На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Реферати > Література світова > Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

План

Вступ. 3

I. Жінки і кохання в житті і творчості Г. Гейне. 5

II. Характерні особливості збірки Гейне “Книга пісень” 10

2.1. Традиції і новаторство інтимної лірики Гейне. 10

2.2. Творча еволюція Гейне-лірика в “Книзі пісень” 13

III. Значення творчості Г. Гейне та її вплив на культуру інших народів. 24

Висновки. 27

Література. 29

Вступ

Генріх Гейне – одна з найпомітніших постатей в історії німецької літератури ХІХ ст., найбільший лірик епохи. Його справедливо називають співцем кохання і природи. Він зворушливо оспівав те найкраще, що властиве людині: її здатність щиро кохати, любити землю і природу, у простих і зворушливих рядках передав глибину й силу почуттів і переживань людини. Гейне був ліриком за покликанням, хоча й творив у жанрі драми та роману. Він прийшов у літературу на межі 20-х років. Його поетична творчість в основному розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народною течією, а сам митець вважав себе останнім поетом “вільної пісні романтизму”. Водночас його творчість не вміщується в усталені рамки романтизму, примхливо переплітаючись з реалістичними та іншими тенденціями, що розвивалися в тодішній німецькій літературі.

Не було, мабуть, жодного сучасного поетові суспільного чи мистецького явища, яке не дістало б осмислення і оцінки в його творах. Тому літературний доробок Гейне став правдивим і своєрідним літописом доби. Цей літопис водночас відбив складність і суперечливість поетового світогляду, що перебував у невпинному розвитку, визначеному змінами, які відбувалися в економічному, соціальному, духовному житті суспільства.

Різнобічність громадських і культурних інтересів зумовила розмаїття творчої спадщини Гейне. Та в літературу Гейне увійшов насамперед як автор чудових поезій.

Світову славу принесла Гейне “Книга пісень” видана 1827 року. До неї увійшли поезії 1816-1827 років, що публікувалися раніше окремими циклами або збірками. Проте поет включив до “Книги пісень” далеко не всі свої вірші згаданого періоду. Відібраний матеріал він побудував так, що “Книга пісень” набула характеру своєрідного ліричного щоденника, твору, цілісного за композицією, змістом і формою.

Тема кохання – провідна тема збірки “Книга пісень”, дослідженню цієї теми і присвячена дана робота.

Мета роботи – показати самобутність і своєрідність Г. Гейне як тонкого лірика, як поета “вільної пісні романтизму”.

Робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

I. Жінки і кохання в житті і творчості Г. Гейне

Німецький поет Генріх Гейне, здавалося, з моменту своєї появи на світ був ніби зітканий з протиріч. Так, він відчував себе полум’яним патріотом, а йому навісили ярлик відщепенця, що ненавидить свою батьківщину. Тісно душевно пов’язаний з рідним краєм, жив на чужині. Був євреєм, хоча й не любив єврейства. Мріяв про жінок тонкого розуму і почуттів, а зв’язав своє життя з неписьменною простолюдинкою, підібраною на одному з паризьких бульварів. Він чудово володів німецькою мовою, писав нею, а виріс в середовищі, де говорили лише французькою, і останні двадцять п’ять років свого життя провів у Франції. Іронізуючи над романтизмом, він, за суттю, був романтиком. Душа його тягнулася до мирного життя, а він вимушений був брати участь в оскаженілій політичній і літературній боротьбі. Володіючи зброєю насмішки, він нікого не жалів: ані ворогів, ані друзів. Але все ж таки і тут він не був до кінця послідовним. Деякі жінки ніколи не потрапляли під стріли його сарказму. І в першу чергу це його мати і сестра.

Його мати, Бетті Гейне, отримала чудове виховання. Вона досконало володіла французькою і англійською мовами, любила художню літературу, тонко розбиралася в ній. Ще до того, як вийти заміж, будучи ще молодою дівчиною, вона повинна була читати батьку латинські дисертації. Подекуди ставила питання, що ставили його в тупик. А будучи вже матір’ю, першою помітила в Гейне “божу іскру” любові до літератури і підтримала її. Гейне не раз звертався у своїй творчості до милого його душі образу матері.

Сестра Шарлотта – вірна подруга його дитинства, отроцтва і юності. З ній він ділився життєвими враженнями, довіряв їй свої таємниці, читав їй перші свої вірші. Власне, прояву поетичного дарування він зобов’язаний саме сестрі. Своїй сестрі Гейне присвятив цикл віршів “Нова весна”.

Хто така “маленька Вероніка” з гейневської ліричної біографії залишається таємницею. Відомо лише, що це було перше кохання поета. Перше і трагічне. Поет увічнив її пам’ять у “Дорожніх картинах” і в інших творах. Він писав про неї: “Ви навряд чи зможете собі уявити, як красиво виглядала маленька Вероніка в маленькій труні. Свічі, що стояли навкруги кидали своє мерехтіння на її усміхнене обличчя, на рози з червоного шовку і золоту мішуру, котрими були прикрашені голівка і білий маленький саван. Благочестива Урсула повела мене ввечері в тиху кімнату, і, коли я побачив на столі маленький труп зі свічами і квітами, мені спочатку здалося, що це красивий образ з воску; але я тут же впізнав миле обличчя і зі сміхом сказав: “Чому маленька Вероніка така тиха?”, а Урсула відповіла: “Такою робить смерть”.

Вже находячись на краю могили, Гейне не міг забути “маленької Вероніки”, що являлася йому на зорі юності. З її образом пов’язане часте згадування в образі Гейне квітів резеди.

В той період життя Гейне, здавалося, смерті тих, до кого було звернуто серце, переслідували його. І якщо “маленька Вероніка” була резедою, то гімназистка А. – ранковою росою. І ця обожнювана Гейне дівчина померла. Так вже в гімназичні роки він пережив горе і біль утрати і був отруєний тими негараздами, котрі людина зазвичай пізнає значно пізніше.

Йозефа (Зефхен) вивела поета з сумної меланхолії і повернула з містико-романтичних висот на землю. Свій роман з нею він чудово описав в “Мемуарах”. І Гейне і Зефхен тоді було по шістнадцять років. І – о боже правий! – вона була . донькою ката. У дівчини були не руді, а саме червоні, як кров пишні волоси, що спадали довгими локонами нижче плечей.

Осиротивши, Зефхен з чотирнадцяти років виховувалася дідом, який теж служив катом (професія ця передавалася з покоління в покоління і утворювалася, таким чином, династія катів).

Так як вважалося, що Йозефа належить до безчесного роду, їй довелося, як пише Гейне, з дитинства і до дівоцтва вести усамітнене життя. Звідси в ній розвилася нелюдимість, надзвичайна чутливість і крайня сором’язливість у спілкуванні з чужими, “тайна мрійливість, що поєднувалася зі свавільною впертістю і дикістю”.

Її дід, за законами ремесла, коли відсік голову сотому страченому, поховав свій меч в могилі, спеціально приготовленій для такого випадку. Але бабка, з чаклунською метою, після смерті діда викопала знаряддя страти. Зефхен показала Гейне цю зброю. В “Мемуарах” поет так розповідає про це: “Вона не примусила себе довго умовляти, пішла в комору і одразу ж предстала перед моїми очима з величезним мечем, не дивлячись на те, що у неї були такі слабкі рухи, розмахнулася їм з великою силою і, жартома погрожуючи, проспівала:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат