На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Шпори з етики

Реферати > Різне > Шпори з етики

29. Честь та гідність як проекція моральної цінності особи

Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єк­тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо­відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су­спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо­нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се­бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.

Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос­нові усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і грома­дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само­оцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистос­ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з понят­тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос­ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре­мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді­яльності особистості з боку інших.

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу­валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус­відомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос­ті, що і визначає міру пошани і поваги.

Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс­не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.

Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продумано­го відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колек­тиву, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.

Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського праців­ника, військового, спортсмена тощо).

Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можли­во, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зро­биться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і склада­ють той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійсни­тись як особистості.

30. Сенс життя як фундаментальна особливість людського існування

Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно пов’язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну самосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування.

Кожна людина зокрема і людство загалом бачить щастя остаточною метою людських зусиль. Правда, розуміння сенсу життя не завжди повязується із щастям. Релігійне, зокрема християнське його розуміння, не передбачає щастя в цьому світі, а переносить його можливість у «потойбічне» життя. Земне життя лише ставить перед людиною певні моральні зобов’язання: збереження душі для вічного блаженства в іншому «житті». Щастя, згідно з прийнятим визначенням, - це «переживання повноти буття, пов’язане, із самоутвердженням».

Сенс життя набувається та усвідомлюється як його наявність у вільному розгортанні здібностей особи довкола особистісно визначеної постели. Причому сповнити життя сенсом не може щось другорядне, несуттєве, обмежене і буденне. В кращому випадку воно здатне на певний час зосередити на собі увагу. Але, раніше чи пізніше, особа неминуче доходить усвідомлення обмеженості та ілюзорності цінностей, що колись вабили її. Коли мова йде про смисложиттєві цінності, то треба наголосити, що це цонності, здатні організувати духовну енергетику людини в гармонійне ціле з тим, щоб опредметнитися в суттєвому: в науковому пошуку, в предметно-естетичному формуванні середовища, в творчих моральнісних стосунках тощо. Це знайденість себе в справі, до якої людина призначена природою, знайденість себе в коханні і в сім’ї, в справжній щирій дружбі, в повазі з боку інших тощо.

Духовна потреба самоутвердження стимулюється творчою природою людини. Це вона вимагає органічно влитися в буття людства за життя, створюючи атмосферу людяності, а після смерті залишатися в ньому в образі своїх умінь, здібностей, талантів тощо. Духовне самоутвердження завжди потребує зусиль розуму, глибини почуттів і, звичайно ж, волі, сили характеру, фізичних зусиль. Лише у такий спосіб – шляхом опредметнення себе в діяльності, в моральних стосунках людина здобуває відчуття справжності буття. Людське існування вимірюється правами, що і визначають відлік часу. Цей закон дійсний як для людства загалом, так і для кожної особистості. Отже, сенс життя не покладений десь ззовні, поза людиною. Сенс життя здобувається у свідомому творенні життя, а саме: творення себе згідно з людським образом та творенні людяності стосунків в навколишньому середовищі. Реалізуючі своє призначення бути людиною, особа здобуває справжню повноту буття, тобто сповнює його сенсом.

Сенс буття не є щось стале, раз і на завжди здобуте й незмінне. Йому властива процесуальність, що є атрибутивною характеристикою духовності: зупинка в русі до само пошуку, до творчої взаємодії зі світом – це початок духовної смерті.

Відчуття повноти буття дається не лише власними творчими досягненнями. Повнотою сповнює здатність радіти і захоплюватися талантом інших людей, досягненням творчого генія минулого та сучасності. Насолоджуючись умінням інших, ми відкриваємо серце для щирого та шанобливого становлення до них і тим самим духовно споріднюємося з людством. У той же час ми применшуємо власний егоїзм, заздрість та інші вади людської природи. За цією ж ознакою творче самоутвердження. В якій би сфері життя воно не відбувалося, є явищем моральнісним, адже у такий спосіб своїм буттям ми примножуємо чесноти людства.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат