На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Професійне та народне мистецтво

Реферати > Культура > Професійне та народне мистецтво

Починаючи з 30-х років ХХ ст. мистецтво музики значною мірою збагачує виражальні засоби кінематографа. Так, деякі кіномитці вводили у структуру своїх фільмів фрагменти з класичних музичних творів, деякі – безпосередньо співпрацювати з композиторами, котрі писали музику під конкретну кінострічку.

2.5 Хореографія

Хореографія інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі. Хореографічне мистецтво – це дуже об’ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю.

Хореографія сформувала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом. При аналізі музичного йшлося про існування важливого зв’язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з з’являється постать хореографа.

Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу – заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою стала основою для відомого роману В.Гюго «Собор Паризької Богоматері»). Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з добою Відродження, але справжній його розвій починається ХVІІ ст., коли у Франції було створено Королівську академію танцю (1661).

Засновником класичного балетного мистецтва був французький балетмейстер Ж.Ж.Новерр, який відстоював ідею синтезу між танцем і музикою.

Плідно працювали у Росії західні балетмейстери Ш.Дідло (1767-1837), який поставив багато різножанрових вистав і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А.Істоміна і Є.Телешова, та А.Сен-Леон.

Подальший розвиток балету відбувається у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. і пов'язаний передусім з іменем М.Петіпа, який здійснив новаторські балетні установи. Новий етап у розвитку балету пов'язаний з іменем О.Горького (1871-1924) – постановника балетів «Дон Кіхот» та «Саламбо».

Розквіт мистецтва балету другої половини ХХ ст. пов'язаний з іменем Г.Уланової, О.Лепешинської, Ю.Григоровича, М.Плисецької, Є.Максимової та ін. Сьогодні розвиток балетного мистецтва україни безпосередньо асоціюється з творчістю А.Шекери, В.Ковтуна, Т.Таякіної, В.Писарева та ін.

Отже, мистецтво хореографії постійно розвивається і видозмінюється, адже мова пластики, мова танцю, якою володіють її провідні митці, завжди привертатиме увагу і викликатиме захоплення у глядачів усього світу.

2.6 Театр

Театр (місце для видовищ, видовище) – це вид мистецтва, що образно відбиває дійсність, художньо опановує світ у формах драматичної дії.

Мистецтво театру цілком слушно вважається колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості у театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п’ять осіб: драматург – режисер – художник – композитор – актор. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Зв’язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Театр має свої родові модифікації: театр ляльок, драматичний, опери та балету оперети, дитячий, театр пантоміми.

Витоки мистецтва театру пов’язані з давніми ритуалами, обрядовими дійствами доісторичної людини. Ці обрядово-ритуальні дії набули поширення у часи Стародавнього Єгипту і були пов’язані з культом бога Осіріса. Мистецтво давньогрецького театру мало надзвичайно умовний характер і являло собою діалог між хором та актором. Розквіт цього виду мистецтва був пов'язаний з іменами трьох поетів-трагіків: Есхіла, Софокла, Евріпіда. Мистецтво середньовічного театру було представлене літургійною драмою, містеріями, мораліте, фарсом.

Справжній розвій мистецтва театру ХVІ ст. пов'язаний з творчістю Уїльяма Шекспіра (1564-1616), з його трагедіями «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Ромео і Джульєтта» і комедійними п’єсами «Дванадцята ніч» та ін. Фактично, починаючи з цього періоду, відбувається процес створення постійних театральних груп (театр «Глобус»).

Кінець ХVІІІ ст. в історії українського театрального мистецтва пов'язаний з діяльністю професійного театру (Харків, Полтава), фундаторами якого були брати Тобілевичі – І.Карпенко-Карий, М.Садовський, п. Саксаганський.

Цілком оригінальним явищем у театральному мистецтві ХХ ст. був театр «Березіль», заснований видатним українським режисером Л.Курбасом (1887-1937). Художні пошуки Л.Курбаса вплинули на подальший розвиток українського театрального мистецтва, зокрема на творчість А.М.Бучми, Н.М.Ужвій, Б.С. Ступки, Ф.М. та ін.

Театральне мистецтво Західної Європи ХХ ст. цікаве і своїми відверто формалістичними пошуками, що велися у межах експресіонізму та сюрреалізму.

Отже, феномен театрального мистецтва пов'язаний з осмисленням художньої спадщини минулого, з творчими пошуками сучасних театральних діячів, які філософськи осмислюють світ і намагаються розкрити морально-психологічний стан особистості.

2.7 Кінематограф

Кінематограф (від грец. – рух і зображення) – наймолодший вид мистецтва, виникнення якого пов’язане з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії.

Кіно – синтетичне за своєю природою, воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії. Саме тому кінематограф оперує багатьма виражальними можливостями, запозиченими з інших видів мистецтва.

Водночас кіно володіє власними специфічними засобами та прийомами, зокрема: ракурсом (кут зору кінокамери), зміною планів (загальний, середній та великий), монтажем, що об’єднує окремі кадри у логічній послідовності та дає змогу передати емоційне й психологічне напруження епізоду.

Кінематограф має свою жанрово-родову структуру: художній (ігровий), документальний, науково-популярний, анімаційний.

На відміну від інших видів мистецтва, дату народження кінематографа можна назвати абсолютно точно – 28 грудня 1895 р. саме в цей день у Парижі брати О. і Л. Люм'єр продемонстрували свою першу кіно програму, що містила коротенькі документальні замальовки: «Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзда» та ін.

Водночас з братами Люм'єрсвой пошуки у кінематографі розпочав Ж.Мельєс, з іменем якого пов’язане виникнення феномена ігрового кіно («Червона шапочка», «Синя борода», тощо). Саме у надрах ігрового кіно і почне складатися система жанрів, серед яких особливою популярністю користувалися мелодрама, комічна драма, авантюрний фільм.

У цей самий час у мистецтві кіно формується надзвичайно цікаве явище – «система зірок». Фактично у кожному жанрі ігрового кінематографа сяяли свої «зірки». У мелодрамі це були Ф.Бертіні, Е.Сантос, М.Якобіні (Італія), І.Мохжухін (Росія); в авантюрному фільмі – Мюзідора (Франція), Д.Фербенкс (США); успіх комічної драми був пов'язаний з іменем великого французького актора М.Ліндера, творчий доробок якого мав значний вплив на розвиток цього жанру у світовому кіно взагалі і на творчість класика світової комедії Чарлі Чапліна зокрема.

Проте справжнім «хрещеним батьком» американського кінематографа початку ХХ ст. безперечно був Д.У.Гріффіт. його фільми, серед яких особливо слід відзначити картини «Народження нації» та «Нетерпімість».

20-ті роки ХХ ст. увійшли до історії світового кінематографа як надзвичайно цікавий період експериментування і новаторства. Відбувався процес пошуку нових форм, зображувальних засобів і прийомів, усвідомлення монтажно-поетичної природи кінематографа, тобто у надрах кіно складалась своя естетична система.

Яскрава в історії кіномистецтва 20-х роківв пов’язана з кінематографом радянського періоду, зокрема з творчістю Л.В. Кулешова – «Надзвичайні пригоди містера Веста в країні більшовиків» , «Промінь смерті» тощо, - який спираючись на власну «теорію натурщика», створив Першу школу кіноактора; Дзиги Вертова – видатного документаліста, фундатора публіцистичного кінематографа, та групи ФЕКС (фабрика ексцентричного актора), що була організована Г.М. Козінцевим та Л.З. Траубергом, які у своїх художніх експериментах спиралися на принципи ексцентризму.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат