На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Шпори з етики

Реферати > Різне > Шпори з етики

Утім, завжди існувало чимало тих, хто відчував почуття сорому дуже рідко або зовсім його не відчував. Про таких людей говорять як про безсоромних. Вони, як правило, переслідують свої прагматичні цілі й задовольняють свої різноманітні бажання незважаючи на оточуючих, їхню думку і обурення: «Сором дим, очі не виїсть». Такі люди, як правило, не тільки безсоромні але і безсовісні, тобто аморальні. Вони бояться тільки власного дискомфорту.

Варто відзначити, що зовнішня безсоромність не завжди є свідченням загальної аморальності особистості. Часом людина не соромиться усього світу, але соромиться своїх, тих, хто значу­щий для неї. Коло дорогих і важливих для неї людей дуже вузьке, вона схиляється перед думкою тих, кого поважає, їхнє слово є для неї і похвалою, і вироком, а стосовно інших вона відчуває просту байдужість, і їхні докори не зачіпають її душі. В яких ситуаціях людина починав соромитися?

1. Людина соромиться, коли переживає й усвідомлює свою невідповідність пануючим у суспільстві нормам і цінностям. Коло Цих норм і цінностей виходить далеко за межі власне моральних відносин.

Типовою ситуацією сорому в цьому розумінні є переживання своєї бідності, убогості, неграмотності перед багатством, заможністю і високою освітою. Зарозумілість на одному ступені соціальної ієрархії обертається соромом на іншо­му.У той самий час, якщо людина не приймає цінність багатства або соціального статусу як аксіому, вона не стане соромитися власного становища. «Хто чесної бідності своєї боїться . той най-жалюгідніший з людей, боягузливий раб», - писав Роберт Берн.

2. Людина соромиться не тільки тоді, коли вона не відповідає усталеним цінностям, але й коли вона не в змозі відтворити на­лежним чином наявні в суспільстві стандарти. У колишніх куль­турах, а також почасти і в нинішній, треба строго дотримуватися звичаю, а інакше оточуючі тебе не зрозуміють. У наші дні, коли звичаї послабшали, а відносини між людьми У великих містах стали набагато більш анонімними й вільними, загальноприйняті стандарти диктує мода. Якщо модно носити широкі штани, то усі носять широкі, і людина у вузьких немод­них штанях буде відчувати на вулиці незручність і сором, тому що перехожі оглядаються на неї, і не сприймають як «свою». І звичай, і мода диктують нам, що соромно бути не як усі, білою вороною. Соромно виділятися, випадати, не вписуватися. У вітчизняної молоді в 60-ті роки XX ст. вважалося соромітним не знати Хемінгуея, а в 70-ті - Маркеса. Тепер же соромно нічо­го не розуміти в Інтернеті й не знати, з якого боку підійти до комп'ютера.

3. Людина соромиться своєї невідповідності власне мораль­ним орієнтирам, які сповідуються в певній культурі. Це насам­перед сором за свої засуджувані вади, такі як пияцтво, похіть, невтримна агресивність, схильність до неправди. Людина, у житті якої вади є постійною складовою, потурає їм, тому що немає сили відмовитися від них, а потім соромиться власної поведінки.

Західна культура виросла на уявленнях, відповідно до яких соромно оголюватися, демонструвати свою тілесність, виявляти фізичні бажання, особливо пов'язані зі статтю. Сексуальність протягом цілих сторіч була під моральною забороною. Не гріховні задоволення, а тільки продовження роду повинно бути причи­ною для єднання. Усе, що стосується фізичної близькості, було оточене щільним ореолом сорому.

Зиґмунд Фрейд, створюючи свою концепцію психоаналізу, показав, що заборонні, соромітні, не визнані суспільством ба­жання і потяги витісняються в людини в сферу несвідомого, кот­ру він називав «воно». Свідомість просто не витримує їх, відки­дає. Зіткнення між бажаним і забороненим заганяє соромітне в підпілля свідомості, але заборонні пристрасті продовжують жити там, ніколи не вмираючи і не втрачаючи своєї енергії. Саме вони і знаходять прояв у невротичних симптомах, нав'язливих діях, паралічах, з якими Фрейду доводилося мати справу як лікарю. Фрейд доказав, що тільки усвідомлення соромітного бажання виліковує пацієнта від різних розладів. Щоб повернути собі по­вноту буття, потрібно психологічно пройти через усвідомлений сором. Фрейд вважав, що джерелом багатьох неврозів є жорстка заборона суспільства на прояв сексуальності, ототожнення її із соромітним.

4. Людина відчуває сором, коли її внутрішній світ розкри­вається перед іншими, а вона не готова до цього і не бажає цього. Вона почуває себе в такому випадку душевно голою, незахищеною, вразливою і соромиться своєї відкритості й незахищеності. Так буває, коли читають вголос особистий лист чи інтимний щоденник. Сором - це не тільки острах осуду і глузування, це ще і душевний механізм, який захищає інтимність і встановлює стіну між мною і чужими, яким зовсім не треба знати, який я всередині. Утрата сорому означає втрату інтим­ності - особливої дорогоцінної риси особистого спілкування.

5. Людина може відчувати сором не за себе (свою невідпо­відність соціальним нормам і цінностям), а за іншого, коли чи­ясь поведінка на наших очах йде врозріз з прийнятими стандар­тами і викликає жалість чи глузування. В усіх подібних випад­ках ми вільно чи мимоволі ідентифікуємо себе з тим, хто поми­лився, переживаємо його становище як своє власне і соромимося так, ніби в незручне становище потрапили ми самі. Ідентифі­кація при цьому припускає деяку спільність «ми», але не зале­жить від ступеня реальної близькості до людини: можна сороми­тися не тільки за сина чи товариша, але і за вчителя, і за керів­ника держави, якщо їхні вчинки і дії належать до розряду соро­мітних.

6. Людина може випробувати помилковий сором. Він пов'яза­ний насамперед з тим, що ми можемо почувати свою не­відповідність найрізноманітнішим вимогам, у тому числі й вимо­гам свідомо аморальним. Так, наприклад, у підліткових колек­тивах нерідко процвітає культ сили, жорстокості, показного цинізму, і той, хто не в змозі вдарити іншого, познущатися над ним чи обдурити його, сам піддається знущанню й осміянню. Він відчуває в цьому випадку помилковий сором - сором за свою м"якість і відсутність агресії, тобто цінності перевертаються. Інший варіант помилкового сорому - сором виявити назовні прекрасні за своєю суттю емоції. Наприклад, любов. Як правило, проявів любові соромляться зовсім не тому, що вона як пережи­вання і стосунки соромна сама по собі (наприклад, як соромна брехливість). Форму сорому приймає тут страх бути знехтува­ним.

Узагалі, відносини між соромом і страхом дуже суперечливі. Так, сором - це своєрідний, інколи сильний страх перед оцінкою зовнішнього спостерігача. Але страх за своє життя, який люди відчувають при реальній фізичній небезпеці, може зовсім витіс­няти і виганяти сором. Коли людині дуже страшно, вона не соро­миться. Сором приходить потім, при згадці про те, що трапило­ся, коли реальна загроза залишилася в минулому. Усе питання в тому, що перемагає в конкретній ситуації: острах смерті чи жах перед нехтуванням з боку інших.

Останній момент, який треба відзначити, говорячи про сором, Це психологічний захист, який люди застосовують, щоб врятува­ти себе від руйнівної дії сорому. Сильний сором неможливо пере­жити.

Так, індивід може відкидати сором. Психоаналітик Е.Еріксон описує ситуацію, при якій убивця, якого мали повісити на очах у громади, замість того щоб соромитися, почав сварити тих, хто спостерігав за стратою, закінчуючи кожну тираду фразою: «Бог проклинає ваші очі». Він переносив сором із себе на інших - на глядачів страти.

Людина, яка пройшла через осоромлення і продовжує жити, може придушити в собі пережитий сором і просто забути неприє­мну ситуацію, це теж психологічний захист.

Ще один вид психологічного захисту - самоствердження в тій сфері, де людина не вправилася і втратила себе, або в іншій, яка виявилася доступною для самоствердження, Так, невдалий ак­тор, бажаючи позбутися від ганьби своїх провалів, може зайнятися бізнесом і успішно стверджувати себе в наживанні грошей. Звичайно, це приклад не зі сфери моралі. Але якщо говорити тільки про моральну сферу, то людина, яка пережила сором із приводу свого боягузтва, може намагатися бути як хороброю, так і намагатися знову заслужити людську повагу іншими достоїнствами: добротою, щедрістю, активним милосердям.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат