На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сучасна специфіка культурної ситуації в Україні

Реферати > Культура > Сучасна специфіка культурної ситуації в Україні

Зміст

Вступ

1. Національна культура в сучасній Україні

2. Культура на порозі XXI століття

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Наприкінці ХХ ст. почалося розмежування, уточнення та поглиблення розуміння світоглядних дисциплін, а також виокремлення напрямків, що поєднують ознаки філософських , мистецтвознавчих, літературознавчих, театрознавчих та інших знань; на їх базі почала формуватися своєрідна галузь і напрямок наукових досліджень – культурологія. Вона узагальнює і зводить до спільного знаменника понятійний апарат, об’єднує культурно-мистецькі дисципліни, надає можливість цілісно осягнути культурологічне сприйняття світу і діяльності людства.

Культуру як окрему галузь вивчали ще з античних часів. Вона досліджує притаманну їй специфіку в різних галузях наук, зокрема археології, археографії, психології, історії, соціології, мистецтвознавства та ін. але лише на початку ХХ ст. почали робити спроби узагальнити ці дисципліни, наблизитися до синтетичного розуміння терміна «культурологія» і ввести його в науковий обіг.

Вивчення суспільства через культурологічні процеси особливо важливе сьогодні, адже сприйняття його лише через економічні та політичні процеси збіднює людство. Практицизм, технократія знеособлюють індивідуальність, негативно позначаються на ній помітно знижуючи рівень культури народів. Культурологічна база уможливлює розуміння важливості та значущості таких феноменів суспільної свідомості, як мистецтво, література, філософія, а також найвищого уособлення природи – людини. Аналіз духовних цінностей, їх проекція на процеси сьогодення допомагають визначити рівень розвитку, стан суспільства в конкретний історичний період, оцінити його з морально-якісного боку.

Сприйняття і розуміння культури як суспільного явища допомагають кваліфіковано аналізувати, систематизувати, класифікувати та створювати оптимальні моделі процесів духовного, соціально-політичного й унормованого розмаїття форм людської діяльності.

1. Національна культура в сучасній Україні

У ХХ ст. активізувалися рухи народів до національного самовизначення. Вони прийшли по всіх континентах. Характерною ознакою стали національні революції, які проголошували принципи самовизначення націй, зумовлювали створення національних держав на базі етносоціальних спільнот. Вироблялися наукові обґрунтування для набуття правового статусу новоутвореними державами, для абсолютизації форм соціально-економічного, політичного та духовного життя нації.

Політична теорія утверджувала пріоритети держави як ідеальної форми національної політичної організації, що декларувала політичну рівність народів, які проживають у конкретній країні. Націоналізм виводиться на рівень певної релігії, яка має віру в Бога замінити на віру в націю.

Економічна теорія націоналізму досить суперечлива, тому що економічні проблеми вважаються другорядними, а почасти ігноруються, перевага віддається ідеалізації та милуванню самими собою.

Провідною тезою націоналізму є лінгвістична теорія, яка абсолютизує роль національної мови, вважаючи її єдиним провідним чинником збереження, утвердження та виживання національної спільноти. Стверджується, що мова – це передусім консолідуюча сила, яка єднає націю не лише на аборигенній території, а й у зарубіжжі. На рівні державного утворення ця теорія не витримує критики; нині не існує жодної одно національної держави при тому, що практично всі країни одномовні, незважаючи на те що в них проживають люди різних національностей.

Кожна мова різниться діалектиками; вони досить розмаїті й не завжди зрозумілі людям, які живуть в іншому регіоні. Це характерно для будь-якої держави, у тому числі й України.

Культурна теорія найбільш популярна щодо визначення об’єднуючого фактора. Це проявляється у колективному егоїзмі, який бачить свою культуру месіанською щодо інших. Теоретики вважають, що лише культурний націоналізм може об’єднати народ і вивести його на політичний рівень об’єднання нації. Культурний процес будь-якої держави не може бути однорідним, це суперечить як діалектиці, так і здоровому глузду. Адже кожне суспільство останні 500-700 років чітко детерміноване; кожна соціальна група утворює, виробляє і трансформує культурно-мистецькі досягнення як свої, так і сусідів, при цьому враховуються регіональні та національні особливості. Як правило, народи з «нижчим» соціальним рівнем консервативніше зберігають культурну спадщину, а «вищі» - більшою мірою сприйнятливі до досягнень цивілізаційного процесу. Цивілізація ніколи не може бути локальним явищем, вона завжди поширюється на досить значні території. Як приклад розглянемо європейську та далекосхідну. Кожна з них досягла високих рівнів розвитку, має певні особливості, які суттєво різняться. Кожна з них адаптувала цілу націю і держав, включила їх у свій культурний процес. Особливо це помітно на сповідуванні світових релігій: уся Європа – це переважно християнський світ, азіатський континент – світ ісламу; відповідно вони мають різні культурні домінанти.

Останні півтораста років гаряче дебатувалось стосовно теорії двох; на політологічному рівні протиставлялися класові групи, стверджувався антагонізм між ними, довелося, що кожна з них творить свою культуру, але час усе ставить на свої місця. Вихідці з панівного класу П. Могила, Ф.Прокопович, Б. хмельницький, П. Куліш, Є. Гребінка, М. Гоголь, Леся Українка сім’ї Симиренків, Терещенків, Тарновських, Ханенків були представниками своєї нації; відповідно всі здобуті знання вони максимально застосували практично на своїй землі, адаптуючи чужі набути до своїх потреб.

Україна має своєрідну територію; вона розміщується між двома великими суперетносами – східним і західним, а отже, поєднує особливості як одного, так і іншого. Нині на емпіричному рівні робляться спроби вивести походження України, українськості. Дехто починає від створення світу (С. Плачинда); інші намагаються зробити українцями переважну більшість визначних діячів світу. Так, Ісус Христос, за Ю. Канигіним, - гуцул. Ейфорія свободи після революції 1991 р. не замічаємо дала можливість уявити себе на вищому щаблі стосовно інших. Наприклад, М. Жулинський стверджує: ми «… єдині, бо неповторні. Самобутньою формою втілення етнічного світогляду, своєрідним комплексом і оригінальним типом національного світобачення. Ми, українці …, витворили особливу систему звичаїв, вірувань, світорозуміння, моральних, правових, етнічних, естетичних форм, які складалися упродовж розвитку людської спільності… ми державний народ». Окремі патріоти намагаються вивести українців ще з первіснообщинного ладу, язичництва, на базі цього витворити нову, за Л. Жиленком, рідну українську віру – РУН-віру.

Було кілька етапів національного самовизначення України. Перший – з ХІV по XVII ст.; у цей час відбувся процес консолідація українського народу навколо національної ідеї утворення державності, найвищий її пік – гетьманування Богдана Хмельницького. Тоді Україна була визнана багатьма державами як самодостатній суб’єкт європейського політичного співжиття. Але з політичних та економічних причин повного утвердження України як держави не відбулось. Другий пік підйому національної свідомості відбувся у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.; він визначався високим інтелектуальним рівнем, коли провідні інтелектуали україни утверджували народ як самодостатню націю. Двадцяте сторіччя двічі надавало можливість Україні визначитися як державі. Перша 1917-1918 рр. була невдалою, оскільки створювати державу почали абсолютно непідготовлені люди, які прийшли до управління. Вони почали свою діяльність із критики попередньої системи, без конструктивних пропозицій, а головне – без конкретної програми дій на майбутнє. Створилася тривіальна ситуація, яка мала аналоги в історії.

Наприкінці ХХ ст. Україна дістала чергову можливість стати державою. У 1991 р. відбулася класична революція; змінилась влада, лад. На щастя, революційний перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої відбувся без кровопролиття. До влади прийшли нові люди, частина з яких – це підпільники з психологією боротьби проти всіх, хто не поділяє їх думки, яку тут же почали втілювати вжиття. За цілковитої відсутності вміння практично реалізувати свої ідеї вони все переводили у декоративні заклики щодо збереження культурної спадщини, втілення її на базі чистого ідеалізму, не підкріпленого економікою.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


загрузка...