На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Шпори з естетики

Реферати > Різне > Шпори з естетики

Зовсім інший смисл бачимо в інтересах і способі життя таких «героїв», як Яго, Плюшкін або Смердяков. Вони теж живуть сильними пристрастями, але безмірна всепоглинаюча заздрість і зажерливість, боягузтво і підступність роблять ці образи низькими, бо сила їхнього характеру спрямована до егоїстичної і своєкорисливої, а не суспільне значимої ідеальної мети.

7. ЕСТЕТИКА ЯК САМОСТІЙНА НАУКА

В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. посідає особливе місце: в 1750 р. вийшов друком перший том «Естетика», Баумгартена (1714—1762). Спираючись на грецькі поняття ейсетикосу, естесі, Баумгартен увів новий термін — естетика.

Постала потреба виокремлення в самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, природи, до суспільства, мистецтва.

О. Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання — естетику й логіку. Естетика пов'язана із розумінням смаку і пізнає прекрасне. О. Баумгартен широко використовував поняття прекрасного, однак предмет естетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявилася пізніше, зокрема в позиціях Гегеля та М. Чернишевського). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале.

Баумгартен розбив естетику на два рівні — теоретичну (вивчати проблеми краси, специфіки чуттєвого сприймання дійсності,) и практичну (пов'язана з питаннями розвитку мистецтва)-двопредметність естетичної науки.

Важливим етапом у розробленні проблеми предмета естетики був період розвитку німецької класичної філософії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель.

Іммануїл Кант (1724—1804) переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство «може бути ідеалом досконалості».

Розробляючи принципи «критичної філософії», І. Кант висунув ідею про непізнані «речі в собі» й розпізнані явища, які створюють сферу нескінченного можливого досвіду. Він визначив два види пізнання: апріорне (додосвідне) та емпіричне. Особливої ваги набула кантівська ідея естетики як критики смаку,

І. Кант значно розширює понятійно-категоріальний апарат естетики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність, досконалість, витон­ченість, самоспостереження, передбачення та ін.

І. Кант у виявленні специфіки предмета естетики спирався на людську чуттєвість, на складну структуру смаку. На відміну від нього Иоганн Готліб Фіхте (1762—1814) в розумінні естетики тяжів до ідеї зведення предмета цієї науки до теорії мистецтва, він вважав, що саме мистецтво сприяє становленню цілісної людини.

Принципово нової спрямованості естетичні проблеми набувають у теоретичній спадщині Гегеля

У вступі до лекцій з естетики Гегель зауважив, що предметом цієї науки має бути «царство прекрасного», яке інтерпретується ним як «сфера мистецтва, або, ще точніше,— художньої творчості». Гегель взагалі негативно ставився до терміна «естетика» і вва­жав за доцільне замінити його на термін «філософія мистецтва» або «філософія художньої творчості». Гегель увів до визначення предмета естетики поняття прекрасне

У першій половині XIX ст. з'явилося поняття філософія мистецтва (Гегель), яке засвідчило можливість осягнути мистецтво не тільки як систему окремих видів зі своєю історією і теорією, а й як цілісний феномен, специфіка якого розкривається через цілі й завдання творчої діяльності художньо обдарованої людини — митця.

Ідею Гегеля про зв'язок естетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828—1889). Визначаючи предмет естетики через поняття «прекрасне», він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різ­них сферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишев-ський закріпив на російському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного.

Гегелівське розуміння естетики підсумувало значний період в історії' цієї науки. Умовно можна визначити розвиток естетики від доби Античнос­ті до 30-хроків XIX ст. як класичний період. При цьому слід наголо­сити, що з середини XVIII ст. естетика розвивається як само­стійна наука.

Період від 30-х років до кінця XIX ст. визначається як посткяасичний. А в умовах XX ст. формується некласична естетика.

8. Естетична діяльність: її сутність та форми

ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ФОРМИ

Естетична діяльність у сучасному промисловому виробництві може існу­вати й на рівні індивідуального трудового процесу. Щоправда, це можливо тільки в тому разі, коли його здійснює кваліфікована, творча людина, майстер своєї справи. Потреба знаходити задоволення в праці змушує талановиту, небайдужу людину постійно вдосконалюва­ти себе, розвивати свої здібності й навички, вносити у трудовий про­цес елементи творчості. Відомо немало майстрів, які у звичайному, на перший погляд, трудовому процесі домагаються блискучих результатів. Саме у цих випадках ми говоримо про майстерність хлібороба, муляра або повара.

Що є визначальним для такого трудового процесу? Творчий підхід до справи, обдарованість і невичерпна допитливість, постійне невдово­лення досягнутим і нескінченні пошуки новогоТворчий потенціал людської праці невичерпний.

ЛЮДСЬКА ОСОБИСТІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працек: різноманітне, і всі його процеси підпорядковані законам доцЬ й соціалізації'. Сама людина, її тіло, її зовнішність, форми її о ного вияву з прадавніх часів були предметом естетичної діял Здавалося б, зовнішність є природним надбанням, проте в кін підсумку тіло людини формувалось і під впливом трудової дЬ ті, а також суспільного способу життя. Прямоходіння, спецій кінцівок, розвиток мови і здатного до її сприйняття слуху, лю нюх, смак і дотик, обличчя, що світиться розумом,— усе це є з шого результатом специфічної для людини форми життєдіял Процеси вдосконалення людської форми і сутності відбувалисі тивно, несвідомо для самої людини. Проте виразність людсью разу, зовнішності, здатність через інтонацію, жести, міміку пе ти складні духовні, емоційні процеси мали вирішальне зна^ розвитку суспільних форм життя.передусім задовольняв потребу захисту від неспршп впливу середовища, а також мав відповідати певним моральн ним вимогам, також зазнавав великих змін, дедалі більшою мір

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ

буття людини, який є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, що опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. Інакше ка­жучи, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здат­ність до перетворення навколишнього світу — зароджуються, розви­ваються і змінюються в суспільно-історичній практиці. Отже, суспіль-гатства, як сфера вкладання капіталу. Деякі з них навіть не можуть бути оцінені в грошовому вираженні, оскільки існують як раритети держави або навіть міжнародного співтовариства. Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як переконує історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство від періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби вироб­ництва і помітно зросла продуктивність праці, це, в свою чергу, ви­вільнило час для вдосконалення майстерності, для розвитку уяви і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали дедалі різноманітні­шими й досконалішими, вони почали збагачуватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаменту­вання гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї', мозаїчне і фрескове прикрашання споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, що нерідко на­бувала пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшару­вання суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Щодо са­мого процесу виробництва, в якому так гармонійно поєднувалися ді-ялкшгть утилітагша й естетична, праця репродуктивна і творча, то за)дство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуман­ними. У цій сфері естетичне поєднане з моральним

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат