На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Шпори з етики

Реферати > Різне > Шпори з етики

Питання про природу добра і зла перебуває в нерозрив­ному зв'язку з проблемою природи і сутності моралі. Якщо добро вважати продуктом суб'єктивної точки зо­ру (індивідуальної, групової), то можна зробити висно­вок, що мораль є фікцією (лат. fictio — вигадка), яка не має об'єктивного змісту і значення.

Певною мірою резонно добро відносити до сфери ідей, оскільки уявлення про нього формується громад­ською думкою, в якій воно набуває ідеальної (нематері­альної) форми буття; протиставляється сущому, прак­тичній діяльності й безпосередній доцільності; перебу­ває у зв'язку з ідеалом; є незавершеним, відкритим. До того ж добро як ідея не є суто раціональним утворен­ням. Не вважають його і суб'єктивним станом людини, бо його об'єктивною основою є потреба людини в інших людях, у взаємному спілкуванні й узгодженні своїх дій, у дбайливому ставленні до природи. Звичайно, якби добро існувало лише в ідеальній формі (у формі ідеї), то воно нагадувало б міраж. Ідея добра постійно об'єктивується, опредметнюється в діяльності й поведінці людей, набуваючи матеріальних форм буття. Тобто добро не вичерпується ідеєю.

Добро слід розглядати, як процес, якому властиві такі стадії розвитку: ідея добра (добро в собі); добро як стан самосвідомості людини; добро як спосіб буття людини (високоморальна діяльність і поведінка та відповідні моральні якості особистості, тобто доброчесність); матеріальна і духовна культура людства, в якій акумулюється і нагромаджується потенціал добра (власне культура, культура у вузькому розумінні, оскільки до культури в її найзагальнішому розумінні належить усе створене людством, тобто неприродне, зокрема і те, що називають дикістю, варварством).

Оскільки мораль всепроникна, добро не є чітко окресленим в просторі й часі. Проте його можна виявити. Добро як ідею можна пізнати завдяки громадській думці. Однак тільки за умови, що вона буде почутою, прийнятою і реалізованою індивідом, який водночас не може беззастережно довіряти громадській думці, хоч і зму­шений до неї прислухатися. «Людина, — за словами французького мислителя Жана-Поля Сартра (1905— 1980), — спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі і тільки опісля визначається», тобто набуває сут­ності. Вона «є лише тим, що сама з себе робить». Ство­рюючи свою сутність, людина орієнтується на світ люд­ської культури, зокрема й на ідею добра. Однак ця ідея адресується їй в неадекватній формі (як моральні вимо­ги), а тому є для неї логічно і психологічно недостовір­ною, непереконливою. Це спричинено тим, що мораль­ні вимоги адресують людині у формі суджень («Говори правду, бо правда — добро», «Не будь егоїстом, бо его­їзм - зло»), а отже, апелюють до її розуму, логіки. Та оскільки поняття «добро» і «зло» в системі буденної сві­домості не визначені, то моральні судження не можна вважати психологічно достовірними, тим більше для людини, яка виходить з того, що буде «тим, що сама із себе зробить».

Чи не найпереконливіше психологічно ідею добра виражає образ Прометея. Однак найголовні­ша умова її осягнення полягає в тому, що силу добра можна по-справжньому відчути і пережити, лише тво­рячи добро. Ще Демокріт писав, що якби дітей не зму­шували працювати, то вони не навчилися б ні грамоти, ні музики, ні того, що найбільше зміцнює доброчеснос­ті, сорому. Людина повинна виробляти в собі звичку робити добро, в іншому разі таємниця ідеї добра зали­шиться незбагненною. Тому необхідною передумовою осягнення таємниці добра вважають практичне залучення до процесу добротворення.

Крім того, важливим є питання про те, конструктивну чи деструктивну роль відіграє зло; має воно субстанціональний характер чи ні; про діалектичний характер добра і зла. Існує думка, ніби зло не має субстанціонального характеру, оскільки „Немає нікого, хто робив би зло заради його самого, але всі творять його заради вигоди або задоволення, або честі, або чогось подібного .” (Ф. Бекон).

Життя людини і суспільства загалом є суперечливою єдністю прогресу і регресу, конкретні прояви яких мо­ральна свідомість сприймає та оцінює як добро чи зло.

27) Щастя та шляхи його осмислення в етиці

Проблема щастя постійно фігурує в буденному спіл­куванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми — похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлен­ня про щастя, розуміння його сутності істотно вплива­ють (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлу­мачити це поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щас­тя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як по­няття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.

Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове по­няття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, фено­мен щастя.

Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочо­го визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особ­ливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, — на думку Дж. Локка, — у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного по­чуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб'єктив­ного начала в щасті.

Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умо­вами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без каяття.

Визначаючи суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об'єктивні основи щастя.Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зок­рема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788— 1860), — щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні пра­ва. Воно потребує передусім матеріальних засобів); зако­ханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — пи­сав французький прозаїк Віктор Гюго (1802—1885), — люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів (« .яке щастя — дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, — писав К. Маркс Ф. Енгельсу. — Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув ви­сокого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми бува­ємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль (1623—1662), — тільки почуваючи, що нас по­важають») та ін.

Зрозуміло, що одного здоров'я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров'я, повноцінне спілкуван­ня, реалізація творчих потенцій) — ні. Очевидно, іде­ально щасливих людей не буває.

Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, неста­більність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645— 1696), «перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим».

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат