На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Шпори з етики

Реферати > Різне > Шпори з етики

Що стосується доброчинностей, то Аквінський, відтворюючи чотири традиційні доброчинності — мудрість, відвагу, помірність і справедливість, — додає ще три християнські — віру, надію, любов. Фома Аквінський менш критично ставиться до потреб людського тіла та пристрастей, ніж Августин Блаженний. Він визнає за людиною можливість прагнення земних радощів.

На думку Фоми, моральний образ дії гарантує людині спасіння у потойбічному світі; моральна поведінка і вища відплата пов'язані між собою. Але як саме здійснюється ця Божа справедливість, людині знати не дано.

Етика Аквінського чітко розмежовує мораль і релігію, зробивши акцент на тому, що людські доброчинності без віри і Божої благодаті майже ніщо, більш того, вони не дають людині можливості безпосередньо наблизитись до Бога, жити благочинним життям. Тому лише безпосереднє споглядання Божої суті у потойбічному світі й з волі самого Бога є істинним блаженством. Такий постулат стверджує несумісність людської моралі та релігії.

15. Етика Нового часу: відправні точки та корінні проблеми

Культура Нового часу (XVII—XIX ст.) і, відповідно, новоєвропейська етична думка формуються за умов розвитку буржуазного засобу виробництва і раціоналістичного типу свідомості.

Етичні системи Західної Європи XVII ст., епохи зародження раціоналізму, характеризуються складною і суперечливою взаємодією християнського вчення про розумність створеного Богом світу і думкою гуманістичною, яка життєстверджує домінанти свідомості, перейняті вірою у можливість розумної перебудови світу та його удосконалення; розумово-прагматичним характером самої раціональності з орієнтацією на підприємницький успіх, ділову ініціативу і «здоровий глузд».

Мислителями того часу, Томасом Гоббсом (1588—1682 pp.), Кокком (16Ъ2—1704 pp.), Бенедиктом Спінозою (1632—1677 рр.) та іншими, створювалася одна з найзначні-ших побудов суспільної думки Нового часу — теорія природного права, відповідно до якої право зумовлюється силою, що визначає суверенітет як особистості, так і держави. Стан держави у світовому співтоваристві подібний до стану громадянина у самій державі: і там, і тут діє не висока мораль, не воля Бога, а тверезий і холодний егоїстичний розрахунок. Як окремі індивіди, так і народи у своїх взаємовідносинах повинні покладатися лише на здорове, природне почуття самозбереження.та іншими.

Концепція створення моральності, що виходила виключно із земних інтересів людей, одержала назву теорії «розумного егоїзму». Суть її полягає в наступному, якщо людина у своїх вчинках може віддавати перевагу тільки власним інтересам, то варто вчити її не відмови від егоїзму, а тому, щоб вона розуміла свої інтереси «розумно», відповідаючи вимогам своєї справжньої «природи»; якщо суспільство організоване так само «розумно», то інтереси окремих особистостей не призведуть до конфлікту з інтересами оточуючих і суспільства в цілому, а, навпаки, будуть слугувати їм.

У філософсько-етичній рефлексії XVIII ст., що успадковує та змінює одночасно ідеї морального розвитку XVII ст., однією з центральних стала тема осмислення людської природи, її сталості та мінливості, залежності й незалежності від зовнішніх умов або середовища. Серцевиною даної проблематики є теорія виховання, що розроблялася філософами-просві-тителями Жан-Жаком Руссо, Дені Дідро, Клодом Адріаном Гельвецієм.

16. Етика обов’язку Канта

Наприкінці XVIII ст. найвизначнішою фігурою у розвитку європейської етичної думки став Імануіл Кант (1724— 1804 pp.), який стверджував, що етика нічого не запозичує з інших наук про людину, а моральні принципи існували набагато раніше емпіричного знання про навколишній світ. У свою чергу, емпіричні знання закладені в людському розумі апріорі (від лат. «аргіогі» — «з попереднього»), тобто як пе-реддосвідне знання. Етика Канта системно розроблена у таких творах, як «Критика практичного розуму», «Метафізика вдач», а також у складених за записами лекціях з етики.

На думку Канта, у моральних законах задається абсолютна межа людини, та першооснова, остання риса, яку не можна переступити, не втративши людської гідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральний закон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імператив — це формула відношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини.

Категоричний імператив Канта: роби тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом, — це є вимогою до людської волі керуватися моральним законом, привести свої максими у відповідність до нього. Категоричний імператив зобов'язує кожну людину ставитися до людства у своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як до мети, і ніколи — тільки як до засобу. Щоб не бути рабом свого природного егоїзму, людина змушена удаватись до вольового само-примушення. Обов'язок для Канта •— чистота морального мотиву і твердість моральних переконань. Через обов'язок затверджується і загальність морального закону, і внутрішня гідність особистості. Індивідуальна воля може трансформуватися у загальну, а чеснота — з'єднатися зі щастям у тому випадку, якщо особистість у самій собі знайде ту тверду моральну опору, яку раніше вона шукала зовні — у природі, у вірі в Бога, у суспільному середовищі.

17. Великі «песимісти» ( Шопенгауер. Ніцше).

Шопенгауер підкреслює, що Христос, також, як і Будда, вчить, що людина вступає до життя грішною, і вона являє собою плід двох сліпих пристрастей. Іісус - людина, яка розуміє свою долю і тому добровільно жертвує тілом. Він, посуті, приглушує в собі волю до життя, щоб дух зречення і жертви увійшов в цей світ. На думку німецького філософа, католіцизм виявився більш

вірним духу Євангілєя, ніж протистантизм. Католіцизм приборкує волю шляхом целібату, обітниць, постів, милостині. Шопенгауер вважає, що християнство виявляє свою істиність в усіх версіях, що вона запозичує з арійського Сходу. Справжня і безсмертна сутність релігії Іісуса і Будди полягає у вченні про жертвування власної волі.

Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю моральне і необхідне. Оскільки знищення її можливе тільки через певну діяльність проходженних єю людей, морально необхідно скасувати їми волі дл життя самих собі. В цьому їх естетичний обв'язок.

Правда Шопенгауер засуджує усяке моральне незабов'язання в цьому пункті і вважає, що посилання на обов'язок приводить тільки до "рабської моралі", проте Шопенгауер сам не може не опелювати до зобов'язання в рішеннях людини відносно своєї поведінки. Власний шопенгауеровський "категоричний імператив" проголошує: змушуя себе нічого не робити з того,що бажається, потрібно роботи все те, чого не бажається. Зміст цього імперативу полягає в тому, що потрібно придумувати (стримувати) в собі волю до життя чи хоч би все більше і більше послаблювати її в собі. Подібно до Канта Шопенгауер виходить при оцінюванні вчинків не із їх характеру, а із спонуканих мотивів, які їх виликали. І він згоден з Кантом в тому, що обов'язково передумовою моралі є свобода волі людини; при тому,що свобода волі у Шопенгауера співпадає з необхідністю потойбічного буття.

Мораль за Шопенгауером складається із наступних елементів: покірне прийняття страждань, аскетична позиція по відношенні до власної особи, альтруестична установка по відношенню до інших людей і повне скасування егоїзму. Це означає, що по-справжньому моральна людина досягає свого роду атеїстичної "святості". Вона не вірить у бога, але поводить себе так, якщо б вірила і дотримувалася б його заповітів[13].

Естетика Шопенгауера викладена в його творі "Світ як воля і уявлення". Відправним пунктом шопенгауеровського вчення про мистецтво стала перша частина книги "Критика здібності мислення" (1789-1790) Канта, але у найголовнішому визначається характером філософської системи франкфуртського затворника.

Естетичне споглядання повинно повністю звільнене ід усякої зацікавленності у будь-яких утилітарно значущих результатах і незалежним від будь-яких егоїстичних почуттів. Ця теза відповідає положенням аналітики "прекрасного" у Канта.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат