настільки орга­нічно, наскільки у сфері предметної діяльності органічно поєднані естетичне й утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особи­стості, передбачає розвиток у ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом ксиїокагатія, тобто гармонія зовнішнього і внут­рішнього, що є умовою краси людини. Цілісність людської особи­стості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом гармонійної шляхетності, тим орієнтиром самовдосконален­ня, до якого має прагнути кожна людина.

ньому, як правило, чітко відображалася соціальна характеристика лю­дини, її суспільний статус, особливості суспільних відносин, до яких вона залучена. Все це забезпечило одягу або «костюму» важливе місце в історії' культури.

Удосконалення самого тіла людини, що робить її красивою, сильною, вправною, використання одягу, косметичних засобів і прикрас для де­монстрування соціальних якостей людей заклали підвалини такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зауважити, що розви­ток її і зміни напрочуд примхливі. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. Проте немає сумніву, що вимоги до тіла, одягу, косметики і прикрас щонайтісніше пов'язані зі змінами способу життя і рухають­ся в єдиному ритмі з усіма змінами навколишнього предметного світу людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи.

Та все ж у розвитку моди спостерігаються дві тенденції. Одна з них поля­гає в тому, що людське тіло, його пропорції' і природні форми є до­мінуючими. З огляду на це суспільство більшою мірою зацікавлене в гармонійному фізичному розвиткові людського тіла за допомогою спорту; одяг і прикраси орієнтовані на природні людські форми. Що­до іншої тенденції", то вона полягає в штучному, нерідко спотворено­му посиленні стилізації людської статури за допомогою одягу, усіля­ких перук, надмірного використання косметики. В такі періоди вимо­ги до фізичного стану людського тіла помітно знижуються.

В історії світової моди неодноразово спостерігалися сплески як першої, так і другої тенденцій. Суспільство XX—XXI ст., очевидно, таки знай­шло можливість гармонійного поєднання вимог як до людського тіла, так і до одягу, прикрас і косметики, що доповнюють природну красу людини. Масовий спорт, піклування суспільства про здоров'я і фізич­ну досконалість своїх членів є важливим естетичним надбанням люд­ства, адже за всім цим стоїть високе загальнолюдське гуманістичне завдання — подовжити активне, здорове, радісне життя кожної люди­ни, де фізична досконалість стала б запорукою повноцінного соці­ального життя. Водночас мистецтво косметики й одягу дає змогу в ра­зі потреби приховувати, підправляти недоліки зовнішності.

Вигляд людини, вміння її через зовнішність передати свій внутрішній світ або, навпаки, приховати його, продемонструвати свою індивідуаль­ність або, навпаки, створити потрібний імідж є нині важливим еле­ментом естетичної культури особистості. Слід при цьому пам'ятати, що зовнішність не є особистою справою людини, це насамперед умова спілкування та взаєморозуміння, що потребує поваги до су­спільних норм і правил, людської гідності взагалі.

Відомий італійський (ЬілососЬ Антоніо БансЬі так оцінює естетичну ваго-

Естетичні форми суспільних відносин

волічного до народно-орнаментального, від декоративного, п ного з безпосереднім виявом характеру особистості, до прак функціонального — одяг відрізняється тисячею відтінків, у я дображаються найтонші нюанси самосвідомості та особистог індивіда. Одяг завжди є важливим елементом особистості, дзе] того, що в людині є природного і риторичного або фальшиве лективного чи індивідуального, манірного чи справжнього. Са^ історія костюма — це історія самої людини»1. ^—^ Створення особистого стилю через форм

ВанфиА. Философия искус- зовнішності є, на наш погляд, важливою а ства. —М., 1989. — С. 113. естетичної діяльності людини. Звичайне ний із нас

від природи наділений обличчям і статурою, ми і шиємо собі одяг і взуття, проте це не позбавляє людину відпо ності за свій вигляд. Адже ніхто краще не знає нас і наші влас та якості, ніж ми самі, ніхто крім нас самих не може розвинути тіло, міміку, жести, багатство інтонацій, відшліфувати манера дінки. Для цього кожна людина мусить стати художником, з* створити гармонійну єдність внутрішнього світу й індивідуальЕ нішності. Навряд чи можна знехтувати народним спостереженням, що люді рактеризує її зовнішній вигляд («видно пана по халявах»). Идеті те, що вигляд людини повинен найбільшою мірою відповідати бистосгі, а не суперечити їй. Головними помічниками у вир цього завдання мають бути естетичний розвиток людини, ї мистецтво і спорт.

ЕСТЕТИЧНІ ФОРМИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Естетичний досвід особи реалізується не тільки у створенні власн нішності, айв системі суспільних відносин, в усій багатоманіт етнічних, національних соціальних і міжособистісних форм, а причетна людина. Це відносини моральні та юридичні, еконо] політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються мораль правовими нормами, релігійними догматами, конституційнш відомчими нормативними актами, етичними нормами та код честі тощо. Але ці відносини можуть бути й об'єктом естетик яльності людини і суспільства. Іншими словами: будь-яка діл людини, оскільки вона зумовлює встановлення типових соці відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих : з особливим моральним змістом, створює певний осередок.

ПРИРОДА В СТРУКТУРІ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

уявлення про естетичну діяльність суб'єкта суспільної практики було б неповним, якби ми обмежились лише сферою праці, суспільних та міжособових взаємин. Існує ще одна, велика сфера естетичної діяль­ності й водночас предмет естетичної насолоди — природа. Ставлення до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство відповідно до свого загального культурного розвитку дедалі більше звертається до природи як до джерела естетичних переживань і естетичних ціннос­тей, з іншого — своєю діяльністю завдає природі непоправної шкоди, створюючи загрозу екологічної кризи і власному існуванню. Розв'язання такої суперечності слід вбачати в переході від вузькоутилітарного до суто естетичного, духовного ставлення до природи як есте­тичної норми для людського суспільства.

одство впродовж своєї історії пережило різні форми взаємодії з при­родою. Значний відтинок часу тривав період культури збирання і полювання, коли людство цілковито залежало від природи, що да­вала йому засоби для існування. Цей стан позначений відносною гармонією, хоча вона й не була свідомим наміром людини. Проте вже на цьому етапі відбувається усвідомлення людиною цінності природи як умови її існування. Спостереження природи, рослинно­го і тваринного світу, їх взаємозв'язку породжувало спроби людини осягнути навколишню красу і процеси, збагнути й відобразити їхню сутність у перших формах образотворчої діяльності. Зображення тварин, рослин, спроби використання природних форм для ство­рення предметів повсякденного побуту, імітування поведінки тварин у ритуальних танцях — усе це засвідчує поступове духовне і прак­тичне оволодіння творчими силами живої природи

Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину при­роди. Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні по­сіви і насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських тварин. Такий, суто сільськогосподарський, характер діяль­ності спричинює дисгармонію. Як відомо, перші землеробські цивілі­зації залишили по собі пустелі. І все-таки упродовж багатьох віків між природою і людиною існувала рів­новага. Саме цим зумовлене особливе місце природи в естетичному досвіді людини та її художній творчості. Взаємодіїочи з природою, людина може гармонійно співіснувати з нею, вносити в цей храм певний естетичний аспект. Закони природи й закони людського співжиття потребують взаємоповаги.

9. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І МИСТЕЦТВО