверджен­ню ролі й значення розумового ставлення до дійсності, спростовувало довіру до міфології як пануючої у ті часи форми світобачення.

Ксенофан розглядав давньогрецькі міфи як своєрідну форму кри­тики богів, адже боги наділялися усіма тими недоліками, які засуджу­валися людьми: хтивістю, марнославством, облудливістю, пияцтвом тощо. Поезія Ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забо­бонність. Ксенофан негативно ставився до поетів, які прославляли міфічних героїв і нехтували життям звичайної людини. Він був пере­конаний, що «не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів – вигадки минулих часів», а треба возвеличувати тих, хто «виявляє па­м'ять та постійність щодо доброчесності».

Творча спадщина Ксенофана – це, по-перше, приклад плідної взаємодії теорії і практики, які доповнювали одна одну і допомагали

ЕМПЕДОКЛ

(бл. 490 – бл. 430 до н. е.) народився у місті Акрагант, розташованому поряд з містом Сіракузи – найбільшим портом Сицилії. Молодість Емпедокла збіглася з розквітом рідного міста, політичне, еко­номічне і культурне значення якого зрос­тало внаслідок занепаду східних районів Стародавньої Греції, які потерпали від греко-перських воєн. Емпедокл був відо­мий як філософ, політичний діяч, поет, оратор, лікар, засновник італійської ме­дичної школи. Морально-психологічний вплив Емпедокла на сучасників був на­стільки значним, що він отримав пріз­висько «чудотворець». Емпедокл – автор двох філософських творів: «Про природу» та «Очиїцення» якомога повніше розкритися грецькому авторові. По-друге, творчість Ксенофана сприяла подальшим розробкам як у сфері філософії, так і в поетичній творчості.

Ще одним яскравим прикладом впливу ідей Піфагора на грець­ку культуру є творчість ПОЛІКЛЕТА (V ст. до н. е.) – скульпто­ра і письменника. Ідеї Піфагора він намагався використати як у розроб­ці проблем художньої творчості, так і в практиці створення скульп­тур. Цікаво, що Поліклет і свою теоретичну роботу, і скульптуру назвав «Канон», підкреслюючи цим нерозривність теорії і практики в по­зиції митця.

Спираючись на піфагорійську «філософію чисел», Поліклет розро­бив регулятивні норми зображувальної діяльності скульптора, шляхи втілення фізичного стану конкретного живого тіла, симетрію, співмір-ність його частин. Математичні вимоги щодо конкретного скульптур­ного твору Поліклет намагався співвідносити із загальними законами пропорційних відношень Космосу.

Становленню перших естетичних уявлень сприяли також ті теоре­тики, які розробляли проблеми філософії, естетики, мистецтва з дещо інших позицій, ніж ті, які запропонували Піфагор та його послідовники.

У контексті аналізу предмета естетики заслуговує на увагу точка зору АЛКМЕОНА (перша половина V ст. до н. е.) – видатного лікаря і натурфілософа. Вважають, що Алкмеон був першим ученим Стародавньої Греції, який розмежував мислення і відчуття. Він стверджував, що сприйняття – це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття, а далі – до мозку.

Почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпедокла, який зазначав, що як нижчий рівень почуття існують відчуття, які підкоря­ються принципу «подібне пізнається подібним», а єдність відчуття – почуття вже формують більш широкі сили – Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл визнавав як нематеріальні, однак просторово визначені. Поперемінні переваги тієї чи іншої сили обумовлюють циклічний хід світового процесу.

Особливого значення Емпедокл надавав людському оку, яке, на його думку, складається з двох частин: вогню і води. Сприймання предметів відбувається завдяки тому, що вогонь і вода з ока через пори виходять назовні й стикаються із зовнішнім «струмом» – відбитками предметів. Отже, споглядання речей – це не пасивний стан ока, а його активна діяльність. Аналіз специфіки «бачення» світу вплинув на інтерес Емпедокла до кольорової символіки, що стимулює емоційне переживання: вогонь дає змогу сприймати білий колір, а вода – чорний. Емпедокл не лише продовжує попередню традицію вивчення приро­ди і значення чуттів, а й оперує таким поняттям, як «катарсис» (очи­щення), і наголошує на морально-етичній природі процесу очищення.

Слід зазначити, що подальша розробка катарсису (а це поняття згодом набуло особливої теоретичної ваги в естетиці) пов'язана з іменами Арістотеля, Вінченцо Маджі, який у 1550 р. зробив коментарі до «Поетики» Арістотеля, П. Джаколіні, автора роботи «Про очи­щення трагедії» (1586) та ін.

Катарсис з часом набув надзвичайно широкого тлумачення і розглядався як засіб морального перевиховання людини, як отриман­ня естетичного переживання в процесі її морально-етичного удоско­налення. Сьогодні існують релігійні та медичні концепції катарсису. Водночас значна увага приділяється суміжним поняттям: «страх», «відчай», «афект», «співчуття» тощо.

Вивчаючи найдавніші етапи становлення предмета естетики, важли­во зрозуміти, що вже на початку історії науки були вироблені поняття, які охоплювали об'єктивні процеси. Ці поняття закріплювалися, отри­мували подальше теоретичне осмислення і поступово формували понятійний апарат естетики.

У III ст. до н. е. теорія чуттів набуває завершеного для свого часу викладу у працях яскравого представника перипатетичної школи ТЕО­ФРАСТА (бл. 370 – 288 чи 285 до н. е.). «Почуттєва» спрямо­ваність поглядів філософа властива його праці «Про відчуття», дослідженням «Про благочестя» та «Етичні характери». Впродовж деся­тиліть перипатетична школа об'єднувала чимало теоретиків, наукові інте­реси яких сягали від теорії музики (Арістоксен), історії і теорії держави (Дікеарх) до фізики та астрономії (Стратон з Лампсака та Арістарх Самоський). Широта наукових інтересів була властива і для Теофраста, який передусім цікавився конкретною людиною. Свідченням цього є намагання вченого створити універсальний каталог людських харак­терів, які найповніше відбивали б вдачу людини. Теофраст описує звички, манеру поведінки підлабузника, скнари та ін. Він намагається визначи­ти риси, які передавали б характер відчайдушної людини і людини дріб'язкової, забобонної і неохайної та ін. Цей своєрідний каталог містить більше ніж ЗО типів. Слід зауважити, що ця робота мала знач­ний вплив на художню творчість тогочасних письменників, які користу­валися психологічними характеристиками Теофраста.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат